9 березня 1966 року генерал де Голль хлопнув дверима в НАТО. Ні, як відомо, з Альянсу Францію він не вивів, але з військової структури – Комітету військового планування і Групи ядерного планування - так.

Дивні все-таки люди українці: то обурюються, що їх хтось «втягує» в НАТО, а то перед кожною натівською подією (наступна – ювілейний саміт Альянсу 3-4 квітня) здивовано і неначе трохи розчаровано допитуються: «А що, питання України там не розглядатиметься?».

Для початку дам відповідь на питання, яке так цікавить тих, хто надсилає на мою редакційну та приватну пошту обурені заклики раз і назавжди покінчити з таким «ганебним явищем» як «Щоденник євроатлантиста».

Днями в Києві засвітилось кілька розумних і приємних болгарських експертів, які особисто доклались у свій час до вступу Болгарії в НАТО.

Поки в Єврокомісії всі активно зайняті аналізом газового контракту між Україною та Росією, в іншому органі ЄС – Європарламенті, теж перейнялись питаннями безпеки: тільки не енергетичної.

Отже, в України з’явився реальний шанс зробити ще один крок назустріч європейськості загалом і євроатлантичній інтеграції зокрема. Прозорі поставки газу між Україною та Росією, без будь-яких посередників – давня мрія прихильників Києва на Заході, особливо тих, що розташовані на іншому боці Атлантики.

Колись популярний журнал світової бізнес- (і не тільки) еліти “The Economist” зобразив на обкладинці Євросоюз у вигляді… желе.