Грантоїдство по-гурманськи

«У Ленінських бараках Барселони, напередодні вступу до ополчення, я побачив ополченця-італійця, який стояв перед офіцерським столом...

Щось у його обличчі мене глибоко зворушило. Це було обличчя людини, яка вбила б і викинула геть своє життя заради друга, жертвенна доброта, яку очікуєш від анархіста, хоча найімовірніше, що він був комуністом».

Цьому дивному тексту є пояснення. Так розпочинається «Данина Каталонії», в російському перекладі – «Памяти Каталонии» або ж Homage to Catalonia Джорджа Орвелла, або ж Оруелла. Оруелл боровся проти фашистів за соціалістичну чи радше комуністичну справу з (іржавою й поламаною) зброєю в руках в Іспанії під час громадянської війни. Це він і описав у своїй документальній повісті.

Перечитувати Оруелла я взялася, бо їду в Барселону. Читачі цієї колонки, які пам’ятають мої харчо-літ-пан’європейські нариси, можуть очікувати великої пор­ції вражень із Каталонії. Але у відпустці хотілося зайнятися ще й чимось корисним для ширшого загалу. Чому б і не взятися людині, яка достатньо знає українську і англійську мову, за який-небудь значущий переклад, от хоча б за того ж таки Оруелла? Правильно? Неправильно.

Наскільки мені відомо, «Данини Каталонії» немає українською мовою. Про переклад «1984» також нічого не знаю. Один із найвідоміших творів письменника, «Animal farm», дійшов до українського читача у вигляді діаспорського «Колгоспу тварин», і передмову до нього – до незнайомої йому української аудиторії – встиг написати ще сам Оруелл. Оруелл колись працював на Бі-Бі-Сі, ну і я ж ніби теж. Ми з приятелем, Максом Буткевичем, також у минулому продюсером Бі-Бі-Сі, вже були зібралися перекладати «1984», знайшли видавництво, яке запропонувало нам по 150 доларів за труди, і готові були за кревні купити права у правовласників. Ними виявилась установа під назвою «Джордж Орвелл Естейт». Вона відмовила Максу у неласкавій формі, нагадавши, що всі ці твори існують у російському перекладі, а значить – шиш вам, друзья.

Минали роки, я писала різне: і гарне, і не дуже, мене на різних інтернет-дискусіях час від часу абсолютно безпідставно обзивали грантоїдом за буржуйські смаки й пристрасть до вустриць. Переклала книгу британської письменниці Марини Левицької «Два фургони», за гроші, але якісь такі невеликі. І коли нещодавно я прочитала й пройнялася книжкою Барака Обами «Мрії від мого батька» (The Dreams From My Father), вирішила дати цим звинуваченням поживу. А точніше, перекласти книжку за грант. Після кількох місяців пошуків і переговорів з’ясувалося, що грантів на переклади англомовної літератури українською негусто, але є. Про них написано на сайті фонду «Відродження», їх якось можна здобути в Британській раді, і їх також час від часу дають в американському посольстві. На жаль, там-таки мені пояснили, що «юристи Обами» (це Мішель мається на увазі, чи що?) прийняли рішення на час його перебування на посаді президента не продавати прав на нові видання й переклади. Що ж, це я можу зрозуміти. Людина не хоче користатися службовим становищем. Таке нечасто, але буває.

Але під час пошуку грантів я з’ясувала, що є ще один фонд, Open Ukraine Арсенія Яценюка, який видає гранти на переклади, тільки українських творів іноземними мовами. Може, тут дадуть мені грант? Мені ж усе одно, з чого на що перекладати – подумала я і взялася читати скандальний роман Олеся Ульяненка «Жінка його мрії». Цей роман Національна Експертна комісія з питань захисту суспільної моралі назвала порнографією, і видавництво «Клуб сімейного дозвілля», яке до цього, мабуть, не дуже уважно читало цю книжку, вилучило її з продажу. Чого ще кращого бажати для закордонної аудиторії? Може, Ульяненко стане новим Салманом Рушді, забороненим удома, популярним на Заході?

І ось я дочитала цей роман лавреата Малої Шевченківської премії. Мої почуття до НЕК із суспільної моралі двоякі. З одного боку, своїм нашумілим висновком вони привернули увагу до цього, що гріха таїти, малопопулярного автора. Хоч цю книгу вже ніде не купиш, але його іншим (кращим) творам розголос не завадить. А з іншого боку – де обіцяна порнографія? У книзі багато якогось несмачного сексу, насильства, банальностей (усупереч твердженню одного з героїв книги, банальність якраз буває дуже, дуже передбачуваною), потуг на містику. Але справжнє, палке порєво закінчується, так і не почавшись. Мене обдурили.

Тож не перекладати мені за гроші Яценюка роман Ульяненка в революційній Барселоні. Доведеться тупо їсти тапас.