Мистецтво проти політиків
Це, звісно, суб’єктивне твердження. З ним можна й не погодитись. Тим не менше… Нова стрічка Тіма Бартона «Аліса в Країні чудес», прем’єра якої відбулась минулого тижня в Києві (читайте у культурно-розважальній частині цього номера інтерв’ю з Хелен Бонем Картер у ролі Червоної Королеви), чудово вписалася в нашу абсурдну політико-економічну дійсність, у якій усі не є тими, ким здаються на перший погляд, де слова не відповідають своєму первинному смислу і де ірраціональне переважає над раціональним.
Бо, скажімо, в чому раціональність призначення окремих осіб на міністерські посади в уряді Миколи Азарова, не можуть збагнути ні в Європі, ні в США, ні навіть у Росії, яка, здавалося б, мала радіти з того, що до влади повертаються ті, з ким було комфортно співпрацювати за часів Президента Леоніда Кучми. Проте навіть для відносно лояльного щодо Януковича Кремля новопризначений уряд має ретроградний вигляд, кажуть наші джерела. Дивно, що вони чекали від Віктора Федоровича більшого. Адже під час виборчої кампанії він не розповідав про модернізацію економіки як такої, про інноваційні технології, про місце України в глобалізованому світі, що стрімко розвивається, тощо, а лише – про підвищення соціальних виплат (і це за умов, коли весь світ затягує паски), про важку промисловість та традиційно про російську мову.
Очевидно, це така даність, яку треба пережити, витворюючи паралельно власні модерні світи, як це роблять, наприклад, ті ж митці. Не знаю, випадково чи ні, але так уже трапилося – українська дизайнерка Оксана Караванська присвятила свою колекцію одягу, презентовану в рамках Українського Тижня моди, Українській повстанській армії (також дивіться другу частину журналу). Певною мірою це виглядало символічно у день, коли був призначений новий Кабмін, до складу якого увійшов Дмитро Табачник, який у численних публікаціях у пресі, а також у своїх книжках відзначився радикальною критикою теми реабілітації вояків ОУН-УПА, особливим потрактуванням Голодомору, абсолютно нетолерантними висловами на адресу релігійних та політичних уподобань галичан та іншими екзотичними поглядами. Наприклад, нещодавно надибала в Інтернеті його статтю під назвою «Галичанские “крестоносцы” против Украины». Ось лише одна цитата мовою оригіналу із цієї статті: «Многовековой человеконенавистнический эксперимент, проводимый Польшей, Австро-Венгрией, Третьим рейхом по превращению Галичины в антирусский, антиправославный и в конечном счете антиукраинский плацдарм, удался. Антирусскость и антиукраинскость идеологии, навязанной Галичине извне, с помощью выращенной “пятой колонны”, составляет основу для дальнейшего наступления и ее перенесения на Великую Украину». Навіть Ганна Герман проговорилася, що зробила все можливе, щоб Табачник не став віце-прем’єром з питань гуманітарної політики, а лише міністром під наглядом Семиноженка.
Оксана Караванська, презентуючи свою колекцію, не робила гучних політичних заяв, нікого ні в чому не звинувачувала, не згадувала ніяких політиків. Вона просто сказала: «Присвячую УПА». І це справді мало символічний вигляд. Так і треба. Тихою сапою. Свій світ.
Підозрюю, що таких творчих вихлюпів ще попереду багато. Адже регіонали, як вони вважають, прийшли надовго. Янукович навіть думає, що на десять років. Поживемо – побачимо, як казала мудра мама Жені Лукашина із старого, проте й досі улюбленого фільму «Ирония судьбы, или С легким паром». Аби не довелося переходити на мову Езопа.
