Щоденник євроатлантиста. Нові міфи про НАТО-2: етнічні росіяни
Однак, переслідувала мене в естонській столиці не тільки думка про переосмислення механізму ПДЧ як необхідної сходинки до натівських дверей у випадку України. Ще більш наполегливо атакував мої думки нав’язаний деким з Кремля міф про те, що Україна не може бути в НАТО, бо вже надто багато на її території мешкає етнічних росіян, які ніколи не погодяться, щоб країна, де вони живуть, рухалась в іншому напрямку, ніж путінсько-медведівська Росія. А щоб показати масштаби опору етнічних росіян в Україні можливому її членству в НАТО Путін навіть дезінформовував «сильних світу» цього – президентів країн-членів Альянсу на саміті в Бухаресті, коли розповідав їм про 17 мільйонів етнічних росіян, які мешкають в Україні. Саме ця картинка, очевидно, мала переконати дружніх Меркель чи Саркозі, що з таким складом населення країна не може навіть смикатись у бік Північно-Атлантичного Альянсу.
Насправді, в Україні мешкає щонайбільше 17% етнічних росіян. І якраз цю цифру я постійно прокручувала в голові, перебуваючи в Естонії. Чому? Та тому, що якщо порівняти процентне співвідношення етнічного російського населення в Україні та Естонії чи Латвії – вийде, що Україна в цьому плані зовсім не унікальна, як прагнуть донести до світової спільноти кремлівські очільники та їх групи підтримки в Україні. Бо в Естонії частка етнічних росіян складає на сьогодні 26%, а в Латвії взагалі 29%.
Проте, представницька російськомовна меншина не заважає цим двом країнам вже чотири роки як бути членами НАТО. І схоже на те, що від цього факту етнічні росіяни Естонії (далі писатиму саме про неї – Авт.) зовсім не страждають. Принаймні, естонська статистика свідчить, що помітне переселення естонських росіян на батьківську (чи прабатьківську) землю спостерігалось до 1995 року, після того особливих порухів з чемоданами у бік Росії не було. Про що це свідчить? Та про те, що навіть ті етнічні росіяни, які не мають громадянства, а лише так звані «сірі» паспорти, воліють краще бути негромадянином Естонії і користуватись усіма привілеями членства цієї країни в НАТО та Євросоюзі (високі заробітні плати та пенсії, вільне пересування Європою, легальне працевлаштування в країнах-членах ЄС та зовсім інші можливості для навчання в європейських столицях і т.п. ), аніж повноцінним громадянином Росії.
Взагалі, в Естонії вже не є проблемою зустріти молодих естонців, російське походження яких видає хіба прізвище: вони вільно володіють мовою країни проживання, працюють разом з естонцями і навіть часто одружуються з представниками «титульної нації» (раніше змішані шлюби у цій країні були великою рідкістю). Причому, чоловіки-росіяни часом беруть прізвище своєї дружини-естонки і тоді в таких новоспечених громадянах Естонії стає фактично неможливо вирахувати етнічного росіянина. Останній момент, на мій погляд, теж досить симптоматичний: таким кроком естонські росіяни максимально дистанціюються від Росії. Фактично дають зрозуміти, що не бажають мати з нею нічого спільного.
Так само не є проблемою сьогодні зустріти серед етнічних росіян Естонії батьків, які свідомо віддають своїх дітей в естонські школи, хоча в країні є 62 загальноосвітніх навчальних закладів російською мовою викладання. Або етнічних росіян, які намагаються дивитись естонські новини та читати естонські газети, бо вони більш якісні, аніж відповідні аналоги російською мовою.
Звісно, картина з інтеграцією в суспільство не така оптимістична з-поміж людей старшого віку. Вони не вчили і вже на планують вчити естонську («вік не той» і «мова дуже складна»). Відповідно, вимушені черпати інформацію про країну, де живуть, з російського телебачення, що, як не важко здогадатись, не особливо тішить естонську владу: Естонія з телеканалів РФ виглядає не набагато привабливіше, аніж Україна. Як, власне, і її нинішній президент Тоомас Хендрік Ільвес, який перед Росією «згрішив» хоча б тим, що виріс і виховувався в США (народився у Швеції) й, відповідно, не знає російської. Головна проблема російських каналів в Естонії – не мова, пояснювали мені в Таллінні, а те, що вони не дають змогу численним естонським росіянам дивитись на світ такими ж очима, як дивляться естонці. І головна відмінність тут Естонії від України полягає у тому, що українські етнічні росіяни мають змогу дивитись українські канали російською мовою і читати якісні українські газети російською. Естонці, які не сприймають мову країни, в котрій мешкають, вимушені дивитись лише російські – спроба створити повноцінний естонський телересурс російською поки не увінчалась успіхом. Отож, етнічним росіянам в Україні гріх скаржитись на обрізання їхніх інформаційних прав…
Коли я ж запитувала про вступ Естонії до НАТО, то випливла теж досить цікава річ. Люди, котрі безпосередньо займались кампанією з інтеграції Естонії до Північно-Атлантичного Альянсу та ЄС, помітили наступне: чим більше їх співвітчизники дізнавались про НАТО, тим більше вони хотіли бачити свою країну в Альянсі, а чим більше естонці дізнавались про Євросоюз, тим менше вони хотіли, щоб Естонія була його членом. Так чи інакше, на сьогодні маємо те, що за чотири роки членства і в НАТО, і в Європейському Союзі естонці не пошкодували ні про одне, ні про інше: рівень підтримки членства в обох організаціях, незважаючи на величезну російську меншину в країні, стабільно перевищує 60%, а то і 70%. А це вже про щось свідчить.
