Доступний Чорнобиль
Схоже, міністр із питань надзвичайних ситуацій Віктор Балога справді вирішив вдихнути життя у мертву Чорнобильську зону. Зокрема, урядовець вивчає можливість реалізації там проектів будівництва тепло- та електростанцій. А також ініціює бурхливий розвиток туризму в районі, де 24 роки тому сталась одна з найбільших у світі ядерних катастроф.
Такі думки у нашого міністра виникли під час відвідин зони відчуження у компанії адміністратора програми розвитку ООН Хелен Кларк. А вона переконана, що люди мають знати про важливість ядерної безпеки. «Це історія хоробрих людей, які ціною власного життя взяли контроль над ядерною небезпекою. Це історія родин, які залишили свої домівки. Це сумні сторінки життя України. Про них варто розказувати світу. І показувати, що тут сталося», – сказала пані Кларк.
Екстремальний туризм
У МНС сподіваються, що з 1 січня Чорнобильська зона прийматиме близько мільйона туристів за рік. Для порівняння: така кількість мандрівників відвідує альпійські курорти Франції.
«У зону треба відчинити двері, аби люди бачили ситуацію», – зазначив Балога і доручив фахівцям негайно взятися за відпрацювання туристичних маршрутів. Тижнем раніше у тодішній Держслужбі туризму й курортів заявили, що чорнобильський маршрут є одним із тих, який можна прокладати у рамках підготовки до Євро-2012.
Про екстремальну ініціативу Віктора Балоги вже пише й іноземна преса. Зокрема, Джеймс Марсон в американській The Wall Street Journal стверджує: «Україна навчилася заробляти на своїй біді». А рік тому впливове видання Forbes назвало Чорнобильську атомну електростанцію найекзотичнішим на Землі місцем для туризму «Відвідувачі їдуть, аби побачити підірваний реактор, "мертве місто" Прип’ять і рудий ліс, де сосни через радіацію мають колір апельсина», – було написано у Forbes.
Фахівці туристичної галузі розмірковують, чому саме зараз в уряді заговорили про розвиток туризму у Чорнобильській зоні. Думок є кілька. З кожним роком інтерес до зони зростає. Це пов’язано із загальними закономірностями культового освоєння катастроф. Цікавість з’являється через 20–30 років після трагічних подій. Так, скажімо, було й після Другої світової війни. За цей час стирається біль, підростає нове покоління, яке починає цікавитись історією. Експерти стверджують: більшість чорнобильських туристів – молоді люди віком від 18 до 40 років, успішні й розумні. Їм просто цікаво знати про Чорнобиль більше. Інша причина – економічна. «Неодноразово відповідні чиновники з агентства "ЧорнобильІнтерІнформ" мені казали, що туристичні поїздки фактично фінансують безперебійну роботу агентства. І це нормально. Я сам пропонував різні схеми роботи, аби і стимулювати агентства відповідати рівню вимог та потреб туристів, і заробляти, й адекватно висвітлювати чорнобильські події для всіх охочих», – говорить Сергій Мирний, колишній офіцер Чорнобильської радіаційної розвідки, еколог. Також спрацьовує фактор 25-ї річниці аварії. А до кожної такої дати спостерігається сплеск цікавості.
Тим часом у МНС про причини не повідомляють. Там обговорюють деталі процесу. Приміром, кажуть, що офіційні туроператори, які планують возити відвідувачів до Чорнобиля, повинні відповідати суворим вимогам, аби отримати дозвіл. Водночас у міністерстві впевнені, що тільки серйозні туристичні фірми зможуть привозити у зону іноземних туристів, попит серед яких на такі тури – величезний. Більш детальні екскурсійні плани у державному агентстві «ЧорнобильІнтерІнформ» (ЧІІ) «Главреду» відмовилися відкрити, пояснивши, що вони ще не готові.
Але ж і сьогодні у закриту зону їздять туристи. «Я вам відкрию "велику" таємницю. За останні п’ять-сім років зона відкрита для відвідувань. В Інтернеті з’явилося безліч пропозицій щодо поїздок від різних організацій», – говорить директор компанії «Цікавий Київ» Арсеній Фінберг. Щоправда, скільки туристів побувало там минулого року, у ЧІІ нам також не повідомили. Але є приблизні дані за 2009 рік – у Державній науково-дослідній установі «Чорнобильський центр з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології» говорять, що близько 3,5 тисячі бажаючих. За підрахунками ж працівників туристичних фірм, щотижня у зону їдуть п’ять-шість мікроавтобусів, у кожному – близько 20 осіб. І це навіть незважаючи на те, що подібні вояжі широко не рекламують.
Усі туристичні компанії, які «продають» Чорнобиль, отримують спеціальні дозволи в МНС. Процедура оформлення групи для екскурсії доволі обтяжлива: багато часу забирає оформлення документів, довго треба чекати на утвердження заявки, після чого до списків не можна вносити нових прізвищ.
Оорганізатор поїздок у Чорнобильську зону (до квітня 2010 року) Сергій Мирний розповідає, що навесні у державному агентстві «ЧорнобильІнтерІнформ», скориставшись монополією, зобов’язали турфірми проводити екскурсії на транспорті, орендованому самим агентством. Тобто в МНС фактично почали перепродавати транспорті послуги. Пан Сергій говорить, що в результаті такої пропозиції ціна на поїздку збільшувалась – автобуси надавали за ціною, яка, м’яко кажучи, перевищує середню ринкову в Києві, а якість послуг знижувалась, адже транспорт було запропоновано некомфортабельний. «Ми ж до того обирали найоптимальніших перевізників. Транспорт ніколи не ламався, водії ніколи не запізнювались і були готові працювати у складних умовах, – розповідає Сергій Мирний. – Скажімо, в зоні дороги погані, взимку часті замети, тож водій має бути досвідченим, якому можна довіряти. У разі ж якихось затримок як ми пояснювали б це туристам, особливо іноземним? Те ж саме стосується й туристів, які їдуть самостійно. Ми не хотіли возити іноземців на старих "Daewoo Lanos". Пан Мирний говорить, що з торішнім керівництвом агентства компромісу досягти не вдалося, і він вирішив утриматись від організації поїздок.
Головне питання – чи є безпечними такі поїздки? Групи подорожують організовано і під пильним наглядом підлеглих Балоги. Усі туристи мають дотримуватися суворих правил: одягати закритий одяг, не фотографувати, де це заборонено, не відставати від групи, не розпивати спиртних напоїв. А ще у зону не допускають людей, яким не виповнилося 18 років. Колишній мешканець Прип’яті, а нині віце-президент Міжнародної громадської організації «Центр ПРИП’ЯТЬ.СОМ» і постійний екскурсовод у зоні Олександр Сирота упевнений, що за умови дотримання всіх правил безпеки ніяких ризиків при відвіданні зони бути не може. «Але варто завжди пам’ятати, що Прип’ять – місто аварійних будівель». До того ж не слід забувати, що нині 3,5 тисячі осіб їздять на роботу на станцію.
«Я вважаю, що всі жахи перед зоною як перед пустелею – надто перебільшені, – говорить генеральний директор Державної науково-дослідної установи «Чорнобильський центр з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології» Михайло Бондарьков. – Так, є певні ділянки, які ще залишаються сильно забрудненими. Очевидно, їх і не треба чистити, нехай радіація сама повільно зникає. Але у районі самої станції жодних загроз для здоров’я немає. Тож чому не пускати туристів? Хтось піднімається на Еверест, хтось – плаває у морі, а ці – прагнуть гуляти Чорнобильською зоною. Але хто сказав, що у горах і у морі безпечно?»
Про безпеку говорять й інші експерти. «За десять годин перебування у зоні людина набирає таку дозу, як і під час кількагодинного польоту у літаку або дводенного перебування у Києві, – стверджує Мирний. «Я ліквідатор, і, якби вважав такі поїздки шкідливими, не їздив би. Навіть навпаки – після поїздки почуваєшся здоровішим, там чисте повітря, чудова природа, немає промисловості, машин».
Туристи у Чорнобильській зоні мандрують обмеженим маршрутом. «Вони пересуваються новою дорогою, прокладеною вже після аварії, на якій постійно проводять роботи з дезактивації, перебувати на території безпечно, – говорить Олексій Пасюк, голова енергетичного департаменту Національного екологічного центру України. – Але завжди треба пам’ятати, що це лотерея. Може все минути без наслідків, а можна й потрапити у потік радіоактивних речовин, які, приміром, можуть спровокувати появу пухлин. Що довше людина перебуває у забрудненій зоні, то вищий ризик захворіти. Але ж для того, щоб туристи не отримали опромінення, і прокладають ці спеціальні маршрути». Згодом еколог додає, що на місці чиновників він не рекламував би подібні екстремальні тури. «Організатори мають усвідомлювати, що вони беруть на себе тягар відповідальності. Чорнобильська зона має залишатися закритою», – додає він.
Хоча варто говорити і про те, що у Чорнобилі немає інфраструктури. Іноземці, наприклад, не розуміють, чому на маршруті немає туалетів.
У Міністерстві з питань надзвичайних ситуацій також усвідомлюють, що у зону потрапляють не тільки офіційні «туристи», а й нелегальні. За рік приблизно шість тисяч осіб. Кожен із них сплачує близько 150 доларів (що вдвічі дорожче, ніж за організований тур).
«Я вважаю, що місто Прип’ять має бути збережено, – говорить колишній мешканець Олександр Сирота. – І передусім задля того, аби показати його людям з усього світу. Поки вони не побачать це на власні очі, не зрозуміють, що може бути з їхнім містом, їхньою країною. Можливо, після побаченого хтось заживе інакше і зробить усе, аби його місто колись не стало мертвим».
У пошуках інвесторів
За словами Віктора Балоги, уряд нині працює і над можливістю розміщення «тепло- і електростанцій та інших сегментів економіки» на території зони. «Ми бачимо потенціал для економічної та соціальної діяльності за умови безпеки», – говорить і Хелен Кларк.
Наразі не йдеться про повернення людей у зону, а лише про побудову в цьому місці виробничих потужностей.
Еколог Олексій Пасюк говорить, що ідея будівництва у Чорнобильській зоні певної альтернативної електростанції була ще на момент виведення ЧАЕС з експлуатації. «Головна мета – працевлаштувати робітників станції. Але зійшлися на тому, що це не дуже хороша ідея, – говорить експерт. – Незрозуміло, навіщо будувати, наприклад, електростанцію на забруднених територіях, що ускладнюватиме роботу працівників. Тож будь-яке будівництво, не пов’язане зі зниженням радіоактивного забруднення, заборонено. Можливо, цю позицію у відповідному законі скасують, аби побудувати саме сховище для відпрацьованого палива».
Пан Михайло Бондарьков припускає, що у Чорнобильській зоні можна розміщувати все, що не може завдати більшої шкоди, скажімо, ніж сховище відпрацьованого палива, реактивних відходів. «Якщо ж розміщувати у зоні інші об’єкти, приміром, електростанцію, то люди, які працюватимуть на ній, отримуватимуть певну дозу радіації. Та якщо це сучасна станція, то таких буде мало. А насправді маленьку електростанцію у зоні вже побудували. Коли ЧАЕС після закриття не вистачало тепла та електрики, побудували котельню з допомогою американців», – каже він. За словами експерта, хоча про подібні проекти йдеться давно, для них важко знайти інвестора. Можливо, їм варто було пообіцяти певні пільги?
У Національній комісії радіаційного захисту України при Верховній Раді говорять, що треба взагалі провести дослідження радіаційного забруднення територій, що мають статус «зони», з метою їх скорочення. Це, зокрема, пропонує голова комісії Володимир Скубенко. Такі заходи проводитимуть у рамках виконання відповідного президентського наказу щодо відзначення 25-х роковин Чорнобильської трагедії. Не йдеться про зменшення виплат або пільг постраждалим. «Навіть у першій забрудненій зоні сьогодні будують нові об’єкти з переробки ядерних відходів. 25 років ми працювали над ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, але сьогодні настав час щось будувати в четвертій зоні, найменш забрудненій після аварії. Треба оздоровлювати території. Держава має стимулювати розвиток зон соціальними і промисловими проектами. Для того, аби зона, як шагренева шкіра, поступово стискалася, і там починало відроджуватися життя», – уточнює депутат.
«За радіологічними показниками, зону відчуження найближчим часом можна скорочувати – вже велика її частина чиста, – говорить і генеральний директор Державної науково-дослідної установи "Чорнобильський центр". – Інше питання – соціальне. Інфраструктуру зруйновано: немає доріг, магазинів. Хто поїде жити в такі умови? І що, в Україні мало покинутих земель?»
2011 року виповнюється 25 років від дня трагедії. В Україні на квітень заплановано велику міжнародну конференцію – світова спільнота прагне дізнатися, наскільки зона відчуження стала безпечною. Окрім безпекових питань, планується розглянути проблеми соціального та економічного відродження територій, що постраждали від Чорнобильської катастрофи. Зокрема, незалежний експерт з питань охорони навколишнього середовища Улян Білоткач, який брав участь у розробленні для Євросоюзу звіту про соціально-екологічний розвиток чорнобильських територій, каже, що регіони неподалік зони мають неабиякий економічний потенціал.
За словами Білоткача, на покинутих пасовищах та у лісах нині цілком реально відродити тваринництво і лісове господарство. А ще тамтешні поклади глини можуть зацікавити потенційних інвесторів. А на території підвищеного радіаційного контролю нині пустує багато земель, де можна вирощувати... ріпак. Мовляв, ця рослина виводить забруднення з ґрунту і може бути використана для виробництва біопалива.
Противники останнього варіанту використання земель наголошують, що ріпак убиває землю. «В Україні і так "гуляє" близько 20% сільськогосподарських земель. Можливо, їх треба освоювати?.. А чорнобильські землі варто використовувати більш ефективно. Скажімо, там можна організувати Чорнобильський меморіальний культурний та природний національний парк», – говорить Сергій Мирний.
Зрозуміло одне: напередодні 25-ї річниці цієї катастрофи в Україні і світі говоритимуть про проблеми Чорнобильської зони та способи її використання.
