«Україна – не Словаччина», - як зачарований повторював мені кілька тижнів тому один високопоставлений німецький дипломат, пояснюючи, чому Німеччина так категорично ставиться до запрошення Києва до ПДЧ вже на Бухарестському саміті альянсу в квітні.

Для когось заява регіонала Андрія Клюєва про те, що українці насправді добре все знають про НАТО, можливо, залишилась непоміченою.

Не думала, що заява спецпредставника генсека НАТО по (увага!) Південному Кавказу і Середній Азії в Москві наробить стільки шуму в таборі українських євроатлантистів – учора по обіді тільки й доводилось відповідати на дзвінки стривожених колег, які все допитувались, що це насправді означає.

Кілька днів тому мала приємну розмову з прем’єр-міністром Литви Гядімінасом Кіркіласом, який, демонструючи європейську відкритість в політиці не на словах, а на ділі, завітав до офісу «Главреду» перед тим, як вирушити до аеропорту «Бориспіль».

З прем’єр-міністром Литви тема для розмови виникла сама собою:

Не подумайте, що я намірилась відбирати хліб у своєї колеги Юлі Лимар та відстежувати діяльність Юлії Тимошенко в тижневому форматі

Сьогодні говоритимемо про НАТО і Юлію Володимирівну Тимошенко.