Революція у музеях: культурна спадщина під загрозою?
За останній тиждень Міністерство культури України змінило директорів кількох національних музеїв. З префіксом «екс» найближчим часом можуть опинитися ще кілька очильників «скринь історії». Експерти називають різні причини такої міністерської політики, сам профільний міністр плутається у поясненнях та невпевнено виголошує певні факти.
Плани на Лавру
Першою з посади генерального директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника була звільнена Марина Громова, яка працювала на посаді з квітня 2010 року (контракт з нею Мінкульт підписав на п’ять років). Вакантним місце директора великого та значущого національного заповідника було недовго. На директорський стілець вже встигла сісти заступниця міністра культури Вікторія Ліснича.
Варто згадати, що Марина Громова, яка до того, як їй довірили управляти музеєм у Лаврі, три роки працювала на посаді заступника голови Державної служби з питань національної культурної спадщини Міністерства культури та помічником-консультантом народного депутата с 1998-го по 2006-й рік, була кандидатурою вже від міністра з уряду Миколи Азарова. За задумом, пані Громова, яка змінила на посаді Сергія Кролевця (той був директором майже п’ятнадцять років), мала бути лояльною до нинішніх урядовців. Чого варте проведення у листопаді 2010 року міжнародного семінару «Роль релігійних громад в управлінні об’єктами всесвітньої спадщини» під патронатом Президента Віктора Януковича! У розмовах директорка музею Лаври не відкидала можливості об’єднання свого заповідника та Софії Київської. У часи саме директорства Громової Азаров обіцяв Патріарху Кирилу вивести з території Лаври всі світські об’єкти – тобто, у першу чергу, музеї та клініку Інституту епідеміології і інфекційних хвороб ім. Громашевського, в якій лікуються ВІЧ-інфіковані. А ще впродовж 2010-2011 років на території заповіднику організовувалися різні виставки та заходи спільно з російським посольством та за участі українських урядовців та парламентарів. Окрім того, заповідник отримував десятки мільйонів гривень у рамках підготовки до Євро-2012…
Офіційна, але досить розмита причина звільнення Марини Громової - «фінансові порушення». «У мене лише 4 січня закінчилася перевірка контрольно-ревізійного управління, яка нічого не виявила», – говорить пані Громова.
Проте у міністерстві сьогодні, мабуть, фінансово прозорішою вважають кандидатуру тридцятитрьохрічної Вікторії Лісничої. У минулому лікар-кардіолог Інституту серцево-судинної хірургії Амосова, а згодом заступниця Михайла Кулиняка запам’яталася українцям тим, що назвала Олеся Гончара поетом… Що відомо пані Вікторії про історію Києво-Печерської Лаври – залишається здогадуватися. З невеличких інтерв’ю, які пані Ліснича вже встигла дати ЗМІ, зрозуміло мало. У них нова директорка заповідника досить загальними фразами окреслила, як планує працювати далі: «зберігати унікальний комплекс», «реставрувати та відновлювати заповідник». За її словами, концепція розвитку «включає все».
Звільнення Марини Громової відбулося майже одночасно з реєстрацією у парламенті законопроекту про вилучення зі списку об’єктів, що не підлягають приватизації, Києво-Печерської лаври, Почаївської лаври і Кременецького монастиря та передачу їх Українській православній церкві Московського патріархату. Один з авторів законопроекту нардеп від Партії регіонів Василь Горбаль упевнений, що завдяки ухваленню запропонованого документу буде «відновлено право релігійних спільнот на майно, яким вони користувалися раніше». Під майном розуміється список споруд, що ледь вміщується на шести друкованих сторінках. Це згадані вже музеї, лікарня, а також культові споруди, господарські приміщення.
Звісно, проти такого кроку виступають депутати з комітету з питань культури та духовності. Зокрема, його голова Володимир Яворівський вже зареєстрував законопроект, яким пропонується заборонити відчуження об’єктів культурного надбання на користь будь-яких релігійних організацій.
А ось хто тішиться з ідеї передачі церкві лаврського майна, так це настоятель Києво-Печерської лаври митрополит Павло. Він говорить, що віддати те, що належіть церкві, можновладців просили вже дуже давно. «Раніше говорили, що потрібно повернути Лавру церкві. І якщо хтось хоче орендувати приміщення, будь ласка, орендуйте, якщо це потрібно, у церкви», – зауважує він.
Нагадаємо, частина території заповідника, так звана Нижня лавра, вже передана в безстрокове користування Українській православній церкві Московського патріархату. І всім відомо, яку господарську діяльність веде церква – у старовинних будівлях робить євроремонти, встановлює пластикові вікна та взагалі зносить пам’ятки архітектури – браму та огорожі при в’їзді в Нижню лавру – вночі, непомітно. Цікаво, що у той же час на ремонт приміщень церква отримує гроші від держави.
Варто згадати, що розмови про передачу Лаври церкві Московського патріархату ходять уже давно. І не тільки алеями заповідника, а й урядовими коридорами. Пригадуються і фрази про облаштування на території Києво-Печерської лаври резиденції патріарха Кирила.
Недоторканна Софія
Не сподобалась Міністерству культури і робота генерального директора Національного заповідника «Софія Київська» Нелі Куковальської, яка працювала на посаді одинадцять років.
Євген Козан, начальник відділу охорони пам’ятників Національного заповіднику «Софія Київська», згадує, як Куковальській колись потрібен був час, аби стати справжнім директором заповідника. «Але у неї це вийшло», – переконаний науковець. У цьому засумнівався міністр Кулиняк, який не так давно позитивно говорив про роботу заповідника, особливо у рамках святкування тисячоліття Софіївського собору.
«Після переходу Софії Київської до Міністерства культури (це сталося у 2011 році. – Авт.) ми направили в заповідник своїх фахівців. І почали виявлятися цікаві речі, які відбувалися в Софії без узгодження з Міністерством, тоді ще – регіонального будівництва. Це здійснення без необхідних дозволів будівництва на території, що охороняється, відкриття саркофага Ярослава Мудрого без дозволу і узгодження. А також відомі вам речі з перенесенням мозаїки на нові основи для зменшення ваги», – пояснив міністр та стверджує, що хотів вислухати аргументи Куковальської, але у день відповідального засідання комісії Куковальська раптом захворіла. Однак міністр, незважаючи на звільнення пані Нелі, готовий з нею зустрітися і все обговорити.
«Коли у 1935 році було вирішено знести Михайлівський монастир, деякі цінні мозаїки, фрески радянська влада дозволила перенести до Софії, – говорить Євген Козан. – У результаті фрески та мозаїки були перенесені на бетонну основу. Час іде. Бетонні плити товщиною біля п’яти сантиметрів почали тріскатися. Окрім того, вони завжди створювали навантаження на конструкцію самої Софії. Треба було щось вирішувати. Світові експерти, зокрема і з ЮНЕСКО, нам рекомендували спеціалістів з Італії, які мають найбільший досвід. Треба фрески Михайлівського собору перенести на нову основу. Ми навіть знайшли грантові гроші від посольства США. Але розгорівся скандал. І ми зараз вимушені відмовитися. І це навіть незважаючи на те, що документи були ретельно підготовлені та узгоджені з Міністерством культури».
Що ж до інших помилок у роботі Нелі Куковальської, про які згадував міністр, то працівникам та керівництву нічого не відомо. «Принесли наказ про звільнення, – продовжує начальник відділу охорони пам’ятників. – У ньому було написано, що зауваження додаються. Але додатку не було. До того у нас була комісія КРУ та СБУ. Вони не зробили серйозних зауважень. Були, звичайно, дрібні, але не помиляється той, хто нічого не робить. Нам вже готові були віддавати акт ревізії, але досі ми його так і не одержали».
За словами пана Козана, експерти з КРУ та СБУ не могли зробити зауважень щодо таких питань, як технології збереження мозаїк: «Я не кажу, що вони не фахівці. Просто вони прийшли у ту сферу знань, де нічого не розуміють. Тому на такі теми з ними не варто було й розмовляти. Наш двірник розуміється на подібних питаннях краще».
За роки Куковальської (не можна не згадати, що її постать у окремих музейщиків теж викликає суперечки: є згадки про нецільове використання меценатських коштів) були відновлені Царські врата собору, брами Заборовського, досліджений саркофаг Ярослава Мудрого, тривала як наукова так і виставкова робота.
Хто посяде посаду генерального директора Національного заповіднику «Софія Київська»? Про це офіційно можуть оголосити лише тоді, коли нині діючий директор вийде з лікарняного. Але навіть з вуст міністра вже пролунали ім’я та прізвище: Олена Сердюк. «Чому Сердюк, а не інші? Бо Сердюк вже багато років займається цим, вона директор інституту пам’яткоохоронної діяльності», – зазначає міністр.
У музейних колах говорять, що пані Сердюк вже давно мріяла про таку посаду. Пошепки кажуть, що тепер наукових працівників можуть звільнити. Про такі перспективи можна говорити, виходячи з її попереднього досвіду, коли Сердюк керувала проектом з відтворення експозиції Михайлівського Золотоверхого монастиря, відновлення цінностей, вивезених більшовиками з цього храму.
У розмовах про «Софію» обов’язково згадується можливість передачі комплексу церкві. На собор час від часу претендували різні конфесії. Але зараз Кулиняк запевняє: про проведення богослужінь в Софійському соборі мови бути не може – масові збори можуть вплинути на фрески.
Ще один суперечливий момент: забудова буферної зони навколо Софіївського собору. Можливо, новий директор не буде голосно сперечатися з забудовниками?
…Та інші «перспективні» звільнення
Але цими двома звільненнями директорів музеїв у Міністерстві культури не обмежилися. Є низка менш резонансних, хоча не менш значущих.
Директором Національного музею Тараса Шевченка став син відомого поета Василя Стуса Дмитро. «Дмитра Стуса на посаді нового директора музею Тараса Шевченка всі сприйняли дуже позитивно. Дмитро ніколи не був чиновником. Тому ніхто не може звинувачувати, що міністерство працевлаштовує колишніх держслужбовців. На посади директорів вибираємо людей з музейного середовища і тих, хто розуміє специфіку роботи», – прикривається відомим прізвищем Кулиняк.
Нагадаємо, Стус змінив на посаді Наталію Клименко, яка працювала у музеї з 2005 року. На цій посаді Дмитру Васильовичу навряд чи допоможе досвід роботи в архіві Інституту літератури НАН України, а також членство у Громадській гуманітарній раді при Президенті України.
«Бути директором – не привілеї і не подарунок за заслуги, а важка робота. Звільнені директори отримають нову роботу. Вони залишаться працювати на користь музеїв. Але не директорами», – переконаний Кулиняк.
Михайло Кулиняк також звільнив директора заповідника «Биківнянські могили» Володимира Безпаленка. У телефонній розмові Володимир Володимирович запитав, чи вже призначили нового директора, та попередив, що його наступнику легко не буде, бо робота непроста. До слова, заповідник «Биківнянські могили» також було передано до сфери управління Міністерства культури у 2011 році (раніше він був у відомстві Українського інституту національної пам’яті).
Пішов з директорського кабінету Національного музею народної архітектури та побуту і Павло Федака, на якого у пресі було багато нарікань. Натомість із призначенням на посаду на сторінці Фейсбук вітають заступника голови Держслужби туризму і курортів Дмитра Зарубу. На думку міністра, менеджер та господарник Заруба (до слова, він має свій готельний бізнес) буде у Пирогові «на своєму місці»: «Дмитро Заруба приніс програму розвитку цього музею і давайте, наприклад, через місяць-два ми зберемося на брифінг і за першими результатами його плану заслухаємо і побачимо, чи він приносить щось корисне для цього музею, чи некорисне».
Варто згадати також, що влітку 2011 року в Криму майже одночасно було тихо звільнено трьох директорів – Воронцовського та Лівадійського палаців і Бахчисарайського заповідника.
У тенетах причин
Безперечно, Міністерство культури має право здійснювати певні кадрові перестановки. Але причини для звільнення більшості керівників музеїв більш схожі на формальні. Зрештою, міністр Михайло Кулиняк навіть не знає складу тієї комісії, рішеннями якої і були звільнені кілька директорів. На запитання журналістів про конкретні прізвища чиновник сухо відповів - «спеціалісти пам’ятко-охоронної сфери».
Активіст громадянської ініціативи «Збережемо старий Київ» Ігор Луценко упевнений, що зміна керівників музеїв пов’язана з підготовкою до Євро-2012. «Було ухвалено рішення змінити попередніх на нових, які зможуть закрити всі провальні місця. Але це небезпечний крок, бо для тих людей, що прийшли керувати, музей – річ загадкова та таємнича. Насправді з музеїв зроблять «потемкинские деревни», які лише ззовні виглядатимуть як музеї. Ремонти робитимуться наспіх без дотримання правил збереження історичних об’єктів».
Не пов’язує останні події у музеях з підготовкою до Євро заступник голови українського товариства охорони пам’яток історії та культури Микола Пархоменко. Він переконаний, що змінювати у цих музеях мало що треба, бо вони і так демонструють позитивну динаміку. «А в роботі будь-якого музейного закладу можна знайти недоліки. Але вони не настільки кардинальні, аби приймати рішення про звільнення, – переконаний пан Пархоменко. – Проте я звернув увагу, що нового директора музею Шевченка представляли разом міністр культури та пані Ганна Герман – керівник гуманітарного напрямку Адміністрації Президента. Як на мене, це дає підстави зрозуміти, що все це відбувається не без відома Адміністрації Президента. Але все одно на кожний випадок треба дивитися окремо. Хоча є і загальна причина, про яку я сьогодні просто не здогадуюсь. Єдине, що не можна відкидати – намагання монетизувати музейні фонди, ввести їх в активи як матеріальний актив присутній. І це тема не нова. Є одна канадська фірма, яка лобіює її, береться за її впровадження в Україні. Була у них невдала спроба кілька років тому. І Міністерство культури нині знову повертається до цієї ідеї. Зараз музейні фонди є недоторканними. Вони не підлягають приватизації, заставі, продажу, купівлі. Якщо ж у цей порядок будуть внесені зміни, то ми повернемося до 1920-х років, коли цілі приватні колекції вилучалися, а потім продавалися закордон. Як і тоді, зараз чиновники змушені шукати резерв».
Не можна забувати і про чисто людський фактор: директорами музеїв хочуть бути більше людей, ніж є посад. Бути господарем головного крісла у музеї, а тим паче національному, не просто почесно. Це як вчитися в інституті шляхетних дівчат. Приємно ж перебувати серед прекрасного! Хоча б недовго. А про політику прозорості та зберігання для нащадків національної пам’яті мова на початку діяльності кожної конкретної людини може і не йти… «Музеям потрібні хороші фінансові показники та директори із менеджерськими якостями», – переконаний міністр культури Михайло Кулиняк. Аби тільки ці менеджери не забували, що нації потрібна культурна спадщина, а за таких розкладів її доля викликає занепокоєння...
фото: zn.ua, starlife.com.ua, bpc.at.ua, drevglas.ru, Главред
