Энергетическая безопасность Украины и кризис
13 августа в «Главреде» состоялась пресс-конференция на тему: «Энергетическая безопасность Украины в условиях финансово-экономического кризиса».
В пресс-конференции приняли участие:
-уполномоченный Президента Украины по международным вопросам энергетической безопасности Богдан Соколовский;
-исполнительный директор Международного фонда Блейзера Олег Устенко;
-глава правления Альянса «Новая энергия Украины» Валерий Боровик.
Валерій Боровик: Я б перефразував тему нашої конференції «… та в умовах зовнішньополітичної кризи». В зв’язку з заявами Президента Росії на сьогоднішній день складається, чи починає складатися, чи, будемо мати надію, що не складеться ситуація зовсім інша. В такій формі, в якій звертається один президент до іншого, ні по телефону, ні в письмовій формі, ні у зустрічах без краваток, - це говорить про зміну політичних підходів однієї країни до іншої, і до зміни системи відносин в усіх прошарках економіки і політичного життя.
У нас на сьогоднішній день склалась така ситуація, що Україна катастрофічно залежить від постачання енергоносіїв з однієї країни і мало робить для того, щоб диверсифікувати ці ризики.
Фактично енергобезпека тримається на трьох головних китах. Перше – це стабільність, прогнозованість поставки енергоносіїв. Друге – це стабільність і прогнозованість роботи газотранспортної системи, як на зовнішні ринки, так і на внутрішньому споживанні. Третє – це диверсифікація поставок енергоносіїв. Це головні питання.
Яким чином вони досягаються? Що потрібно, щоб вони працювали у належному стані? Перше – це платоспроможність споживачів. Що б ми не говорили, але будь-яка економічна дія, будь-який економічний ефект досягається тоді, коли є для цього передумови отримання прибутку чи хоча б компенсації тих затрат, які ідуть на постачання товару. На сьогодні цього в Україні не спостерігається.
Держава діє таким чином, як роблять ті держави, у яких дуже багато енергоносіїв – Туркменістан, Узбекистан, Азербайджан, Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, - вони дотують своє населення. Фактично там ці енергоносії, в залежності від держав, коштували або коштують по ціні повітря. На сьогодні Україна говорить про те, що ми дотуємо своє населення. Мало того, говориться це на протязі досить тривалого періоду часу, з того часу, коли газ ще був по 50 доларів. При цьому бюджеті немає коштів на компенсацію втрат, які несе компанія, яка постачає ці енергоносії. Тобто, фактично ми декларуємо таку красиву соціальну політику, при цьому не маючи на це коштів. І тільки зусиллями МВФ з жорсткими вимогами, тому що вони надали транш, потихеньку почали підвищувати ці ціни. Я не кажу, що потрібно це різко робити, але це потрібно було робити на протязі п’яти років, тоді, коли нам газ обходився за дуже низькими цінами. Сьогодні ми почали на 20%, завтра і післязавтра будемо підвищувати. Я думаю, до президентських виборів ще по 20%.
Зрозумілість і прозорість формування ринкових цін всередині країни – це найважливіша складова діяльності газотранспортної системи. Тому що, якщо не буде достатніх коштів на підтримання цієї системи в належному стані, не кажучи вже про модернізацію і реструктуризацію цієї системи і реструктуризацію фінансових ризиків, фінансових потоків, то тоді не буде самого поняття цієї системи, тому що вона завтра-післязавтра просто деградує, ми будемо бачити аварію.
Ще одна можливість безперебійної роботи газотранспортної системи, не кажучи вже про енергетичну систему України, - це наявність коштів на цю модернізацію. Ми робимо невірні кроки, ми говоримо про те, що давайте зберемо пул інвесторів, зробимо велику модернізацію по всій газотранспортній системі завдяки одним інвестором, одній компанії, чи то консорціуму цих компаній. Це значить пустити країну на дуже серйозний ризик, тому що на сьогодні в світі немає жодної компанії, на яку б не діяли фінансові катаклізми. Ми ще не знаємо, до чого призведе фінансова криза у всьому світі, до яких форм відносин вона призведе. Навіть дуже сильні, міцні компанії можуть завтра стати банкрутами. Ми хочемо зробити такий тендер, щоб всю газотранспортну систему віддати в одні руки.
Ми трьом урядам, підкреслюю – трьом, пропонували роботи це поетапно. Зробити один пілотний проект, встановити на одну компресорну станцію турбодетандери, когенераційну установку, показати, як це можна робити, показати, яка компанія одна з найкращих. Можна зробити декілька таких пілотних проектів і тоді ми виберемо, яке обладнання краще. Воно все непогане, але існують різні цінові параметри, різні технічні показники цього обладнання. Не дуже багато компаній, які можуть зробити реконструкцію газотранспортної системи. NTB, Siemens, Mitsubishi, тобто відомі у світі компанії, які можуть це зробити. Але давайте між ними зробимо красивий тендер, щоб вони поборолись за це. А ми на сьогоднішній день, навпаки, говоримо «прийдіть хоч хто-небудь» – не треба так робити. Таких проектів, які є в Україні по реконструкції газотранспортної системи з встановленням систем обліку на сьогодні в світі одиниці.
Нещодавно закінчився тендер, ще не оголошені результати, по Прикаспійському газопроводу в Туркменістані. Ви знаєте, дуже багато компаній бореться. Чому? По-перше, дуже сильний, великий проект з непоганими прибутками. По-друге, на сьогоднішній день завантаженість підприємств, які можуть це робити, в світі невелика. Іде скорочення штатів. На сьогоднішній день, я повторюю, ми можемо торгуватися над тим, хто ввійде в реконструкцію газотранспортної системи, а не бігати з простягненою рукою по світу.
Ще один важливий чинник – це прозорість правил діяльності на енергоринку України. Тут я маю на увазі і газотранспортну систему, і постачання газу, і енергетичну систему – це постачання електрики і доступ до експортних потенціалів. Тільки нещодавно прийняли декілька рішень, які дозволяють різним компаніям виходити на зовнішній ринок, а не тільки через одну компанію працювати, як це було до недавнього часу. А також прозорість правил в теплоенергетичній галузі України.
Дуже мляво звертають увагу, і це питання на сьогодні не на піку обговорення - це питання про власний видобуток. Які керівники приходили до керування компаніями, чи органами, яким видають ліцензії, - їхні ж компанії афельовані і отримували ці ліцензії. На сьогодні в нашому видобутку серйозні компанії не працюють, навіть в порівнянні з Росією чи то з іншими країнами. Чому? Тому що взяли це як ресурс, прийшли до влади, отримали право підпису, роздали своїм компаніям, а грошей у цих компаній на розвиток цих видобувних свердловин, видобувних можливостей немає. І вони сидять, тримають, і досиділи до тих пір, поки зараз вже дуже дорого ці ліцензії не продаси. Вони хотіли продати дорожче, шукали на зовнішніх ринках інвесторів і дошукались. Наприклад, я півроку тому був на великій інвестиційній конференції в Нью-Йорку. Великі серйозні американські компанії з підтвердженими дослідженнями, з підтвердженими запасами не можуть на сьогоднішній день знайти гроші на видобуток, тому що в світі інвестори бояться вкладати капітали в довгі проекти, не кажучи вже про нестабільну України із завтрашніми президентськими виборами.
Весь цей комплекс питань, додаючи сюди ще питання атомної енергетики і взаємовідносин чи то з Росією… Приходить один уряд, ми відновлюємо відносини з Росією, з ВАТ «Твел», приходить другий уряд, чи то Президент звертає на це увагу - ми працюємо з американцями. Так воно качається - качається, і ні там у нас немає серйозного просунення, ні там.
Я зазначу коротко п’ять питань, які є системою виходу з цієї ситуації. Перше – це реконструкція газотранспортної системи не на словах, не підписання меморандумів, які фактично являють просто підштовхуванням до дій. Я не відношусь до таких меморандумів дуже серйозно, тому що там не прописані терміни виконання і виконавець. Адже, коли прописані терміни, виконавець, то зрозуміло, хто за це відповідає і чому це не виконано. На сьогоднішній день це тільки заява про можливість щось зробити. Тобто це реконструкція газотранспортної системи, встановлення вимірювальних приладів по всій території України.
Хочу сказати, і це вже не сенсація, але, наприклад, у нас є член правління Альянсу «Нова енергія України» пан Тодійчук, у мене був заступник по комерційній частині колишній директор «Укртрансгазу» Турчак Олександр Олександрович. Кожен із нас, незалежно, прийшли до одного підрахунку: якщо ми встановимо системи вимірювання на всьому протязі газотранспортної системи, ми знайдемо, як мінімум 10 млрд. кубометрів газу, які на сьогоднішній день розповсюджуються тіньовими схемами в Україні. Я вже не кажу про закордон, там важче, тому що у нас є заборона від Росії на реекспорт. 10 мільярдів кубометрів газу із тих 40, які ми на сьогоднішній день споживаємо. Можливо в зв’язку з фінансовою кризою трошки менше.
Тільки реконструкція газотранспортної системи і встановлення вимірів. Якщо потрібно, я можу кожному спеціалісту довести ці цифри на наших розрахунках.
Далі - підвищення тарифу. Не до 2,5 доларів, а, як мінімум, до 4,5. Так, лунали заяви про те, що можна і 8-9 ставити, тому, що у нас монопольне становище. Але коли вище 4,5, ми порахували, виникає рентабельність, економічна привабливість обхідних маршрутів. Тобто 4,5 долари – це нормальна ціна за ту роботу, яку робить Україна, фактично, як монополіст. І ті «блефові» проекти, про які розповідає президент Росії і прем’єр-міністр Росії - побачите, пройде 5-7 років і їх не буде. Їх ще не буде, тому що ще немає ні дозволів, ні чітких рішень по фінансуванню цих проектів обхідних газотранспортних маршрутів.
Третє питання – це встановлення зрозумілих ринкових цін на внутрішньому ринку. Не буду аргументувати, кожна компанія, яка постачає природний газ, повинна не тільки собівартість отримувати, але й ціну за транспортування, а також свій прибуток, який вона може платити людям, які працюють в цій системі, на підтримання газотранспортної системи.
Два питання, які болять у мене в серці, для чого декілька років тому і створений був Альянс. Це енергоефективність і альтернативні джерела енергії. На сьогоднішній день нами запропоновані декілька енергоефективних заходів. Це і енергоефективне споживання енергоносіїв в бюджетній сфері, це і зменшення споживання енергоносіїв. Ми з спеціально з Павлом Качуром, який на сьогодні є виконавчим директором Альянсу, який є одним із кращих спеціалістів, колишній міністр житлово-комунального господарства і губернатор Сумської області. Ми відпрацювали декілька пропозицій для уряду створення енергетичного кошику з декількох аспектів енергоносіїв і т.д. Це окрема тема.
І альтернативні джерела. Ви знаєте, ми прийняли закон «Про зелений тариф» - досить непоганий, пішли інвестори, ми майже щодня зустрічаємося з тими, хто хоче будувати з нами вітропарки, малі гідроелектростанції і т.д.
Але є маленька «штучка», яку не зробили в Україні в порівнянні з Іспанією, Португалією, Німеччиною, де з двох сторіночок стартувала вся ця тема – Закон України «Про зелений тариф» у Німеччині складався з двох сторінок. Коли ви, наприклад, у себе на присадибній ділянці встановлюєте вітряк, то можна споживати енергію тільки собі, ви не зможете продати її в сітку. Тобто подвійний тариф діє тільки для промислових підприємств. Якщо ви вклали свої кошти, держава говорить, що потрібно збільшувати частку альтернативних джерел енергії і зменшувати споживання газу, а при цьому вона вам, населенню, не дає право встановлювати вітряк чи тепловий насос і скидати електричну енергію в сітку і за це отримувати кошти. Трошки не додумали.
Але позитив полягає у тому, що є Закон «Про зелений тариф», є його встановлені норми і він уже починає діяти.
Олег Устенко: Я начну с глобальных тем, а потом перейду к моментам, которые непосредственно касаются Украины. Что касается глобального влияния финансового кризиса на экономическую систему, на энергобезопасность, на мировую энергосистему в целом, каким образом участвует в этом процессе Украина, является ли она независимым игроком, зависит ли она от части других игроков, от стратегических решений, принимаемых кем-то.
Текущий экономический кризис - это кризис также кризис и геополитический, который серьезно влияет на мировые центры тяжести. Основным результатом этого есть увеличения уровня нестабильности, и то, что гарантировать экономическую безопасность в любой стране - Украине, России - становится все более и более тяжело.
Помимо этого, недавние события продемонстрировали, что международный финансово-экономический кризис и с точки зрения энергетической безопасности, достаточно серьезно может повлиять на отношения таких традиционных партнеров, как, например, ЕС и США. Конфликты, которые мы видели с вами внутри стран Евросоюза, когда были проблемы с транспортировкой газа по территории Украины в Западную Европу. Может обнаружиться масса проблем, и катализатором такого рода проблем как раз является международный финансовый кризис.
Следующий тезис состоит в том, что кризис уже серьезно ударил по таким важным игрокам на энергетическом рынке, как Россия, Иран, Венесуэла. Мы можем сказать, что «энергетический национализм», который так или иначе, в той или иной форме присутствовал, был частично усмирен.
Следующий момент -существует достаточно глобальная вещь, которая важна для понимания, когда мы говорим о энергетической безопасности и когда мы говорим о международном финансово-экономическом кризисе. Существует достаточно четкая статистическая зависимость между уровнем развития демократических институций в стране и ценой на энергоресурсы. В странах, которых традиционного имеют большое количество энергетических ресурсов, уровень развития демократических институций будет тем ниже, чем выше цена на энергоресурсы. Свидетельством тому являются события в Иране, когда цена на газ, на нефть была достаточно высокой, никому даже в голову не приходило думать по поводу лидеров страны, о том, что политика проводится неправильно, Ахмади Нежад находился у власти, и никто даже не ставил вопрос о том, что правильна или неправильная политика. И, смотрите, что происходит во время финансово-экономического кризиса, тоже очевидно: сжимается в производство, мировая экономика начинает сжатие, цена на энергоресурсы начинает падать. При падении цены на энергоресурсы, например, в том же спокойном Иране, где никто не задает вопросов, правильно или неправильно ведется политика, вдруг начинаются относительно демократические изменения, начинаются выборы президента, теледебаты в прямом эфире - вообще невиданная вещь для такой страны. То есть идет развитие демократических институций. В то же время, в странах, к каким относится Украина, странах, у которых нет достаточного количества энергетических ресурсов, при повышении цен на энергоресурсы, наоборот, идет развитие демократии, больше стимулируются общественные дебаты, больше и больше мы слышим политиков, выступающих по данной тематике, большая заинтересованность населения, в том, что точно происходит, каким образом можно влиять на ситуацию.
Зависимость мира от поставок энергоресурсов, хотим мы этого или нет, продолжает расти. Свидетельством этому есть статистические данные, которые мы видим во время энергетического кризиса: минимальная цена на баррель нефти, скажем, 23 декабря 2008 года, составляла 30,2 дол. Существует сильнейшая волатильность цены, которая не на руку ни странам, производящим энергоресурсы, ни странам, потребляющим энергоресурсы, к которым относится и Украина. Россия страдает от того, что цена не стабильна, существует серьезное колебание. Не совсем понятно, как будет выполнен бюджет РФ, каким образом будут проводится программы стимулирования экономики, потому что экономика зависит в значительной степени от энергоресурсов. Украине, в которой энергоресурсы не производятся, тем не менее, мы тоже испытываем колоссальные проблемы из-за того, что цена нестабильна, сложно прогнозировать, сложно говорить о том, как будет развиваться экономика. Цена падает до 30,2 дол. в декабре 2008, потом снова пик в июне 2009 года, цена достигает 72,6 дол. за баррель нефти. Сегодняшняя цена, насколько я понимаю, 69,46 дол. за баррель нефти. Вчерашняя – 70,6 дол. за баррель нефти. То есть, такой нестабильности мир не знал уже десятки лет. Не было такой нестабильности, кризис 1970-80-х гг. – это был единственный момент, когда были серьезнейшие колебания цен на энергоресурсы.
Нельзя точно прогнозировать, как ситуация будет развиваться в ближайшие месяцы. С одной стороны, ми видим некоторые позитивные сигналы, приходящие с американского рынка, что постепенно они начинают выкарабкиваться из кризиса. Теоретически это должно влиять на повышение цен на энергоресурсы, что позитивно для стран, которые вырабатывают и добывают нефть, газ. И негативно для такой страны, которая является потребителем, импортером энергоресурсов, как Украина.
С другой стороны, перед пресс-конференцией я посмотрел цены на фьючерсы, которые существуют сейчас на нефть. Мое предположение состоит в том, что на протяжении ближайшего года от теперешнего момента, скажем, до июля 2010 года, возможны сильные колебания внутренние по дням на цены на нефть. Но вместе с тем, я не вижу, такой перспективы чтоб она выходила за пределы 80 дол. за баррель. То есть, колебания будут находиться между 70-80 дол. за баррель. По крайней мере, фьючерсы, которые торгуются в Европе, так стоят. Если посмотреть на фьючерсы, которые торгуются в Нью-Йорке, то там не меньше перспективы, но колебания тоже 70-80 дол. за баррель нефти. Это означает, что краткосрочное планирование будет усложнено, среднесрочное можно проводить, можно ориентироваться на такие цены, которые есть – 70-80 дол. за баррель нефти от теперешнего момента на следующий год.
Сейчас максимальные преимущества из этой ситуации пытаются выжать и страны-импортеры, и страны-экспортеры энергоресурсов. Экспортеры – очевидно, каким образом могут выжимать какие-то преимущества для себя. Такие страны, которые являются потребителями, импортерами энергоресурсов тоже пытаются это сделать за счет транспортных коридоров, которые есть в этих странах, за счет возможностей по хранению энергоресурсов и т. д.
В геополитическом плане, когда речь идет о международном финансовом кризисе, достаточно серьезные могут быть социальные последствия. Не только в тех странах, которые находятся в нашем регионе, но в целом в мире могут быть социальные последствия. Почему? Например, если мы посмотрим статистику, то видим, что многие страны, которые занимаются добычей энергоресурсов, достаточно сильно влияют на миграционные процессы в своих регионах. Например, если посмотреть на Кувейт, на который приходится 8% мировых запасов нефти, 70% населения – это эмигранты, то есть это люди, которые въезжают в страну для того чтоб найти работу, в большинстве случаев в энергетическом секторе. Катар, 80% населения – это эмигранты, люди которые задействованы в добыче энергоресурсов, на их долю приходится 14% мировых запасов. Саудовская Аравия, например, только 25% населения, то есть, там, если говорить о возможных проблемах, они могут быть меньше. Очевидно, серьезные проблемы могут быть у нашего соседа – РФ, до сих пор это локальные проблемы. В общем, то есть надежда, что они так и останутся локальными проблемами, то есть сейчас страдают отдельные регионы. Следует четко представлять, что есть достаточное число украинцев, от которых зависим мы с вами здесь, работают на территории РФ в энергетической отрасли. Сокращение этого сектора может негативно сказаться не просто на РФ, и не только на украинцах, которые пытаются заработать там деньги, но и в целом и на Украине, потому что часть денег в Украину поступают как раз за счет этих людей, работающих там.
Если говорить о международном финансовом кризисе в целом, об энергетической безопасности, перспективах развития ситуации, то следует очень четко представлять, две важные вещи. Первое – энергетическая отрасль сейчас, как никогда раньше, нуждается в колоссальных объемах инвестиций. Эти инвестиции необходимы, как на добычу тех энергоресурсов, которые традиционно добываются – нефть, газ. С другой стороны, необходимы колоссальные ресурсы, чтобы транспортировать добытый энергоресурс, это колоссальная потребность в деньгах. Второй важный фактор играет противоположную роль. В условиях мирового финансового кризиса денег нет. В такое время сложно найти ресурс. Частные инвесторы напуганы, они напуганы не с октября 2008 года, они напуганы еще раньше. С октября 2008 года, это был для них холодный душ, они не готовы тратить свои деньги на долгосрочные проекты, а энергоотрасль, это, как правило, долгосрочные проекты, это не проект, куда ты инвестируешь деньги, и через год-два получаешь отдачу. Это глобальные, долгие проекты, это сложно сделать. Мировые финансовые круги напуганы этим, они не готовы сейчас инвестировать в долгоиграющие проекты. Поэтому, поднимается вопрос, о том, что, может быть, следует думать об альтернативных источниках получения энергии. Но если посмотреть экономический анализ, то мы видим, что добыча газа и нефти будет стоить меньше, чем те первоначальные инвестиции, которые надо делать для того, чтобы получать альтернативные источники энергии.
При всей такой плачевной ситуации что же тогда может ждать Украину? С одной стороны – это негатив, с другой, это позитивная информация. Сжатие реального сектора экономики Украины, за которым стоит сокращение рабочих мест, безработица и т.д. – это плохо, плохо, плохо. Но, с другой стороны, это стимулирует экономику и предпринимателей думать о том, каким образом можно было бы более эффективно использовать тот наличный ресурс, который есть. Экономика Украины - одна из самых затратных экономик мира. Затраты энергоресурсов на единицу ВВП, одни из самых высоких в мире. Ни у кого из наших соседей таких не существует, они есть только здесь, в Украине. Это единственный момент, когда следует думать, делать и предпринимать что-то для того чтоб, снизить энергетическую затратность экономики, дать возможность прорыва экономики. Когда все будет хорошо, это забудется, и никто об этом не будет говорить, никто про это не будет думать. Но современный мир устроен так, что он будет развиваться волатильно, и если не подумать сейчас, надо будет думать об этом через три года. Каким образом это можно сделать? У отечественного инвестора нет желания, нет денег, нет возможности, он, похоже, не с большой радостью идет в данный сектор. Иностранный инвестор напуган, его аппетиты уже снизились, и тоже не очень активно хотел бы продвинутся в этот сектор. Вот почему так важно сейчас говорить о том, что необходимо изменить сейчас инвестиционный климат Украины. Всем уже надоело говорить, что есть огромный уровень коррупции на любом уровне, и в энергетическом секторе, в частности. Это не значит, что ничего нельзя сделать. Можно сделать быстрые программы, можно сделать отдельные программы, которые могли бы побороть коррупцию.
Следующий момент – это судебная реформа. Как придет инвестор? Он придет сюда с надеждой вкладывать в энергетический сектор. И что потом? Один суд примет одно решение, другой суд – другое решение, диаметрально противоположное. Судебная реформа – это то, что назрело в этой стране. И, естественно, все, что касается административных барьеров для проведения бизнеса. Эти те вещи, которые тоже должны быть решены, они должны быть устранены. В противном случае, никакой иностранный инвестор сюда не придет, отечественный – либо не хочет, либо не знает, он не будет вкладывать. И об энергетической безопасности страны говорить будет просто невозможно.
Богдан Соколовський: Ця тема висить у повітрі, і вже не один день. Виклики, які стоять перед енергетичною безпекою України – про це варто говорити, і дуже серйозно.
Звичайно, енергобезпека України сьогодні не на тому рівні, на якому хотілося б. ми беремо три сектори – газ, нафта і ядерна енергетика. По всіх параметрах Україна, на превеликий жаль, до цього часу занадто залежить від монопольного постачальника. Причому, від одного монополіста по всім трьом секторам.
Найбільший виклик, який ми маємо на сьогодні, був сформований 19 січня 2009 року у сфері газу – тоді, коли були підписані невигідні для України газові контракти і коли ціна для України на газ була однією з найвищих у Європі, а за транзит ми отримали відверто найнижчу транзитну ставку. Усе це призвело до того, що компанія НАК «Нафтогаз Україна», не зважаючи на активні, доволі конструктивні дії керівництва компанії, попала в дуже скрутну фінансову ситуацію. В результаті двох чинників: не реформованість українського газового сектора і кабальні контракти.
Чи бореться в цьому випадку сама Україна? Бореться. Фактично завдяки зусиллям Президента України Віктора Ющенка місяць тому почалися зрушення у реформуванні українського газового сектору. Очевидно, що нереформований газовий сектор є не тільки «заслуга» нинішнього уряду, але й попередніх урядів. Насамперед, уряду Януковича і уряду Тимошенко, які не робили фактично нічого, щоб привести у відповідність постачальника і споживача. Але зараз цей процес зрушився. Тому що в умовах значного дефіциту фінансів у компанії НАК «Нафтогаз" компанія змушена була вдатися до запозичень, в тому числі до зовнішніх запозичень. Будб-який позичальник завжди хоче знати, як йому гроші повернуться. Маючи такі умови, які є зараз у газовому секторі, звичайно, ніхто не готовий давати гроші – ні внутрішні позичальники, ні зовнішні.
За цих обставин, фактично під тиском глави української держави, уряд був змушений піти на переговори із Європейською комісією, із міжнародними фінансовими інституціями, які також виставляли передумову: кредити готові розглядати, але за умови реформи. Тобто реформи зрушилися.
Другий пункт – газові контракти від 19 січня. Ви знаєте позицію Президента Ющенка – буквально на другий день після підписання вона була озвучена: слід переглянути окремі положення цих газових контрактів. Насамперед, йдеться про положення, які зобов’язують Україну викуповувати мінімальні обсяги газу. По цьому року було 40 мільярдів кубів, по наступному і далі – 52 мільярдів кубів газу у рік. Це занадто багато, тим більше, в умовах кризи, яка сьогодні в цілому світі все ще існує. Такі обсяги газу нам просто не потрібні.
Де-факто російська сторона погодилася на сьогодні не виконувати цих положень. Домовленості на рівні НАК «Нафтогаз" і «Газпромом» є, і це позитивно. Але де-юре загроза санкцій все ще існує до тих пір, поки не буде офіційно, у встановленому порядку, внесено зміни у контракти. Чим це небезпечно для України? Це небезпечно і в контексті передвиборчої ситуації в Україні, тому що криза буде продовжуватися, а значить, ми явно не будемо потребувати таких обсягів газу, які записані у контрактах. А це означає, що будь-якої секунди, якщо буде політична воля з російського боку, нам можуть загрожувати серйозні фінансові санкції, що, звичайно, для України є занадто.
Дуже б не хотілося, щоби на наступних президентських виборах був використаний штучний газових бюлетень, тому що це буде не наш, не український бюлетень.
Газовий виборчий бюлетень в Україні не повинен працювати.
З нафтою ситуація трошки краща. Хоча погано, але якийсь ринок нафти і нафтопродуктів в Україні працює. Це ще далеко від того ринку, який є в цивілізованих європейських державах, але все-таки є кілька постачальників, є вибір споживача, технології. Хоча, звичайно, роботи тут ще багато. Значною мірою сьогодні нафтовий ринок України є інтегрований у нафтовий ринок російської Федерації. У всякому випадку, на 80%. І тому, коли сьогодні змінюється ціна на нафтопродукт і включаються державні чинники, щоб врегулювати цю ситуацію, воно не завжди спрацьовує. Принаймні, із запізненням у порівнянні з тим, як спрацьовує це в Польщі, Словаччині і т.д. Саме тому, що наш ринок більше інтегрований у ринок, який на сьогодні важко назвати сучасним.
Що на сьогодні можна очікувати з точки зору боротьби за поставки нафти? Я маю на увазі сиру нафту, а не нафтопродукт. На превеликий жаль, маючи сьогодні свій нафтопродукт, ми 50-70% завозимо по імпорту. Так господарі не роблять: давати робочі місця в Росії – з великим задоволенням! У Польщі – нема питань! У Литву – нема питань! За український рахунок. Так не має бути.
Єдиний на сьогодні фактично безальтернативний вихід із ситуації – налагодження поставок, на додаток до російських, із альтернативних джерел. Альтернативних джерел може бути кілька, але єдиним на сьогодні реальним маршрутом постачання є нафтопровід Одеса-Броди. До тих пір, поки він функціонує у реверсному режимі, що не вигідно ні нам, ні росіянам, до тих пір такого маршруту немає і не буде в Україні. Тому говорити за альтернативні поставки немає сенсу.
Саме уряд сьогодні – і це триває більше року – абсолютно свідомо стримує переведення нафтопроводу Одеса-Броду в аверсний режим роботи. Всі передумови для того, аби Одеса-Броди функціонував так, як його планували, є: економічні, ресурсні, є готовність українських нафтопереробних заводів отримувати нафту і її переробляти, є готовність постачальників, зокрема, Азербайджану, поставляти у необхідних обсягах нафту для України і для транзиту через територію України, однак є бізнесова і політична воля нинішнього монопольного постачальника – російської сторони – тримати закритим всіх нафти в Україну з Чорного моря.
Чому це вигідно росіянам? Думаю, будь-хто з нас мав би зрозуміти наших російських колег, тому що вони відстоюють свої інтереси, свій бізнес. До тих пір, поки в Україну не йде нафта з Чорного моря, до тих пір Росія має змогу гарантувати своєму бізнесу максимально можливу присутність на українському ринку. Я думаю, ми б на їхньому місці так само поступали. Але у нас є свій національний український інтерес, який, на превеликий жаль, не зовсім адекватно відстоюється.
Звичайно, уряд України зобов’язаний на сьогодні прийняти рішення і дати вказівку компанії «Укртранснафта» перейти в аверсний режим роботи. По великому рахунку, я думаю, що в цьому році, принаймні, має бути визначена дата аверсу. Я дуже сподіваюся на більш конструктивний підхід уряду цього року, аніж як то було минулого року. Якщо ви пам’ятаєте, минулого року, коли все було готове для переходу в аверс, уряд заблокував цей процес, абсолютно штучно пояснюючи, що мова йде про те, що до реалізації проекту можуть бути долучені якісь офшорні компанії. Як бачите, на сьогодні вже не стоїть питання про те, що офшорні компанії – це погано. Їх уже намагаються долучити і до газу, і до нафти і замовчують цей процес. Тут якась непослідовність з боку уряду є.
У травні місяці Президент Ющенко видав Указ, в якому розписано вже для дитячого садка, що треба зробити, аби реалізувати цей проект євроазійського нафтотранспортного коридору на базі аверсного використання нафтопроводу Одеса-Броди. Якісь роботи йдуть, є позитивні зрушення, є деякі питання, які на сьогодні ще не вирішуються урядом. Непогано, як на мене, у нас складається зовнішня ситуація – кілька днів тому прийняті рішення польським урядом і Європейською комісією стосовно ЄНТК, а саме: Європейська комісія ще раніше зарезервувала європейські гроші на допомогу по реалізації проекту, і довгий час ми очікували рішення польського уряду про те, що ці гроші будуть призначатися для спільного підприємства. Всі процедури пройдені, і прийняте рішення, що «Сарматія» може мати 110-180 мільйонів євро на початок реалізації проекту. Це не є достатні кошти для того, щоб весь проект зробити, але є достатні кошти, аби виробити технічну документацію, скласти належний бізнес-план на основі ТЕУ і почати практичні роботи.
Ядерна проблематика. Сьогодні про ядерну енергетику трошки менше говориться хоча б тому, що, слава Богу, НАЕК «Енергоатом» функціонує нормально, долає різні бар’єри, які йому лишилися у спадщину, веде переговори із різними постачальниками ядерного палива.
Звичайно, росіяни хотіли би все ще зберігати своє стовідсоткове монопольне становище на українському ядерному ринку. Мотивації достатньо. З іншого боку, до тих пір, поки буде монополіст на ядерному паливному ринку, до тих пір не буде ринку. Як тільки з’являється альтернатива (до чого ми йдемо), це однозначно підвищить прозорість, покращить взаємодію постачальника і споживача, зросте дисципліна і т.д.
Я більш ніж переконаний, що монополізм на ядерному ринку має один загрозливий наслідок: це новий Чорнобиль. Хто б мене не переконував у тому, що причиною Чорнобильської катастрофи у 1986 році були якісь технічні, людські чи інші фактори – це так. Але реальною, фундаментальною причиною Чорнобильської катастрофи було монопольне господарювання на ядерному ринку. І ми повинні поставити заслін такому процесу. Насамперед, з точки зору безпеки, а потім вже з точки зору економічної вигоди.
В Україні запроваджується концепція диверсифікації поставок ядерного пального. Мова йде про вже реалізований проект. Наступна фаза – побудова власного виробництва ядерного пального. Все має бути максимально відкрито, і тоді все буде в порядку. Тоді ядерний ринок буде функціонувати так, як він працює в переважній більшості країн, де є ядерна енергетика. Сьогодні ви не знайдете у світі жодної демократичної країни, де є монопольне володіння технологіями і монопольне володіння всім циклом в ядерній енергетиці.
Довгий час схожа монопольна ситуація зберігалася у Китаї, але на сьогодні в Китаї, окрім корпусних реакторів, функціонують два реактори на принципово інакшій технології, і це абсолютно не випадково.
Монополізм – це завжди розслаблення. Але в умовах конкуренції такого бути не може.
Я вважаю, що у сфері ядерної енергетики ситуація розвивається непогано. Більше того, минулого року започатковано діалог з канадською стороною. Це позитив, однак я не хотів би бути наївним. Без сумніву, тут також не можна розслаблятися, тому що на сьогодні все ще існує загроза, що низка програм у ядерній енергетиці можуть бути під впливом політичного тиску і при мовчазній згоді виконавчої влади можуть бути призупинені. Цього б не хотілося.
