У Кремля з’явився ще один рупор
Її вже встигли прозвати «міністерством правди». Про перспективи діяльності цього органу «Главред» запитав у експерта Московського центру Карнеґі Миколи Петрова.
На вашу думку, проти чого чи проти кого насправді створена така комісія?
Увесь світ бачив, як у Росії святкували 65-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні. У Москві було організовано парад, наймасштабніший із часу розпаду СРСР. Цей епізод у російській історії, напевно, єдиний, щодо якого немає жодних, а якщо є, то небагато, розбіжностей між різними політичними силами і громадянами. А з іншого боку – цю дату намагаються використати замість національної ідеї, як свідчення і момент національного об’єднання та національної слави. Тому зараз з’являється ціла низка популістських заяв і законопроектів у Держдумі. Побутує думка, що ця комісія має за мету утихомирити пристрасті й замінити певні законопроекти, які зараз обговорюють у Держдумі й прий-няття яких буде відкладено.
Ви маєте на увазі, зокрема, законопроект про протидію реабілітації нацизму в колишніх республіках СРСР?
Так. Незрозуміло, як це може діяти не в Росії, а за її межами. Усе почалося із заяви співголови Вищої ради партії «Єдина Росія» Сергія Шойгу про те, що у недругів Росії є бажання фальсифікувати історію про участь Росії у Другій світовій війні.
Які ще спірні питання, окрім Другої світової війни, можуть виникнути у процесі роботи цієї комісії?
Важко сказати, тому що істориків у цій комісії лише троє. Там є представники силових структур, ФСБ, журналісти й депутати Держдуми. Тобто, зважаючи на склад, метою комісії є не аналіз історичних фактів, а провадження якихось важливих пропагандистських моментів в історії. Тут, швидше, варто говорити про наявність нового важеля, з допомогою якого можна робити заяви, якщо певні дії політичних сил усере-
дині країни чи у сусідніх країнах розглядатимуться як зазіхання на славну радянську й дорадянську історію Росії. Не варто переоцінювати значимість цього кроку Медвєдєва. Адже як і будь-яка інша президентська комісія, ця комісія сама по собі не має багато влади.
Тобто вона фактично є наближеним до Кремля рупором?
Так. Для Кремля – це одна з додаткових можливостей брати участь у пропагандистському використанні фактів та інтерпретацій певних історичних подій.
Чи можливе таке, що в разі якихось розбіжностей щодо трактування історії, скажімо, між Україною та Росією, ця комісія рекомендуватиме президенту Медвєдєву запровадити певне покарання стосовно Києва?
Думаю, що на рівні декларацій комісія може робити все, що завгодно. Але вона засідатиме лише двічі на рік, тому не варто побоюватись, що вона дасть якийсь новий пропагандистський ефект.
Зараз в Україні триває підготовка до відзначення Полтавської битви. Яка реакція у цієї комісії може бути щодо цієї події?
Чесно кажучи, я не думаю, що комісія займатиметься настільки далекими історичними подіями. Хоча припускаю, що окремі члени комісії робитимуть гучні заяви на цю тему. Мені здається, що сама ідея ревізії та узгодження поглядів на історію, особливо, якщо це спільна історія, – зрозуміла. І в ЄС існують комісії, які ведуть таку роботу впродовж багатьох років. Інша справа, що цим мають займатися професійні історики. Така робота не лише не передбачає якихось гучних пропагандистських заяв, а – нав-
паки – вимагає довірливого спілкування та уникнення використання історії зі спекулятивною метою.
Як необхідно відзначати, скажімо, 300-річчя Полтавської битви, щоб не нагнітати конфронтації?
У російсько-українських відносинах усе дуже політизовано. Будь-які кроки однієї зі сторін сприймаються через призму стандартів прийнятності другої сторони. Швеція тут також немаловажний учасник. Однак я не пригадую, щоб політичні скандали виникали через те, що шведи якось не так інтерпретували ті події. Я розумію, що в умовах молодої державності – і в Росії, і в Україні – є спокуса використати історичні події для посилення національної ідеї та стимулювання націо-
нальної гордості. Але мені здається, що негативний ефект від такого одностороннього підходу переважає позитивний.
