Украина без денег МВФ: угрозы и вызовы
11 ноября в «Главреде» состоялась пресс-конференция на тему: «Украина без денег МВФ: угрозы и вызовы».
В пресс-конференции приняли участие:
-директор Института экономических исследований и политических консультаций Игорь Бураковский;
-старший экономист Международного центра перспективных исследований Ильдар Газизуллин.
«Главред»: Які наслідки матиме припинення співпраці МВФ з Україною?
Ільдар Газізуллін: Я думаю, що більш коректно говорити про призупинення співпраці. На нашу думку, МВФ та український уряд продовжать співпрацювати. Тобто, я думаю, що МВФ, все ж таки, надасть наступний транш Україні, якщо не цього року, то наступного року. Відповідно, не йде мова про свого роду повне припинення співпраці.
Щодо наслідків відстрочення надання цих грошей, близько чотирьох мільярдів доларів, Україні, то я думаю, що насправді негативних наслідків для економіки не буде. Оскільки, якщо ми припускаємо, що у першому кварталі Україна отримає ці гроші, то цього буде достатньо, тобто, до кінця року уряд зможе, все ж таки, маючи наявні резерви, передусім, Національного банку, покрити ті видатки, які очікуються. Тобто, йдеться про дефіцит бюджету і про оплату російського газу, російського імпорту.
Я думаю, що руйнівних наслідків призупинення співпраці МВФ та України для української економіки цього року не буде.
Ігор Бураковський: Я хотів би відштовхнутися від тези, яку висловив мій колега. Дійсно, припинення чи призупинення співпраці між Україною та Міжнародним валютним фондом зовсім не означає економічного колапсу. Тому я не хотів би, щоб ми вели цю бесіду в термінах: чи помре українська економіка, чи виживе вона без цих грошей. Це абсолютно некоректно.
В даному випадку ми повинні говорити про прямі і опосередковані наслідки. Що стосується прямих наслідків, давайте говорити відверто: 3,8 мільярди доларів для української економіки, фінанси якої знаходяться в дуже складному становищі, є надзвичайно серйозною порцією коштів, які можна використати для вирішення тих чи інших питань.
Якщо, скажімо, цих грошей не буде, то тоді перед урядом виникає дві можливості. Перша можливість полягає в тому, щоб продовжувати запозичувати кошти через механізми ОВДП з усіма відповідними наслідками. Другий варіант - мова йде про те, щоб шукати якісь екзотичні схеми, в тому числі з використанням ОВДП. Є ще й третій варіант, але він дуже малоймовірний - це реальний і дуже жорсткий секвестр українського бюджету. Але, я думаю, напередодні президентських виборів питання секвестрування і питання прийняття непопулярних рішень в цілому для українських владний структур і для українських можновладців абсолютно виключені.
Разом з тим, є певні опосередковані речі. Я хотів би їх викласти в такому стислому варіанті, що Міжнародний валютний фонд і черговий транш, який ми безпосередньо мали б отримати від Міжнародного валютного фонду, має не тільки економічне, а і багато в чому політико-економічне значення. Я буду говорити про політико-економічне значення з точки зору економічної політики, а не з точки зору підтримки чи не підтримки якоїсь людини і намагання вплинути Міжнародного валютного фонду на перебіг українських виборів, цього абсолютно немає. Тому я одразу хотів би сказати, що якби Міжнародний валютний фонд був заангажований політично, то ясно, що він би повів себе абсолютно по-іншому, з одного боку. А з іншого боку, як ви знаєте, подібне висловлювання і подібна позиція Міжнародного валютного фонду нещодавно була заявлена публічно стосовно Румунії, де також відбулися політичні зміни, у всякому разі сьогодні там формується новий уряд. Міжнародний валютний фонд також сказав, що поки вони зупиняють перегляд економічної політики, яка здійснюється за наслідками кожного траншу і призупинять активні консультації в плані надання наступного траншу для Румунії, яка теж є позичальником Міжнародного валютного фонду.
Якщо дуже коротко повернутися до економічних наслідків, то вони також є, і їх треба враховувати. Перший наслідок полягає в тому, що Європейський Союз, розуміючи важливість України і масштаби економічних проблем, які ми переживаємо, був готовий, і зараз політично готовий надати Україні так звану макрофінансову допомогу. Макрофінансова допомога - це інструмент, за допомогою якого Європейський Союз допомагає третім країнам, країнам не членам Європейського Союзу, які мають велике економічне значення і як партнери Європейського Союзу, виходячи з його внутрішніх економічних і політичних міркувань. Сума такої допомоги на сьогодні складає приблизно 500 мільйонів євро і умовою надання такої допомоги, у всякому разі протягом останніх років, була, наявність ефективної, і, так би мовити, живої програми співробітництва між Україною та Міжнародним валютним фондом. Тобто, якщо ми на сьогоднішній день призупиняємо співробітництво між Україною та Міжнародним валютним фондом, то питання про 500 мільйонів євро, які можуть піти в тому числі і на вирішення наших бюджетних проблем, фактично зависають в повітрі.
Друга проблема - це те, що певна сума коштів, яка виділялася Європейським банком реконструкції та розвитку на підтримку, фактично, на рекапіталізацію українських банків, на комерційних засадах, без уряду, але все ж таки, на рекапіталізацію, з самого початку, у всякому разі, ще в березні місяці про це говорили керівники Європейського банку реконструкції та розвитку, також тісно пов’язано з ефективністю співробітництва між Україною та Міжнародним валютним фондом. Частина цих коштів уже пішла в різного роду банки, але ясно, що така ситуація ставить наших партнерів з ЄБРР в складне становище, і тепер треба думати, що робити далі.
Наступна проблема - це цілий ряд проектів, які реалізуються Міжнародним банком реконструкції та розвитку. В тому числі це і підтримка вітчизняного фінансового, в тому числі бюджетного сектору, деякі інші програми, які також в принципі були скоординовані з співробітництвом між Україною та Міжнародним валютним фондом. Таким чином, ця проблема не тільки проблема нашого двостороннього співробітництва, це є і проблема довіри з боку основних міжнародних організацій до українського уряду з усіма відповідними економічними наслідками.
Є ще один момент, який також мені здається надзвичайно важливим - це те, що співробітництво між Україною та Міжнародним валютним фондом завжди враховується при виставленні суверенних рейтингів країни і рейтингів компаній, які діють безпосередньо на терені цієї країни. Практика свідчить, що рейтинги компаній не можуть дуже сильно відрізнятися від суверенних рейтингів, адже абсолютно зрозуміло, що при стабільному економічному оточенні будь-яка компанія несе додаткові ризики, а це є дуже важливо.
Що таке рейтинги? Рейтинги – це, фактично, дороговказ для інвесторів, вкладати чи не вкладати кошти в країну і відповідну компанію. І з іншого боку це дороговказ, на яких умовах вкладати кошти. Зрозуміло, що всі хочуть отримати високу плату за ризик, за невизначеність. І це означає підвищення і пожорсткішання умов залучення капіталів для України з одного боку, а з іншого боку, це може мати певні проблеми для тих компаній, які сьогодні ведуть розмову про реструктуризацію свого зовнішнього боргу. Значна частина в принципі була реструктуризована, де, так би мовити, на нормальних умовах, де з певними проблемами. Але, на жаль, вихід країни з кризи буде не дуже простим і досить тривалим, тому у цьому сенсі такі речі треба враховувати.
Ще раз хотів би зробити такий висновок, що, на жаль, ситуація черговий раз склалася таким чином, коли ми можемо любити або не любити Міжнародний валютний фонд, але сьогодні проблема багато в чому створена саме політичними умовами в Україні та прийняттям відповідних рішень. Зрозуміло, що за часів кризи, коли дуже багато країн звертаються за коштами Міжнародного валютного фону, Міжнародному валютному фонду надзвичайно важливо показати свою принциповість, показати свою відданість економічній, а не політичній логіці. І в принципі те, що ми на сьогоднішній день отримали це те, про що уже Міжнародний валютний фонд натякав влітку в інтерв’ю пана Макса Ал’єра представника офісу Міжнародного валютного фонду в Україні, пізніше це були великі інтерв’ю Джейла Пазарбазиолу, і багато інших висловлень. В принципі це не є чимось таким, що впало на українські терени якось абсолютно несподівано.
Ільдар Газізуллін: Я повністю погоджуюсь з колегою. Єдине, що хотів додати, - дійсно, умови, які висуває МВФ до України і які є передумовою подальшої співпраці. Якщо процитувати представників МВФ – це злагода поміж гілок влади в Україні. Це важливо, тому що дійсно, рекомендації МВФ можна виконувати лише за умови, коли є порозуміння між Президентом і парламентом, між урядом та Національним банком України.
Ми побачили, що цього в Україні поки що немає. Тому, якщо припустити, що МВФ буде наполягати на цій умові, на злагодженій політиці всіх гілок влади в Україні, то є ризик, що Україна може отримати наступний транш не в першому кварталі 2010 року, а в другому кварталі, тому що, якщо раптом політична криза триватиме, це може відкластися на невизначений термін.
Дійсно, є багато країн, які потребують допомоги МВФ, але все ж таки МВФ зацікавлений у співпраці з Україною, тому я припускаю, що після президентських виборів можливе певне послаблення вимог МВФ. Я думаю, МВФ все ж таки надасть цей транш якомога швидше, тобто відразу після президентських виборів.
«Главред»: Якщо ця сума не така вже принципова для економіки України, можливо, взагалі треба відмовитись від кредитів?
Ігор Бураковський: Я думаю, що це питання некоректне в тому сенсі, що кредити МВФ – це допомога, яка надається за проханням країни. Це не те, що нав’язується в обов’язковому порядку. Це те, на що сподіваються країни, маючи ті чи інші проблеми.
Якщо ми поглянемо на перелік країн, які вже звернулися по допомогу до МВФ – це країни абсолютно різні, але їх всіх поєднує глибина економічної кризи. Ми можемо говорити про Вірменію, Білорусь, Боснію і Герцеговину, Коста-Ріку, Сальвадор, Габон, Грузію, Гватемалу, Угорщину, Ісландію, Латвію, Румунію, Сербію і деякі інші країни.
Паралельно з цим є ще одна можливість отримати допомогу від МВФ – це так звана гнучка кредитна лінія, тобто це фактично зобов’язання МВФ на певних умовах швидко дати гроші цим країнам, якщо ситуація там загострюватиметься.
Які країни звернулися і заангажували за собою допомогу МВФ? Це Колумбія, Мексика і Польща. Ми бачимо, що перелік є надзвичайно широким, і це ще не весь список. Це дві основні лінії кризової допомоги, але кризова допомога також надається за іншими лініями.
Ми повинні уникати традиційного українського підходу. Якщо мине можемо виконати умови, то ми починаємо звинувачувати кредитора в тому, що він нам щось не те сказав, і намагаємося ці умови до кінця не виконувати. Думаю, що те, що на сьогоднішній день відбувається, - це свідчення кризи в українській державі з точки зору виконування своїх зобов’язань.
Врешті-решт, поважають ті країни, які свої зобов’язання виконують.
Що стосується того, чи врятують ці гроші економіку країни, - ні, звичайно, вони не врятують українську економіку, якщо не буде відбуватися відповідних змін. Ці зміни досить чітко прописані в нашій програмі співробітництва з МВФ. Фактично це гроші, які повинні підтримати нас тоді, коли ми будемо робити ці зміни.
Якщо ми не хочемо робити цих змін, то тоді ми відмовляємося від співробітництва з МВФ і переживаємо кризу значно складніше, значно в більш жорсткому режимі,Ю ніж ми це маємо на сьогоднішній день.
Ільдар Газізуллін: Безумовно, не слід відмовлятися від кредитів. Зараз Україна перебуває у такому становищі, коли дуже важко буде знайти гроші на зовнішніх ринках і на внутрішньому ринку. Тому фактично у України немає альтернативи.
Виклик, з яким стикнеться Україна наступного року – це вирішення проблем дефіциту Пенсійного фонду, дефіциту «Нафтогазу". Проблеми цих двох установ є виснажливими для бюджету України, і гроші МВФ були надані, зокрема, для того, щоб вирішити ці проблеми, щоб Україна могла вже без допомоги МВФ справлятися з тими негараздами, які є і в фіскальній сфері, і в банківській системі.
«Главред»: Як ви вважаєте, чи варто збільшувати зовнішній борг країни, якщо на сьогоднішній день немає впевненості в тому, що ці кошти будуть використані доцільно? Продовжуючи цю тезу, читач сайту «Главред» Теофил (Ukraine, Kharkov) пише: «Там, на Западе, и не представляют уровень ЛЖИ и ВОРОВСТВА. Им, с их менталитетом, трудно представить, что эти деньги моментально уходят на валютные спекуляции и предвыборную кампанию».
Ігор Бураковський: Я думаю, запитання є абсолютно коректним з точки зору української економічної політики – вона є не такою, якою ми б хотіли її бачити. З іншого боку, не все так лінійно – прийшли кошти і були витрачені на валютні спекуляції. Все ж таки є певний контроль з боку МВФ, проводяться відповідні аудиторські перевірки.
Але те, що ми не можемо використати можливості, які надає на сьогоднішній день глобалізований світ, а МВФ є одним з інструментів такого глобалізованого світу, то це також факт і дуже негативний сигнал для багатьох людей, які щиро хотіли допомогти Україні, які щиро хотіли вкладати сюди кошти, які щиро вбачають в нас європейську державу.
Ільдар Газізуллін: Тут можна провести паралель з співпрацею Афганістану та міжнародної спільноти. Ми знаємо, що попри сильну і виправдану критику щодо стану корупції в цій країні, міжнародна спільнота надає гроші, тому що вважає, що ненадання грошей матиме більш негативні наслідки як для країни Афганістан, так і для всієї міжнародної спільноти.
Я думаю, те саме можна сказати й про Україну. Те, яким чином ці кошти витрачаються, є непрозорим, неефективним, особливо що стосується бюджету, але ненадання грошей Україні матиме більш негативні наслідки для країни, для населення.
Читач сайту «Главред» Валентин: Як ви думаєте, викликів було б менше, якби була збережена моральна планка в оплаті праці? У нас одному платять 130 тисяч гривень, а іншому - 500 гривень.
Ігор Бурковський: Мені важко прокоментувати те, що малося на увазі, враховуючи моральну планку оплати праці. Я думаю, як це робиться в усіх країнах світу, перш за все, мова йде про ринок, мова іде про те, що, кінець кінцем, праця і робоча сила це такий же товар. Чим товар більш якісний, більш ефективний, більш продуктивний, тим вищу заробітна плату ми маємо отримувати. А з іншого боку, безпосередньо нарахування заробітної плати визначається різного роду соціальними внесками. Цю частину, очевидно, також треба регулювати, переглядати, я думаю, що тут є про що говорити. Тому, цей момент також треба врахувати.
Останнє, що я хотів би сказати, звичайно, що реформа заробітної плати, це дуже непроста реформа, яку дійсно треба здійснювати в країні, але це частина більш загальної реформи, що ускладнює її реалізацію. Це, в тому числі, і питання пенсії, пенсійних нарахувань, це і питання соціального населення і багато чого іншого. Але ясно, що від цієї реформи ми нікуди не дінемося. І тут я розділив би цю проблему на дві частини. Є проблема заробітної плати, умовно кажучи, в недержавному, приватному секторі, тут мають бути якісь мінімальний стандарти, встановлені, в тому числі на основі різного роду міжнародних конвенцій, міжнародних організацій і багатьох інших. Якщо це оплата окремих категорій бюджетної сфери, я думаю, що на сьогоднішній день реформа бюджетної сфери також дуже важлива. Я думаю, що бюджетний сектор в Україні є надзвичайно роздмуханим, роздутим, він є неефективним і в цьому сенсі, очевидно, треба починати в тому числі адміністративну реформу, тобто, скільки і які держслужбовці з працівників державного сектору нам потрібні
Ільдар Газізуллін: Дійсно рівень нерівності країни зростає, хоча Україна є країною, де рівень нерівності є відносно не такий високий.
Щодо рівня оплати праці, дійсно, я погоджуюся, що рівень продуктивності має визначатися. Також, якщо говорити про бюджетний сектор, дійсно, більшість державного бюджету зараз іде саме на зарплати, безумовно ідеться про те, що потрібно і підвищувати зарплату в бюджетному секторі, але водночас збільшувати рівень продуктивності праці в цьому секторі.
Читач сайту «Главред» Валентин (Ukraine, Kiev): Чи не вважаєте ви, що загроз не буде, якщо ми відшукаємо внутрішні резерви. Із 14 мільйонів пенсіонерів 1 мільйон - хитрих пенсіонерів, який забирає половину пенсійного бюджету. Відкорегувавши це, ми не брали б 30 мільярдів гривень із державного бюджету.
Ігор Бурковський: Я абсолютно з цим погоджуюсь. Хочу сказати, що пенсійна реформа багато років тому починалася, була ідея запровадити неопенсійну систему, ту систему, яка існує протягом певного періоду часу, створити другий рівень, накопичувальний, в тому числі за рахунок, який би керувався Пенсійним фондом, третє - це недержавна пенсійна система. Недержавна пенсійна система не встигла розвинутися в країні, тому що для цього потрібен і час, і більш-менш тривала, нормальна фінансово-економічна ситуація в країні. Другий рівень так і не було запроваджено, враховуючи багато моментів.
Я з цим абсолютно погоджуюсь. В цьому потрібно ставити питання не тільки про пенсійну реформу, треба ставити взагалі питання соціального захисту. Ми маємо пострадянську систему соціального захисту, де різні категорії отримують різного роду пільги, різні категорії лобіюють собі підвищення цих відповідних пільг, і, таким чином, фактично ми самі себе заганяємо в глухий кут. Я багато разів казав, і ще раз хочу повторити, що країна з рівнем ВВП на душу населення, який ми маємо на сьогоднішній день, за останніми підрахунками це приблизно 7 тисяч доларів, не може дозволити собі систему соціального захисту, яку має, скажімо, Швеція, де рівень ВВП на душу населення наближається до 50-ти тисяч доларів.
Ільдар Газізуллін: Дійсно, пенсійна реформа це не лише відновлення справедливості серед наявних пенсіонерів, це дійсно багато кроків і це не лише, як про це часто говорять опоненти реформи, не просто підвищення пенсійного віку, а і дійсно повноцінне ведення всіх тих рівнів пенсійної системи, це певні перехідні періоди, це дійсно скасування тих пільг за професійною ознакою, тобто, це дійсно повноцінна реформа. Вона дійсно не може пройти за один рік, за два роки. Тобто, як правило, досвід мають всіх країн, які проводили таку реформу свідчить, що вона проходить 3-5, а то і 7 років.
Телеканал «Тоніс»: Як вплине відсутність чергового траншу кредиту на звичайного українця?
Ігор Бураковський: Я завжди боявся таких запитань, коли ми намагаємось загальні речі перевести на якогось умовно середнього українця. Причому, кожен бачить цього умовно середнього українця по-своєму.
Якщо у нас не буде цього траншу, то це не означає, що у нас далі буде криза. Ясно, що цього не буде. Але у нас загостяться проблеми. І за великим рахунком, якщо ці кошти не надходять і ми не робимо своєчасний трансферт на користь того самого Пенсійного фонду, то виникає проблема, пов’язана з цим – чим ці пенсії платити.
Ще раз хочу сказати – ці пенсії можна заплатити за рахунок внутрішніх запозичень і т.д., але все, що йде через силу, розбалансовує і так слабкий стан української економіки і закладає проблеми на майбутнє.
І так по багатьом іншим речам. Тому в цьому сенсі ми повинні розуміти, що допомога МВФ – це інструмент певної стабілізації ситуації. Очікувати від нього інвестиційні проекти, які будуть давати сотні тисяч робочих місць, фінансування проектів на Євро-2012 – це не мандат МВФ.
Якщо ми не отримаємо цих коштів, можливості держави фінансово впливати, давати реальні гроші на виконання тих чи інших своїх зобов’язань або якихось інших проектів однозначно знижуються.
В цьому сенсі ми просто переживаємо кризу в кризі, але з більш складними наслідками, ніж коли б ми мали ці кошти.
Ільдар Газізуллін: Я погоджуюся з тим, що важко вираховувати якийсь наслідок при призупиненні співпраці. Можна сказати від противного: часто МВФ звинувачують, що внаслідок його політики погіршується матеріальний стан населення, оскільки часто йдеться про непопулярні заходи – зростання цін чи скорочення державних видатків, зокрема, соціальних.
Насправді, це не так. Я думаю, у будь-якому разі уряд буде змушений підвищувати тарифи і почати реформувати пенсійну систему, тому що це заходи, які необхідні для країни. Вони є непопулярними і, можливо, вони негативно позначаться на деяких категоріях населення, але все одно в середньостроковій перспективі це призведе до поліпшення загального економічного стану.
ESG: Якщо Україна не отримає транш, що відбудеться з національною валютою? Ваш прогноз до кінця року.
Ігор Бураковський: Питання дуже непросте, і перед тим, як відповісти, я сказав би так: якщо, наприклад, в Україну не надходять кошти четвертого траншу, у уряду є менше можливостей заходити в нові комерційні банки – мається на увазі ре капіталізація додаткових банків. Це, відповідно, втрата депозитів, і це, очевидно, впливає на українського пересічного громадянина, який там гроші тримає.
Є багато речей, про які треба говорити, які не можна виміряти, але такий вплив може бути досить суттєвим, хоча, можливо, не відчувається одразу.
Якщо сюди не заходять інвестори, то це погано для пересічного українського громадянина в тому сенсі, що немає інвестицій, немає роботи, немає відповідних виробничих потужностей.
Тепер що стосується валютного ринку. Я одразу хотів би сказати про те, що певна стабілізація ситуації, навіть укріплення української валюти протягом трьох останніх тижнів, багато в чому була пов’язана з тим, що оператори цього ринку, в тому числі очікували новин від МВФ, і очікування майбутнього траншу було дуже важливим чинником такої стабілізації.
Як буде розвиватися ситуація зараз, ми будемо дивитись, тому що крім чинника очікування грошей від МВФ, є інші чинники, які діють сьогодні на валютному ринку. Ми бачимо, що у нас валютний ринок хитається, починається паніка, всі побігли купувати іноземну валюту. З іншого боку, іноземна валюта починає продаватися, коли підприємствам і громадянам потрібна гривня для відповідних розрахунків, і маятник починає рухатися в іншу сторону. Тому тут є багато інших чинників, але те, що це є додатковим ризиком для розхитування ситуації на валютному ринку, я абсолютно впевнений, хоча б враховуючи те, що, за останніми даними і у вересні, і у жовтні все ж таки загальний баланс купівлі-продажу, в тому числі готівкової валюти, на користь купівлі валюти.
Тобто поки що населення не заспокоєне, і я думаю, що співпраця з МВФ могла б дати якщо не додаткові аргументи, то у всякому разі додаткові якорі стабільності для того, щоб діяти за умов стабілізації національної валюти.
Дійсно, в Україні нагромаджені пристойні валютні резерви, але ми прекрасно розуміємо, що коли починається паніка, то великі амплітуди такої паніки потребують надзвичайно великих вливань, надзвичайно великих інтервенцій. В цьому сенсі завжди існує ризик, що грошей в резервах не вистачить, тому що це не тільки стабілізація національної валюти, а це питання, де шукати валюту, наприклад, на оплату за газ. Це нормальний валютний попит, який треба безпосередньо задовольняти. Якщо немає надходжень валюти в країну, то ясно, що це знов-таки золотовалютні резерви.
Ільдар Газізуллін: Я думаю, що єдиний і точний прогноз, який можна дати щодо обмінного курсу це те, що він буде дуже суттєво коливатися і цього року, і наступного року, це абсолютно точно можна стверджувати.
Щодо точної цифри, дійсно, зараз ми бачимо, що поступово Національний банк, все ж таки, буде відходити від утримання курсу в певному діапазоні. Тому, я думаю, що будуть коливання 10-20% як і в бік зміцнення гривні, так і її послаблення. Наш прогноз, це, все ж таки, деяке послаблення гривні. Ми очікуємо, що на кінець року гривня послабиться десь до дев’яти гривень за один американський долар. На нашу думку, більшість фундаментальних чинників свідчать про те, що все ж таки, тиск буде на послаблення, навіть попри пожвавлення економіки наступного року. Дійсно, погоджуся з моїм колегою, що фактор паніки, фактор настроїв населення є дуже визначальним, і, він може суттєво вплинути на обмінний курс.
Читач сайту «Главред» Валентин (Ukraine, Kiev): Чому ми беремо доларові кредити від МВФ і не кредитуємо під невеликі відсотки базові галузі та дрібний і середній бізнес?
Ігор Бураковський: Кредити МВФ не призначені для кредитування економіки в такому інвестиційному плані. Але малий і середній бізнес кредитується через певні лінії того ж самого Європейського банку реконструкції та розвитку, через спеціальну кредитну установу – Банк мікрофінансування – який безпосередньо працює в Україні і фінансується німецьким урядом. Тобто є інші лінії.
В цьому сенсі я ще раз хотів би сказати, що гроші МВФ – це гроші, які потрібні для стабілізації ситуації, а відтак стабілізації відсоткових ставок і діяльності банківського сектору.
Ільдар Газізуллін: Так, кредит МВФ опосередковано впливає на макроекономічну стабільність, що, в свою чергу, надає змогу банкам знижувати відсотки і сприяти більшій доступності кредитів для малого і середнього бізнесу. Але в країні існує багато агенцій регіонального розвитку, фондів, які надають кредити малому і середньому бізнесу.
