Пан або пропав
У аналізі того ланцюжка подій і заяв, які запустила німецька пригода Юрія Луценка, не має значення, скільки насправді пива міністр випив перед тим, як підійти до стійки паспортного контролю в аеропорту Франкфурта і те, вибачались німці перед главою українського МВС чи йому це тільки здалося. Зрештою, всім зрозуміло, що якби щось подібне сталося у спокійніший час та за інших політичних розкладів, – українські політики та обивателі хіба що посміялися б з анекдотів, придуманих з цього приводу.
Важливо у даному випадку те, що українська політика вже давно нагадує картковий будиночок, стабільність у якому – поняття дуже умовне. Хиткість однієї карти – у даному випадку, Луценка, – призвела до того, що вчергове завалилася вся конструкція. Наслідки очевидні – Рада, по суті, пробайдикувала минулий пленарний тиждень, і упевненості в тому, що наступний буде пліднішим – катма, робота Міністерства внутрішніх справ затруднена незрозумілим статусом його глави... Чия карта опинилась на руїнах попереднього будиночка згори, а чия похована під цими завалами?
Партія регіонів
Якби Юрій Луценко не втрапив у халепу у франкфуртському аеропорту, регіоналам потрібно було б цю халепу вигадати. І справді – позиції «біло-синіх» перед початком минулого пленарного тижня виглядали не найкращим чином. До огульної критики на адресу уряду і коаліції електорат уже звик, до відсутності чіткого плану дій – здається, звикли і самі регіонали. Одним словом, нічого нового. Здавалося, Регіони приречені починати травневий відрізок парламентської сесії з принизливої ролі пасивного спостерігача за політичним процесом, головними героями якого є зовсім інші гравці...
Луценкова ж пригода минулого тижня надала регіоналам нового дихання. Саме вони стали єдиною політичною силою, яка поставила вимогу негайної відставки «міністра-дебошира». Чим, до речі, виграли черговий раунд боротьби за звання «головних опозиціонерів парламенту» у комуністів, які, по суті, долучилися до числа захисників Юрія Віталійовича.
План подальших дій напрацьовувався просто на ходу. У перші години блокування парламентської трибуни рядові регіонали навіть не могли пояснити журналістам своїх вимог – вимагати відставки Луценка у той час, як міністр уже подав до Верховної Ради відповідну заяву, не мало сенсу. Однак така роз-
губленість тривала недовго – «біло-сині» вирішили, що блокуватимуть трибуну аж до того часу, поки інші парламентські фракції не гарантуватимуть їм позитивний результат голосування за зняття міністра.
Розблокувавши роботу парламенту, регіонали відійшли від цієї завідомо абсурдної вимоги. І виграли: на поточному тижні саме вони визначатимуть порядок денний Верховної Ради. Точніше, «біло-сині» отримають можливість говорити, заради розгляду яких законів вони готові розблокувати трибуну, а які – не пропустять, поки на посаді перебуває нелюбий їм міністр.
Таке становище може припасти регіоналам до смаку, тому не виключено, що вони не наполягатимуть на якнайшвидшому звіті урядової комісії по справі глави МВС, починаючи «гру в Луценка» тільки за потрібної їм нагоди...
Юлія Тимошенко
Інша справа – прем’єр-міністр, для якої «казус Луценка» обернувся виникненням проблем на голому місці.
Насамперед, ніде правди діти, глава МВС заплямував бездоганний європейський імідж Юлії Тимошенко, який не один місяць створювався командою її радників та консультантів. Що у ЄС знали про Юлію Володимирівну ще місяць тому? Лідерка Помаранчевої революції зі стильною косою, яка зустрічається з Маргарет Тетчер і дружить з Ніколя Саркозі. Чи прикрасить цей імідж звання шефа уряду, члени якого б’ються з німецькими поліцейськими?
А відсторонитися від справи Луценка главі уряду не вдалося б у будь-якому разі. Не секрет, що у парламентській фракції БЮТ недоброзичливців Юрія Віталійовича – більше, ніж достатньо. Тому одразу після того, як у Раді запахло неприємностями для глави МВС, представники «Народної самооборони» вголос натякнули, що у разі, якщо БЮТівці задумають повторити «сценарій Огризка» (коли за відставку міністра проти волі фракції «несподівано» проголосували півсотні членів пропрем’єрської фракції), зі складу коаліції вийдуть півтора десятка «самооборонців».
Смерть коаліції, яка з моменту свого створення не переставала дихати на ладан, була б бажаною для БЮТ лише в одному випадку – якби успішно просувалися переговори про створення більшості з Партією регіонів. Однак цей сценарій, в силу цілої низки причин, реалізувати, схоже, так і не вдасться. Тому розпад нинішньої коаліції для Тимошенко вкрай невигідний – він просто виб’є ґрунт з-під ніг її уряду і неабияк порадує Банкову: за місяць після героїчного кроку «самооборонців» Президент отримав би право розпустити Верховну Раду. Гіршого варіанта роз-
витку подій для Юлії Володимирівни годі й вигадати.
Тому план «тимошенківців» нині простий – Луценка не «здавати» в жодному разі. Подейкують, інструкції з категоричною вимогою утриматись від будь-якої самодіяльності отримали його недруги в середовищі фракції БЮТ. Тож Юрій Віталійович наразі може почуватися більш-менш спокійно. Проте це зовсім не означає, що його шефиня не напрацьовує «резервних варіантів»...
Юрій Луценко
Позиції самого міністра у всій історії виглядають не так однозначно, як могло б здаватися. З одного боку, володіння «золотою акцією» нинішньої коаліції справді надійно прикриває його тили. З іншого – постає питання, наскільки далеко готова зайти Юлія Тимошенко, захищаючи члена свого Кабінету, тим більше, якщо регіонали унеможливлять його спокійне перебування у нинішньому кріслі...
У будь-якому разі сценарій відставки – якщо не парламентської, то «вимушено-добровільної» – ігнорувати Луценко не мав би. Інша справа, що думки з приводу життя після такого кроку у нього навряд чи викличуть надмір позитивних емоцій.
Так, екс-міністр міг би сконцентруватися на розбудові «персональної» політсили – партії «Вперед, Україно!», на останньому з’їзді перейменованої в «Народну самооборону». Зрештою, новітня історія переконливо доводить, що «гнані, звільнені та ображені» політики завжди можуть розраховувати на підтримку українського електорату.
Однак чи не вважатиме вітчизняний виборець перегином палиці привід для відставки Луценка? Досі ексцентричні витівки головного міліціонера країни суспільство йому пробачало. І хтозна, чи не стане бійка одного правоохоронця з іншими, хай і з іноземними, хай навіть і за праве діло тією останньою краплею, яка зведе нанівець політичні перспективи Юрія Віталійовича...
«Поствладне» життя Луценка матиме й інший аспект – на чинного главу МВС ще з 2005 року тримає зуб низка впливових регіоналів на чолі з Борисом Колесніковим. У кулуарах парламенту наближені до нього нардепи напівсерйозно-напівжартома повідом-
ляють: «Не зупинимось, поки не посадимо». І, слід визнати, роботу з накопичення доказової бази проти Юрія Віталійовича регіонали ведуть, причому серйозну. Верхівка цього айсберга – діяльність двох парламентських слідчих комісій: з розслідування побиття Луценком Леоніда Черновецького та з розслідування обставин ув’язнення все того ж Бориса Колеснікова. На підході створення третьої ТСК – з приводу франкфуртського інциденту... На цьому тлі жарти-погрози регіоналів видаються все менше і менше схожими на жарти.
Визначити, де у політичному пасьянсі, який знову почнуть розкладати на нашому владному Олімпі, карта Юрія Луценка, виявиться вона у грядущій грі козирем чи потягне тих, хто поставив на неї, на дно – зараз сказати важко. Проте зрозуміло одне – і глава МВС, і Юлія Тимошенко, і регіонали ще довго згадуватимуть франкфуртський аеропорт – хто сміючись, а хто зі сльозами на очах...
