Лесь Танюк: «Перед лицом великой угрозы в Украине снова просыпается дух казачьего неповиновения» «Главред», Владислав Мусиенко (фото) За семнадцать лет независимости украинцы все же изменились.

Известный деятель Лесь Танюк считает, что они, с одной стороны, стали более вдумчивы и стратегичны, а с другой - как недолюбливали власть с советских времен, так не уважают ее до сих пор, хоть она вроде бы уже украинская. Об этом с читателями «Главреда» говорил Лесь Танюк в канун Дня независимости.

жaк, 10:58Що для вас особисто незалежність? Можливо, це трохи філософське питання, але все ж? Те, що маємо зараз, це те, за що ви боролись?

Ответ: Незалежність - це справді те, за що ми довго і тривожно боролися. І це не просто філософське розуміння, а це створення власної держави, яка 300 років не могла здобути незалежності. Оскільки за це пролито багато крові, то до неї треба ставитись поважно, а не слугувати міфові про те, що незалежність дісталась нам з неба, наче мана небесна. Адже незалежність не є щось, що можна вичерпати одним словом, і звичайно ж, те, що ми маємо зараз, це лише відсотків 15-20 того, за що ми боролись. І держава не така, і влада не така, і ми ще зовсім не такі, як треба. Тому давайте зустрінемось за 10 років, і тоді моя відповідь на це запитання буде іншою. Тоді Україна буде вільною, демократичною державою в центрі Європи, і не нестиме на собі тягар лакейства перед російською імперською силою, доморощеними і зайшлими олігархами.

tat, 11:09 Люблю Высоцкого, читал в ваших дневниках о нем. А расскажите, что-нибудь из того, что в дневники не вошло.

Ответ: В щоденниках є фрагменти текстів Висоцького, які він писав мені до «Махагонії» Брехта, фольк-опери, яку ми хотіли поставити в театрі Пушкіна. Музику до неї мусив писати Альфред Шнітке, діалоги - Леонід Зорін, а насичене це все мало бути зонгами самого Висоцького.

Там ішлося про те, що банда разом з повією на чолі захоплює містечко, і встановлює в ньому своєрідний комунізм. Комунізм, оскільки над містечком вивішується червоний прапор. Цей червоний прапор і був мотивом для непропуску цього матеріалу, але в щоденнику я не написав, що одна з причин незавершеності нашої роботи в тому, що Висоцький сам хотів грати головну роль бандита, вбивцю, і в цьому була проблема. Бо я розумів - яку б роль не грав Висоцький, це буде людина симпатична, приваблива, і це змінило б всю сутність постановки і задуму.

Нарешті, йшлося про реалізацію цієї вистави в театрі Пушкіна, з якого Висоцького колись вигнали - саме їм він хотів довести, що це був ідіотизм. Все разом зійшлось на хворобі Висоцького і задум залишився нереалізований. Оригінальні задуми його, тексти я подав в щоденниках. Не сказав я в щоденниках і того, що найбільшим болем Висоцького було те, що друзі-поети Вознесенський, Євтушенко, все-таки не визнавали його як поета, компліментуючи лише як барда. І це була неправдива гра проти Висоцького, позаяк, очевидно, що він не просто актор і виконавець, а й Поет, рівня Війона й Аполлінера.

_вepeceнь, 11:13 Спочатку хліб, потім мораль, це з близького вам Брехта. А насправді?

Ответ: Брехт був марксистом, і вклав цю фразу в вуста бюргерської маркетантки Матінки Кураж, яка втратила в такий спосіб на війні синів, побігши за хлібом проти моралі. Звичайно ж, все навпаки, спочатку дух, свобода, воля, мораль, - і лише від цього залежатимуть матеріальні чинники. Дніпрельстани, магнітки, стаханови й заглади зникають - залишається в історії тільки духовне: Лесь Курбас, Микола Куліш. Тому ми погано й живемо сьогодні, що скеровуємось цим старим марксистським принципом домінанти матеріального над духовним.

_вepeceнь, 11:14 Чи попрацювали ви разом із сином Висоцького над постановками?

Ответ: Ні.

пoгopeлли, 11:15 Пан Олесь, хочу почути ваш коментар. Дві цитати з «Главреда». 1. «18 августа заместитель главы Секретариата Президента Андрей Кислинский заявил, что Секретариат Президента передаст в правоохранительные органы для детального изучения материалы о признаках государственной измены и политической коррупции в действиях Тимошенко» 2. «...21.08.08 Службой безопасности Украины получены документы от Секретариата Президента Украины, в которых изложена информация относительно деятельности Кабинета Министров Украины во вред национальным интересам государства». Питання: Кислинский обещал материалы о «гос. измене и политкоррупции Тимошенко», а передали в СБУ материалы о «деятельности Кабинета Министров Украины во вред национальным интересам государства». Это что, одно и тоже или продолжение следует? Или если уже смешивать с..., то весь Кабмин? И если Кабмин так навредил нацинтересам, то куда смотрел Президент?

Ответ: Я вважаю, що держава повинна керуватись не хитрістю, а державним розумом. Хитрість - це тактика, а державний розум - це стратегія. Не замахуйся, якщо не можеш вдарити. Але якщо вже замахнувся - вдар неодмінно. Фрази про державну зраду повертають нас до лексики 1937 року.

пapaбoлa, 11:21 Что так плохо в стране с культурной политикой? Откуда взяться гражданскому обществу, если искусство и культура как таковые стоят. Духовность на нуле - консолидация и сознательность тоже. Ваше мнение?

Ответ: На жаль, ми ще не усвідомили, що в світі існує лише культура - і все інше. Тільки через культуру (цивілізацію, освіту, духовну віру) можна змінити людину, а не змінивши людини - не створиш нової України. Ставка на культуру як на ринок означає кувати гвіздки для власного розп’яття. Саме тому й нема громадянського суспільства, що держава не підтримує в першу чергу інтелект, етику, мораль, високий феномен культури, а біжить, «задрав штани за комсомолом», за бізнесом і всеядністю. Робить ставку на Вєрку Сердючку, а не на Шекспіра і Гете. Владоможці помиляються, думаючи, що Вєркою Сердючкою вони більше виграють вибори, ніж Шекспіром і Гете. І так буде доти, доки можновладці будуть бігунами на коротку дистанцію. Творення держави - довгий і витривалий марафон. І на це треба дивитись під кутом вічних проблем і категорій.

Kypкyлякa, 11:23 Як вважаєте, в Україні є театр? Кого з театральних режисерів ви вважаєте «великими» в Україні (після Курбаса, звісно)?

Ответ: Театр є, і саме зараз народжується нова режисерська генерація. «Великих» серед них ще нема, але це тісто, з якого вийдуть потім дуже смачні пироги. Молоді режисери несуть в театр стадійність і роблять ставку на індивідуальне в людині, а не на політику і кон’юнктуру.

пpoпaгaндa, 11:27 Двомовність в Україні - чи нормально це, на ваш погляд?

Ответ: Фактично, під словом «двомовність» захисники її захищають ідею однієї мови - російської. Українці знають російську, і користуються нею. Читають російську літературу, знають російську класику. Так звані російськомовні ж українці захищають право не знати української мови, не шанувати української культури, применшувати українську історію. Іншими словами, це здебільшого боротьба проти України як такої, а не обстоювання двомовності. 80% наших видань і телевізійних передач - російськомовні. Отже, борці за двомовність мусили б боротися за рівноправність, за збільшення питомої ваги української мови в ЗМІ, в культурі, в політиці. Тоді це було б морально.

пapaдігмa, 11:31 Наш президент захопився народним мистецтвом та висаджуванням калин, і не дуже розуміється на сучасному чи бодай авангардному мистецтві. Здається, скоро навіть Мистецький Арсенал перетвориться на музей писанок. Що робити для розвитку СУЧАСНОГО мистецтва в Україні?

Ответ: Ні, Мистецький Арсенал не перетвориться на музей етнографічний. Там передбачено цілий комплекс експозицій, в тому числі й авангардного мистецтва. А що робити для розвитку сучасного мистецтва в Україні? Як на мене, належно фінансувати найталановитіші ексклюзивні проекти, передбачивши в бюджеті кошти на альтернативні види мистецтва. Поки що домінує ідея захисту старих цінностей. Старі цінності треба берегти, як могили батьків, як пам’ять предків. Але на те ми й сьогоднішні, щоб примножувати наші вартості, щоб, як сказав Курбас, ставши на плечі традиції, піти далі. Цим, до речі, і цікавий Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса, який провадить саме цю стратегічну лінію.

дoн, 11:34 Ви горді з того, що ви - українець?

Ответ: Звичайно. В моїх жилах тече, крім української, і татарська кров, і російська, і німецька (дід мій - барон Фон Кенігсфест, був розстріляний в 1937 році і лежить на Биківні - високочолий український інтелігент німецького походження). Але вирішує нашу долю все-таки не кров, а щось інше. Україна - понад усе, це наша земля, наша церква, наша культура, і ми можемо цим пишатися.

Paranoid_Park, 11:37 Що ви думаєте про українські творчі профспілки? Як їх треба реформувати, щоб на виході отримати потужну організацію, до якої а - не соромно вступати, і б - яка реально може захистити професіоналів від культури та мистецтва?

Ответ: Творчі українські профспілки не будуть реформовані доти, доки самі митці не обстоюватимуть своїх прав. На мою думку, ці права сьогодні більше захищають не профспілки, а національні творчі спілки. Тенденція до їх зачищення або й ліквідації для перетворення їх у профспілку - вкрай небезпечна. Оплотом митця у всьому світі є його референтна група, тобто творча спілка, яка його розуміє і підтримує.

Maтepшиник, 11:40 «Червоточінь упокорену/Я уб’ю в душі своїй !/ Викручу себе і викричу -/ Бо й сьогодні ще мій день/ Матюком пропах на припічку -/ Не трояндами пісень!/ Каламутну ніч стривожену/ Розпорошу серед душ !…/ Так чого ж мені неможеться/ Перед світом у саду ?» Це із вашого раннього, Леоніде Степановичу, пам’ятаєте? Не здається вам, що політикою ви занапастили свою душу? Гроші є, а вже не пишеться?

Ответ: Дякую за мої старі вірші. В мене враження, що я їх написав сьогодні, а не в 1962 році. І душі я політикою не занапастив, як не занапастив душі політикою покійний Чорновіл чи Василь Стус, чи Василь Симоненко. Шістдесятники й з’явились як протестанти проти тотального тиску і тотальної сірості. Це робота на віки, на довгі століття. А грошей як не було, так і нема. І пишеться багато більше, ніж можна видати, хоч я вже й видав 12 томів своїх щоденників, і нарешті випустив підсумкову монографію «Мар’ян Крушельницькій». По суті, я й пішов з парламенту рік тому, щоб мати більше часу для душі і для України.

ивaн, 11:42 Британский эксперт заявил, что Украину разбил политический паралич. Непраздничное утверждение, конечно. Что скажете?

Ответ: Я б сказав, що це не параліч, а швидше конвульсії. Занадто багато тактичних дрібнот, замало стратегічної цілісності. Але сьогодні, коли виникла серйозна загроза для України, вона стає більш цілісною і дієвою. Так буває завжди. Пригадуєте жарт про те, що дисиденти об’єднуються за годину перед розстрілом?

ивaн, 11:44 Лавра руйнується, а намісник хоче, щоб її від держави забрати й передати церкві повністю. Як заборонити там розруху?

Ответ: Трагедія Лаври - трагедія України. Туди вселились люди, які мають на меті вигнати з України Україну. Треба вирішити питання з підпорядкуванням Лаври державі, а не місту, культурі, а не комунальникам і богохульцям.

лopa, 11:47 НАЦІЯ НИНI ПЕРЕБУВАЄ У ТАКОМУ СТАНІ, КОЛИ СЛОВО «ДЕМОКРАТІЯ» СТАЄ ДЛЯ НЕЇ НЕСИМПАТИЧНИМ. Як, на вашу думку, поліпшити той стан?

Ответ: Лише могутньою і сильною владою. Якщо в шаховій партії кожен пішак чи кінь ходитиме, куди хоче, це вже будуть не шахи. Має бути могутня і безвідмовна централізована влада. А демократія є виконання законів, а не їх анархічний переступ. Удільні князьки завжди руйнували нашу державу, і їх доводилось об’єднувати «огнєм і мєчєм». Це й була справжня демократія.

тaня, 11:48 Якби ви окреслили параметри української національної ідеї?

Ответ: Я б сказав, що українська національна ідея - Людина, Культура, Дух, Свобода. Все інше - долучиться.

вapят, 11:50 Як ви ставитесь до Тараса Чорновола? Вважаєте, що він зрадив справу батька?

Ответ: Не хочу цього коментувати. Я знаю його з народження і хотів би, щоб він коментував такі речі сам. Але батькові на тому світі, звичайно, гірко. Він був в іншій компанії, переконаний, що й Тарасові не солодко часом співати чужого голосу. Але він вилюднює на значного політика, і я думаю - не судіть, то й не судимі будете.

вapят, 11:52 Які у вас стосунки з Андрієм Жолдаком? Як ставитесь до його творчості?

Ответ: Андрій - талановитий режисер, він був у мене асистентом на режисерському курсі. Але я не поділяю його ставки на безлюдний театр. Для мене Курбас великий тим, що дав світові Йосипа Гірняка, Амвросія Бучму, Мар’яна Крушельницького, Валентину Чістякову. Жолдак дає Європі і Росії Андрія Жолдака. Цього замало. А відкупорене вино швидко видихається.

gera, 11:54 Як ви вважаєте, наскільки змінилася ментальність українців за 17 років?

Ответ: Дуже змінилась. З одного боку, вони стали вдумливіші, моєю мовою - стратегічніші. З іншого боку, вони як недолюблювали владу (радянську), так не поважають її й досі. Хоч вона нібито вже українська. Оце «нібито» і вкидає їх часом у розпач і примушує повертатись до тези «Моя хата з краю». Але перед лицем великої загрози в Україні знову прокидаються дух козацької непокори й активного спротиву.

poгнєдa, 11:57 Вам не сумно без парламенту? Чим тепер займаєтесь?

Ответ: Не сумно. Бракує часу, бо люди продовжують звертатись до мене з проблемами і справами, попри те, що я відійшов від депутатства. На моїх плечах - клопоти про національну спілку театрального мистецтва, на голову якої мене знову переобрано, і проблеми Всеукраїнського «Меморіалу» ім. Василя Стуса, якому сьогодні мабуть важче, ніж будь-коли. У вільний час сідаю до друкарської машинки.

oля, 12:03Чому на сході країни, де потерпали від голодомору-геноциду, так хочуть дружби з Росією, і так бояться Заходу? Що потрібно зробити, щоб маси зрозуміли, що керівництво Росії ніякий нам не брат. Вибачте, можливо, я надто не толерантно.

Ответ: Дорога Олю, я скажу ще нетолерантніше - агресивний напад Росії на Грузію і погрози російських офіцерів захопити Київ - етапи одного шляху. Петербурзька кримінальна група домінує сьогодні в Росії, вона майже знищила російський правозахисний рух, ліквідувала свободу преси, заохочує до акцій скінхедів, які відверто проповідують російський нацизм. Люди, які хочуть бачити Україну Росією, тішаться з цього - подивіться на мітинги в Севастополі та ін. Це раби, а раб залишається рабом навіть коли він - привілейований раб. Хоч більшість і на Сході починає розуміти небезпеку військових операцій і провокацій. А що робити? Як сказала Леся Українка, «треба виставити вартових і жити так, ніби немає облоги». Тобто не колінкувати і не пристосовуватись.

oля, 12:06 Коли наші гетьмани з гетьманшами перестануть чубитися?

Ответ: З понеділка. От тільки не знаю, з якого. Але на все є свій цикл. Як правило, цей цикл - 20 років. Революція 1917 року завершилась 1937-м роком. Наш цикл - цикл незалежності - 2010-2011 рік. Я переконаний, що ми перейдемо цей Рубікон.

гaлкa, 12:09 Ідеальна країна Україна. Яка вона? Хоча б у фантазіях письменників?

Ответ: Галю, існує багато картинок раю, але їх значно менше, ніж зображень пекла. Зробіть власний макет майбутньої України, тоді це буде не письменницька абстракція, а ваше дитя. Нема нічого зразкового, але існує ж європейський приклад, нормальні європейські держави. Ми мусимо повернутись в Європу, в якій ми колись були.

Зocімa, 12:13 Лесю Степановичу, як вилікувати наш кінематограф від «козакоманії»? Не вважаєте ви, що цей перехил у бік жанру історичного кіно є відображенням «стагнації», яка паралізувала сучасне українське кіномистецтво? Дякую.

Ответ: Кіно сьогодні настільки малоформатне, що козакоманією я б це не назвав. Навпаки, за граного життя ми б могли зробити з козацького епосу десятки українських вестернів, дати власного героя, власну ідею. Інша річ, що сьогодні ми маємо лише спекуляцію на патріотизмі, а не фільми, за які режисери можуть покласти голову на плаху. Просто етнографізм здається комусь найлегшим шляхом. Це річ тимчасова, позаяк в кіно, як і в театрі, потрібна Людина, психологічний конфлікт, переосмислення самого себе і преображення власного духу. Якщо це робиться на козацькій темі, а в нас були такі фільми, то це теж добре. Але не впадайте в розпач - мої колеги молоді кінорежисери схильні сьогодні до камерних тем, до аналітики, їм ближчий Бергман і Антоніоні, ніж Єжи Гофман.

мaйдaн, 12:16 Вас часто можна бачити з брошкою замість краватки. Вона чимось вам дорога? Чи це власне ноу-хау?

Ответ: Краваток не люблю, вони здаються мені удавками. Мене дратує, що весь світ має ходити в краватках. А те, що я ношу на шиї, подарував мені німецький актор Томас Хольцман, виконавець ролі Ріхарда Зорге, сказавши, що йому з цим пощастило. Він був у мене на дні народження 40 років тому. Отак і ношу. На цій брошці - Дон Кіхот і Санчо Панса. Я завжди пояснюю таким цікавим, як ви, що це взаємини культури і економіки.

shwiec, 12:17 «Разрытые, раскуроченные могилы. Выкорчеванные корни вековых деревьев. Потревоженные надгробия праведников старины. И это – не дело рук вандалов-антихристов, а, оказывается, рабочий процесс «реставрации» кладбищ. Впрочем, и вся Лавра в лето 2008 года от рождества Христа предстает не древней обителью духа, а какой-то грандиозной, торопливой стройкой, граничащей с варварством. Впрочем, разберемся по порядку. Вчера украинскую блогосферу облетели тревожные вести от лаврской прихожанки о том, как в Лавре был разрушен «портал» между живыми и мертвыми, где под сенью поющих птицами деревьев, царили мир, спокойствие и молитвенная атмосфера»... А що далі? Скільки того всього довкола, а закінчується словесною жуйкою.

Ответ: Поділяю тривогу за Лавру. Вона перетворюється з духовного закладу на політикум, звідти спрямовуються протестні процесії, звідти вигнали кобзарів, там торгують всім, чим тільки можна. Рано чи пізно ми поставимо на цьому крапку.

bybachka, 12:23 Частина українців і досі сповідує так звану «совкову ідеологію». Як нам подолати таке застійне явище?

Ответ: «Совкова ідеологія» - це небажання розуміти, що сталінізм, хрущовізм, брежнєвізм - тупикові гілки історії. Ностальгія за минулим зрозуміла, один мій приятель, якому на війні відбило дві ноги, постійно переконував мене, що найщасливішими для себе днями він вважає той рік, коли він сидів в окопах - там було братство, там була чарка, там була взаємодовіра і взаємовиручка. Але в тебе війна забрала дві ноги! На це він намагався не відповідати і знову розповідав про той щасливий час. Якщо поставити на одну шальку терезів докторську ковбасу за 2,20 і стабільність мінімальної пенсії, а на іншу - тисячі замучених і розстріляних, вигнаних і одурених, ненароджених і заморених голодомором, причин для ностальгії буде менше. Але для цього сучасне життя мусить довести свою реальну перевагу, а не чисто ідеологічну, себто примарну. Нова генерація все менше дихає синдромом совковості і скоро ми згадуватимемо про добу Брєжнєва приблизно так, як Толстой пише про війну з французами 1812 року - ми подолаємо цей синдром могутнім ривком вперед.

Звичайно, запитань було більше, ніж я міг відповісти, але я вітаю всіх нас з Днем Незалежності. Ніщо не ціниться так високо, як свобода, а незалежність і є свобода. Будьте веселі, але мудрі, себто я раджу всім нам бути бігунами не на стометрівку, а на довгу дистанцію. Слава Україні!