Кредит МВФ: целесообразность получения, эффективность использования
5 августа в «Главреде» состоялась пресс-конференция на тему: «Кредит МВФ: целесообразность получения, эффективность использования».
В пресс-конференции приняли участие:
-директор Института экономических исследований и политических консультаций Игорь Бураковский;
-президент Украинской ассоциации экономистов-международников Антон Филиппенко.
Ігор Бураковський: Ми на сьогоднішній день багато говоримо про кошти МВФ в контексті української економіки, і, це, очевидно, правильно. З одного боку, ці кошти надаються на виконання певних умов, з іншого боку, з цими коштами пов’язані великі економічні і політичні сподівання. В нашій сьогоднішній дискусії бракує розуміння того, як сьогодні працює МВФ, як відбувається зміна парадигми діяльності цієї організації. Якщо ми це правильно зрозуміємо, тоді багато речей, які обговорюються сьогодні в Україні, будуть мати абсолютно інший вимір.
МВФ було створено 1944 року, саме тоді було створено групу Світового банку, була зроблена спроба організувати Світову організацію торгівлі, яка відклалася на певний період часу. Ключова ідея МВФ з самого початку була дуже проста: забезпечити монетарну стабільність в світовому господарстві. Фактично було домовлено, що ключовою резервною валютою світового господарства ставав американський долар. І зрозуміло чому: 1944 рік, США вийшли з Другої світової війни, нагромадивши колосальний економічний резерв, в тому числі, це країна, яка не зазнала жодних втрат. І, в свою чергу, всі країни зобов’язувалися підтримувати коридор коливання національних валют у відношенні до долара США, який, в свою чергу, було чітко зафіксовано до золотого паритету.
Друга властива функція МВФ – надання позик на підтримку платіжного балансу. Перша позика МВФ була надана 1947 року Франції, яка отримала 5 млн. дол.
Ключова ідея МВФ полягала в тому, щоб забезпечити співробітництво країн і уникнення широкого протекціонізму.
Через певний період часу МВФ все більше і більше займається питаннями, пов’язаними із наданням позик. Якщо говорити коротко, то 1973 року ця система, яка отримала назву Бретенбуцької, - всі валюти прив’язані до долара, а долар, в свою чергу, зафіксовано в золотому паритеті, - розпалася, ситуація стала такою, яку ми бачимо зараз: вільне плавання валют, за винятком системи євро, але це тема окремої бесіди.
Фактично весь період свого існування МВФ, перш за все, займався питаннями фінансування дефіциту платіжного балансу. Це була ключова ідея, вона багато критикувалася. Починаючи з 2002-2004 рр. починається сильна дискусія: що має робити МВФ в епоху глобалізації. Це ключова ідея, яка на сьогоднішній день домінує у МВФ.
Переходячи до деяких прикладів, одразу хочу сказати, що МВФ здійснив цілу низку кроків, які багато в чому змінили його модальність діяльності.
На сьогоднішній день МВФ виділив приблизно 175 млрд. дол. різним країнам, починаючи від Ісландії, Україні та ін., операційний капітал Фонду складає приблизно 250 млрд. дол. – це гроші, які можна безпосередньо видавати. Разом з тим, ведеться активна робота для того, щоб потроїти ці ресурси, досягти приблизно 750 млрд. дол., і вже ми можемо говорити про те те, що реально Фонд може розраховувати як на 250 млрд. дол. власних ресурсів, які були на початку кризи, так і на 250 млрд. дол., які були обіцяні такими країнами, як, наприклад, Японія, США та ін.
Що стосується співпраці. Традиційно МВФ встановлював надзвичайно жорсткі вимоги до країн, які отримували кредити. Ці вимоги полягали в так званих структурних індикаторах, тобто мова йшла про дуже конкретні речі, які треба було зробити. З початку 2009 року МВФ відходить від такої жорсткої практики, і ми це бачимо «в повний зріст» на прикладі співробітництва з Україною. Другий транш кредиту МВФ частково пішов на поповнення золотовалютних резервів, фактично на підтримку платіжного балансу, частково на використання фінансування дефіциту державного бюджету. Третій транш - 3,3 млрд. дол. – це фактично весь державний бюджет.
На сьогоднішній день МВФ фактично ставить перед будь-якою країною дві групи умов: перша - макроекономічні умови. Це традиційні умови, пов’язані із, скажімо, очікуваними інфляції, макроекономічними показниками, дефіцитом державного бюджету, і більш складні показники, як грошова маса, яка є основним інструментом для управління через монетарну політику економічними процесами. Друга – це структурні показники. Якщо раніше МВФ виставляв більш конкретні, жорсткі умови, то на сьогодні мова йде про те, що в України залишається широке поле для маневрування. Наприклад, ставиться питання стосовно того, як МВФ розглядає ситуацію навколо НАК «Нафтогаз України». Це ключове питання на сьогоднішній день для України. Наскільки мені відомо, немає прямих рекомендацій, що треба робити з НАК «Нафтогазом України». Але ця проблема розглядається в більш широкому контексті – що відбувається з державними фінансами, відповідними заборгованостями, і все, що пов’язано безпосередньо з фіскальною стабільністю, враховуючи значення НАК «Нафтогазу України» для української економіки, ті гарантії, які надавав уряд щодо зовнішніх зобов’язань НАК і ціла низка проблем.
Що стосується безпосередньо використання коштів, то на сьогоднішній день немає жорстких умов, які б говорили про те, куди уряд повинен витрачати. В даному випадку ідея полягає в тому, що ми повинні підтримати певний рівень стабільності, вирішити певні проблеми, але що робити з цими грошима - це рішення залишається за країною, і сама країна буде нести відповідальність за прийняті рішення. Це принципово важливий момент, тому, що раніше багато траншів МВФ зривалися саме тому, що не виконувалися чіткі встановлені умови.
На сьогоднішній день для МВФ є важливими п’ять питань. Перше - це проблема підтримання макроекономічної стабільності. На сьогодні спостерігається перегляд МВФ показників інфляції, але це більш широке питання, в тому числі пов’язане з валютним курсом, адже зрозуміло, що стрімкі коливання валютного курсу порушують баланс. Друге питання – це питання фінансування українського фінансово сектору, перш за все, банківського. МВФ прискіпливо ставиться до того, що відбувається з трьома «щасливчиками» - українськими банками, які пішли під ре капіталізацію. Цей досвід буде надзвичайно позитивний і для українського уряду, і для НБУ. На сьогодні ситуація в банківському секторі є дуже непростою, ми можемо очікувати, що ці проблеми будуть загострюватися. Це означає збільшення кількості так званих «поганих кредитів» з усіма наслідками. Третє питання – питання, пов’язані з фіскальною політико. Фіскальна політика має бути відповідальною і ефективною. Четверта проблема, яка є домінантою, це питання політичної і економічної стабільності. В документах після перегляду першого, другого траншу з’являються тези про те, що вони сподіваються на більш ефективну політику, але є ризики, пов’язані з президентськими виборами. На сьогоднішній день, ми повинні констатувати те, що уряд працює в звичайно складних умовах. З одного боку, немає коаліції, з іншого боку немає нового переформатування системи в межах українського парламенту, і велика кількість рішень, які повинні прийматися, на жаль, зависають на рівні парламенту.
Ми повинні чітко бачити, що МВФ жодного разу не ставив питання про те, що треба переглядати соціальні стандарти в Україні. Він жодного разу не говорив про те, що потрібно знижувати пенсії і т.д., хоча радив переглядати ціноутворення на той же самий природній газ чи інших послуг.
В цілому, як криза, так і співпраця з МВФ показали, що українська економіка лишається нереформованою. У нас відсутні суттєві і дуже великі реформи, які проводилися в багатьох країнах.
Незважаючи на все, що сьогодні говориться про МВФ і про зовнішній борг України, зовнішній державний борг України на сьогоднішній день знаходиться більш-менш на пристойному рівні, він на сьогоднішній день не розглядається як загроза для дефолту країни. Тому ми повинні вести обережні розмови про дефолт, оскільки у дефолту є економічна і політична складові.
Поки що, не зважаючи на всі проблеми, які ми маємо, в Україні, порівняно із нашими найближчими сусідами, валовий зовнішній борг в розрахунку на душу населення на 1 квітня, згідно статистики НБУ, складає приблизно 2,2 тисячі доларів. В Росії – 3,4 тисячі доларів. Якщо мова йде про Казахстан, то рівень боргу там ще вищий – 6,9 тисячі доларів на душу населення.
За умов кризи, за великим рахунком, якщо ми хочемо мобілізувати фінансові ресурси на зовнішньому ринку, на сьогоднішній день в України немає інших джерел, ніж допомога міжнародних фінансових інституцій. Мова йде про МВФ (бюджет і золотовалютні резерви), мова йде про Світовий банк (інфраструктурні, частково інвестиційні проекти), мова йде про ЄБРР (комерційні проекти, приватний сектор), невелика кількість проектів міжнародної фінансової корпорації. І будемо сподіватись, що ми врешті-решт вийдемо на розуміння з Євросоюзом стосовно їхнього інвестування у розбудову українського газового сектору.
Антон Філіпенко: Ґрунтовний, змістовний вступ. Я переконався, що не дарма читав лекції Сергію Валентиновичу, він був одним з найкращих моїх студентів, і навіть писав під моїм керівництвом дипломну роботу. Тут присутні два покоління.
Хотів би додати щодо позицій МВФ. Під час кризи МВФ набрав значної ваги. Починаючи ще з валютно-фінансової кризи 1997-98 рр., коли в Росії був дефолт, уже тоді постало питання про кредитора останньої інстанції, бо у світі завжди хтось має бути крайнім, останнім кредитором. Глобалізація показала, що, мабуть, в якості такого останнього кредитора треба мати установу. Зараз МФВ робить певні кроки до того, щоб претендувати на роль кредитора останньої інстанції. Для цього збільшуються втричі його кредитні можливості. Є всі передумови, для того, що МВФ стане головною фінансовою інституцією.
МВФ надає не лише кредити стенд-бай, коли зараз має Україна. Це не найкращий кредит. Кредит стенд-бай надається, коли країна знаходиться в складному економічному становищі, це кредит підтримки, кредит, так би мовити, «швидкої фінансової допомоги». Є інші кредити, якими Україна, на жаль, не скористалася. Зокрема, кредити на структурні реформи. У нас недореформована економіка. Ми потребуємо глибоких структурних реформ і з точки зору галузевих структур, і з точки зору інституційної спроможності. Нам завжди закидали, і абсолютно справедливо, що ми є країною з дуже слабкою інституційною спроможністю. Тому структурна перебудова – це дуже важливий елемент, і тут періодично ми отримаємо допомогу МВФ, і Світового банку, і ЄБРР.
Є кредити так званого розширеного фінансування, кредит на удосконалення управління. Тобто ми отримали не найкращий кредит з точки зору його змісту. Він не є для нас загрозливим з точки зору його рівня – він є відносно дешевим кредитом. Але щодо його призначення, то він, повторюю, не є найкращим.
Коли нам говорять про те, чим загрожують кредити, є багато різних оцінок. Існують дуже загрозливі оцінки, що, мовляв, наші діти і наші онуки будуть виплачувати ці кредити. Дехто з тих, про це говорять, не знають, про що вони говорять.
Якщо ми говоримо про кредити, то ми повинні мати чітку уяву про те, яким чином ми будемо розраховуватися. І ми повинні пов’язувати нинішнє кредитне регулювання із майбутнім економічним розвитком. Якщо ми не бачимо світло в кінці тунелю, коли наша економіка почне зростати… Фіскальна політика має бути спрямована на те, що працює. Якщо економіка впала на 20-30%, то, звичайно, фіскальна політика не можна зібрати бюджетний кошик, щоб пішов розвиток.
Якщо буде відповідна програма уряду, коли почнеться зворотній процес, почнеться зростання, тоді буде відповідним чином надходження до бюджету, тоді можна буде думати про те, яким чином ми будемо сплачувати ці борги. Якщо ми не бачимо цієї перспективи, ми у складному становищі.
МВФ займає більш гнучку позицію, враховуючи світову фінансову кризу. Україна є країною немалою за розмірами і потенціалом, тому є зацікавленість «тримати на плаву» нашу країну. Звичайно, питання ціноутворення у нас не є оптимальним. Ми повинні поступово, але неухильно нормалізувати наші ціни, наші інші стандарти з світовими нормами і стандартами, але програма полягає і в рівнях доходів. Всі ці речі повинні йти паралельно, і тоді ми вийдемо на світові норми і стандарти.
Практично усі країни світу живуть у борг тією чи іншою мірою. Всі позичають і віддають. І це нормальне явище. Але є певна межа, є межа фінансової безпеки, економічної безпеки та інших речей, і ми маємо їх відслідковувати і не переходити цю межу.
Якщо взяти позиції щодо нашої заборгованості, вона не є критичною.
Звичайно, треба співпрацювати більш оптимально і органічно пов’язуючи ці речі, тому що інколи у нас це відбувається фрагментарно: то ми працюємо з МВФ, то з Світовим банком, то з ЄБРР. Тут має бути певна система і має бути чітка взаємодія уряду, Національного банку, Міністерства фінансів, Міністерства економіки. Тоді у нас буде єдиний державний підхід. А коли у нас НБУ працює у більшій мірі з МВФ, уряд намагається працювати більше із Світовим банком, і ЄБРР, з державними структурами, тоді, звичайно, в цій ланці можуть бути розриви і проблеми можуть бути складнішими, ніж вони є зараз.
«Главред»: Що ви можете сказати про використання коштів, вже отриманих від МВФ? Чи є воно доцільним?
Ігор Бураковський: За великим рахунком, кошти МВФ не покриють усіх наших потреб. Тому ми повинні за визначенням говорити про те, що антикризова політика не буває ідеальною. Немає оптимального шляху. Весь час будуть якісь проблеми, певні допущення, щось буде подобатися одному і не подобатися іншому. В цьому сенсі економічна політика не є такою, якою вона викладена у підручнику. Це не означає, що вона не є ефективною, але це вже друге питання.
Щодо використання коштів, є дві ключові проблеми. Перша – це принципи використання взагалі державних коштів, в тому числі державної підтримки тих чи інших секторів. На жаль, ця система сьогодні не працює так, як би хотілося. Якщо мова йде про секторальне використання цих грошей – частина з них піде на виплату нашої зовнішньої заборгованості. Хочемо ми чи ні, але з деякими боргами доведеться розрахуватися. Не можна весь час брати і нічого не платити.
Другий момент – це підтримка різних галузей, але, бажано, щоб ця підтримка мала суто комерційний характер. Можливо, це добудова незавершених будівельних об’єктів, житла і т.д. Очевидно, частина коштів буде виділена на певні соціальні виплати. Важливо звернути увагу на так звані інфраструктурні проекти - «Євро-2012», питання доріг і т.д. Ці кошти можна скомбінувати – наприклад, кошти ЄБРР і кошти, які виділяються через державний бюджет. Можуть виникати ситуації так званого «касового розриву», коли треба за щось платити, але надходжень немає. Очевидно, маневрування коштами може використовуватися по окремих статтях бюджету для того, щоб вирішувати ці питання.
Ясно, що також мова йде про кошти, які будуть використовуватись через різні стабілізаційні програми. Та ж сама рекапіталізація.
Напрямків є дуже багато, і, на жаль, я не думаю, що ми можемо сьогодні говорити про якусь стратегію використання цих кошті. Багато з цих грошей будуть використовуватись в режимі ad-hoc, враховуючи гостроту тієї чи іншої проблеми. Це не обов’язково означає, що ці гроші будуть вкрадені. Тут є своя економічна логіка. Хоча, враховуючи рівень української корупції і неефективності української держави, на жаль, ми всі з вами сплачуємо ми всі сплачуємо «корупційний податок» - сплачуємо як через гроші МВФ, так і через наші власні кошти.
Дійсно, якщо мова йде про реформи, якщо ми подивимось на вимоги МВФ, то це є дороговказ того, що треба робити.
Кошти МФ – це не те, що врятує Україну від усіх проблем, але в усякому разі це певний фінансовий ресурс, використання якого дасть можливість до певної міри пом’якшити кризові явища. На жаль, в світовій економічній теорії і практиці ефективність тих чи інших кроків ми багато в чому можемо оцінити постфактум. Тому в цьому сенсі ми повинні бути обережними.
Антон Філіпенко: Говорячи про використання кредиту МВФ, я хотів би акцентувати на підтримці рекапіталізації банківської системи. Коли немає кредитних ресурсів, годі сподіватися на відновлення економіки. Банківська система в кінцевому підсумку забезпечує нагромадження економічного зростання. Так живе весь світ.
Банківська система накопичує кошти. І ні Президент, ні уряд, ні міністерства, а ми з вами забезпечуємо самі собі економічне зростання через банківську систему, через депозити. Тому треба використовувати цей напрямок.
Друге – аграрний сектор. Сьогодні це чи не єдиний сектор в Україні, який не є у кризовому стані. І треба підтримати його, який може стати локомотивом, який потім витягне інші сектори. Тому що металургія, хімія – це капіталомісткі галузі. Ще один сектор, якому варто приділити увагу – будівництво.
Можливо, зараз не вистачить коштів, але наступний транш я все-таки спрямував и на малий і середній бізнес. Він може дуже швидко пожвавити нашу економіку.
