Чорне море – це газ і нафта. Нафта і газ?
Це не казка про чергового народного героя, а байка про нафтогазові запаси України
Бажане...
Щоразу після важких новорічних переговорів з «Газпромом» наші можновладці вже традиційним рефреном повторюють про те, що треба диверсифіковувати джерела енергопостачання та більше покладатись на власні сили. Тобто – ресурси.
Журналісти на-гора видають масу матеріалів про енергозберігаючі технології та способи використання альтернативного палива, що їх уже освоїли народні умільці. Можновладці ж – зі свого боку – підкладають дров до багаття, мовляв, українська земля є «хлібним кошиком» Європи, а може стати мало не «нафтогазовим казаном» усього Євросоюзу. Однак на цій солодкій словесній патоці здебільшого все й закінчується.
І де тільки не шукають таких бажаних енергетичних скарбів у важкі часи – і на суші, й у морі. Вуглеводневі родовища на Західній Україні вичерпані або майже вичерпані? Не біда. Подейкують, резерви у центральних та південних регіонах нічим не гірші. А яка енергетично багата брила – наші Чорне та Азовське моря! Тому, панове інвестори, готуйте мішки з грішми, а ви, панове нафтовики та газовики, чистіть бурильні машини для нових свердловин.
Після розгляду в Міжнародному суді ООН справи про розмежування морського простору в північно-західній частині Чорного моря розмов про великі запаси нафти й газу в рідному Чорному морі хоч відбавляй. І лише тверезі та компетентні експерти з посмішкою на вустах стримано зазначали, що про конкретні (а тим більше великі) цифри наразі говорити зарано. Адже навіть більш-менш серйозної розвідки потенційних ресурсів там не проводилось – спірний статус території зробити цього не дозволяв.
...досліджуване...
Єдине достовірне джерело наявних енергетичних покладів в Україні – Державний інформаційний геологічний фонд («Геолінформ»), а промислову цінність та оцінку запасів корисних копалин визначає експертиза Державної комісії України із запасів корисних копалин. Саме через сито цих органів проходять родовища з нечіткими перспективами, на балансі яких залишаються лише ті ділянки, які мають промислову цінність. Доля такого продукту вирішується на аукціоні, а після отримання необхідної ліцензії відбувається розробка відповідного родовища.
Утім, навіть підтвердженим родовищам не завжди щастить бути розробленими. «Траплялися випадки, коли, залежно від політичних вітрів, рівня інтелекту керівників та масштабів користолюбства високопоставлених чиновників, відомі об’єкти переживали неодноразові хвилі розквіту, занепаду і навіть закриття та повторних стартів. Тернистий шлях родовища може не закінчитись реалізацією проектів з видобутку запасів вуглеводнів ще й тому, що на організацію розробки таких родовищ потрібні значні кошти, повернення яких можливе лише через багато років. Тим часом пошуки кредитів у цій галузі є доволі важкою справою, а за наших умов відсутності зовнішніх інвестицій – ще й малоперспективною», – розповідає «Главреду» завідувач сектору Українського державного геологорозвідувального інституту Василь Гулій.
Спеціальний представник Президента України з питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський ілюструє це на прикладі одеського родовища, яке і розвідане, і підтверджене. «Відомо, які там запаси і приблизна собівартість цього родовища, але воно не розроблене для експлуатаційної потужності. Здавалося б – чому? Можливо, тут є не лише економічні чинники, але й якісь інші», – говорить чиновник Секретаріату і підсумовує, що для таких розробок потрібна не лише економічна доцільність, але й політична воля.
Іншим стримуючим чинником є делімітація континентального шельфу та особливих економічних зон. Якщо з Румунією у нас це питання віднедавна вирішене, то з Росією воно, вочевидь, ще нешвидко буде врегульоване – у українських та російських дипломатів інше бачення того, де має проходити лінія кордону.
Пікантність ситуації полягає в тому, що традиційні українські енергетичні ресурси (газ, нафта, конденсат) зосереджені в межах чотирьох нафтогазоносних регіонів, найбільші надії серед яких покладають саме на південний регіон, тобто Причорномор’я, Крим та виключні економічні зони Чорного та Азовського морів.
Російські фахівці від енергетики стверджують, що на дні моря у спірній ділянці виключної економічної зони міститься близько 160 млн тонн нафти і до 300 млрд м3 природного газу. Але самі росіяни поки не поспішають домовлятися про спільну розробку перспективних об’єктів. Чи то вони продовжують плекати надії про самостійну розробку цих територій, чи тамтешні запаси видаються для них надто вже мізерними – невідомо. «Локалізована на Керченсько-Таманському шельфі така структура – Палас – за прогнозами містить 162 млн тонн умовного палива, а загальні запаси всіх таких структур на цьому шельфі – понад 1,5 млрд тонн умовного палива. Якщо підтвердяться очікування, запаси вуглеводнів у прикерченському шельфі можуть сягнути 280 млрд м3. Поклади енергоносіїв, як видно, досить великі, але найбільше надій покладається на глибоководні родовища в Чорному морі поблизу Керченського півострова, розробкою яких мали займатися бразильські фахівці», – розповідає Василь Гулій.
Інтенсивно шукати вуглеводні родовища в акваторіях української частини Чорного та Азовського морів українська влада зобов’язалась ще у затвердженій 2006 року Загальнодержавній програмі розвитку мінерально-сировинної бази України. Ще в одному амбіційному документі – Енергетичній стратегії України до 2030 року – чорним по білому записано: «У 2010 році видобуток нафти з газоконденсатом повинен бути 5,2 млн тонн, а газу – 23,5 млрд м3». Експерти в один голос кажуть: потрібні надзвичайні зусилля, щоб вийти на такі дані. Як-не-як, надворі вже 2009-й, а за останні кілька років Україна щороку в середньому видобувала 4 млн тонн нафти з конденсатом і 18 млрд м3 газу. Просте порівняння річного об’єму видобутку вуглеводнів у країні з об’ємами наявних родовищ (див. карту) чітко демонструє: за поточних темпів видобутку паливно-енергетичних ресурсів цих резервів не стане навіть на середньострокову перспективу.
Загалом слід зауважити, що оцінки експертів від енергетики часто різняться не лише числами, але й порядками чисел. «Називають багато різних цифр, бо сьогодні немає чіткої кількості підтверджених запасів енергоресурсів. Натомість розвіданих запасів чи навіть оцінок щодо них існує дуже багато», – пояснює різнобій прогнозів Богдан Соколовський. «Дуже багато експертів дають різні оцінки. Але ті, яким я більш-менш вірю, говорять про 1,5–2 млрд м3 газу. Багато це чи мало? Розділіть їх на наші потреби – останнім часом річне споживання становить 50–60 млрд м3. А нафти є щонайбільше 0,5 млрд тонн, але це дуже оптимістичні дані. Підтвердженими можна назвати кілька сотень мільйонів тонн нафти. Ще з радянських часів є розвідані родовища, які через неспроможність залучити інвестиції або відсутність відповідних технологій не розробляються. Для України розвідані родовища в Чорному морі значимі, але для європейського ринку вони великої ваги не мають», – розповідає президент Київського міжнародного енергетичного клубу Q-Club Олександр Тодійчук.
«Аналіз наявних ресурсів у шельфі Чорного та Азовського морів свідчить, що на сьогодні підготовлених до експлуатації родовищ з гігантськими запасами вуглеводнів, видобуток яких міг би здійснити корінний переворот у забезпеченні паливно-енергетичними ресурсами країни, немає. Невеликі об’єми уже налагодженого видобутку газу і ще менші об’єми нафти в родовищах цього регіону не зможуть забезпечити швидкого і сталого видобутку вуглеводнів. Лише третина запасів причорноморських родовищ залягає на малій глибині, а ті, що містяться на глибинах від 200 м до 2 км, потребують спеціальних технологій та великих фінансових вкладень», – ставить остаточний діагноз Василь Гулій.
Експерти стверджують, що необхідна нормативно-правова база для залучення інвестицій у розвиток паливно-енергетичних родовищ існує, залишилось лише налагодити нормальні контакти з потенційними інвесторами. Однак, дійсне тут теж відстає від бажаного.
Взаємозв’язки української влади з інвестором яскраво ілюструє історія з компанією «Ванко Прикерченська Лтд». Ще наприкінці 2007 року між українським урядом та компанією «Ванко» було підписано першу у вітчизняній практиці угоду про розподіл вуглеводнів. Відповідно до угоди, інвестор погодився за власний кошт та на свій ризик займатись пошуком та видобутком вуглеводнів у межах Прикерченської ділянки надр глибоководного шельфу Чорного моря.
За час підготовки до розвідки на зміну уряду Януковича прийшов уряд Тимошенко. Нове керівництво Кабміну запідозрило у справах «Ванко Прикерченська Лтд» нечисте, а тому анулювало його ліцензію, і тепер справа знаходиться у Стокгольмському комерційному арбітражі. Подейкують, цей прецедент добряче налякав потенційних інвесторів.
Рецепт вирішення питання розподілу надр пропонує Олександр Тодійчук: «Україні треба використати досвід азербайджанських та казахстанських друзів, які у 1990-ті роки навчилися створювати спільні підприємства з 51% державних акцій, а решта залишалася під контролем інвесторів або тих, хто володіє технологіями видобутку на великих глибинах».
Відтак навіть якщо підтвердиться бодай половина оптимістичних прогнозів щодо вуглеводневих покладів під українським морським шельфом, то проблеми енергетичної залежності України це навряд чи вирішить. Але про це потім, а зараз гайда поринати у мрії про безкраї нафтові резервуари та газоносні поля, яких рідна земля ще не бачила.
Богдан СОКОЛОВСЬКИЙ спеціальний представник Президента України з питань енергетичної безпеки
Називають багато різних даних, бо сьогодні немає чіткої кількості підтверджених запасів енергоресурсів. Натомість розвіданих запасів чи навіть оцінок щодо них існує дуже багато.
Василь ГУЛІЙ професор, завідувач сектору Українського державного геологорозвідувального інституту
Аналіз наявних ресурсів у шельфі Чорного та Азовського морів свідчить, що на сьогодні підготовлених до експлуатації родовищ з гігантськими запасами вуглеводнів, видобуток яких міг би здійснити корінний переворот у забезпеченні паливно-енергетичними ресурсами країни, немає. Невеликі об’єми вже налагодженого видобутку газу і ще менші об’єми нафти в родовищах цього регіону не зможуть забезпечити швидкого і сталого видобутку вуглеводнів. Лише третина запасів причорноморських родовищ залягає на малій глибині, а ті, що містяться на глибинах від 200 м до 2 км, потребують спеціальних технологій та великих фінансових вкладень. Сприятливу нормативно-правову основу для залучення іноземних інвесторів уже створено, але реальні контакти з потенційними учасниками розробки перспективних об’єктів далекі від бажаних.
