Радості немає меж!
Виглядає вона наступним чином:
Кінець вересня 2008 року – проголошення коаліції БЮТ–Партія регіонів.
Початок жовтня 2008 року – голосування за прем’єр-міністра Юлію Тимошенко.
Паралельно – голосування за спікера Віктора Януковича.
Середина жовтня 2008 року – внесення змін до Конституції України, посилення ваги парламенту та прем’єр-міністра.
Початок лютого 2009 року – остаточне внесення змін до Конституції, фактичний перехід до парламентської республіки (як варіант – вибори Президента у парламенті).
Схема, на перший погляд, дуже проста. І її дійсно можна реалізувати. Для цього є підґрунтя, час і натхнення. А найменші сумніви розчиняються у наступних контраргументах:
Яким батогом чи пряником триматиме Віктор Янукович свою фракцію на прив’язі, щоб добитися реалізації ідеального для себе сценарію, можна лишень здогадуватися. Ну, не битиме ж він їх, насправді?
По-перше, Віктору Федоровичу хочеться реалізуватися на президентській посаді, що б там не було. Рана 2004 року досі гноїть і не дає спокою. І від його скромної заяви про те, що він просто «приречений» іти у Президенти, аж сльоза пройняла!
По-друге, у команді Януковича вважають, що посилення ролі прем’єр-міністра, якщо таке відбудеться, рано чи пізно можна буде відіграти назад.
По-третє, до наступних парламентських виборів ще досить багато часу, і в разі провалу цього плану виборці навряд чи довго будуть його тримати в пам’яті.
Але малювати схеми та будувати плани – це одне, а реалізовувати їх – зовсім інше. Якось зовсім невчасно в Партії регіонів почалися відцентробіжні рухи. Спочатку із ПР вигнали секретаря РНБОУ Раїсу Богатирьову. Потім один з «регіональних» лідерів Борис Колесніков не по-дитячому «наїхав» на ще одного регіонала Дмитра Табачника, обізвав того «дешевим клоуном» і крадієм. А на додачу висловився, що і його треба вигнати з партії. І швидше за все, це ще не кінець.
Прийнято вважати, що в регіоналів є лише два центри впливу. Один – це той самий Колесніков з Рінатом Ахметовим. Інший «полюс» –
Віктор Янукович зі своїм найближчим пулом. Але, на переконання самих регіоналів, у партії є як мінімум п’ять центрів впливу (згадайте хоча б відверту «самостійність» Нестора Шуфрича). І в тому випадку, якщо хтось додумається кришити фракцію Регіонів на дрібні крихти, щоб не допустити голосувань за 300 голосів, треба зважати, по яких саме центрах бити, а з якими домовлятися.
Яким батогом чи пряником триматиме Віктор Янукович свою фракцію на прив’язі, щоб добитися реалізації ідеального для себе сценарію, можна лишень здогадуватися. Ну, не битиме ж він їх, насправді?
