Камінний господар Віктор Шлінчак, журнал «Главред» У перекладі з грецької ім’я Петро означає «камінь». В екстраполяції на українську політичну дійсність – це радше «джокер». Бо Петро Симоненко – лідер українських комуністів – часто «вискакує» там, де його не чекають.

З усіх діючих політичних сил очолювана Петром Миколайовичем Компартія часто є основною інтригою в парламентській сесійній залі. Депутати-комуністи протягом цієї сесії були якимись непомітними на фоні яскравих протистоянь БЮТ, «Нашої України», Партії регіонів. У будь-якій конфігурації – ні в «ширці», ні в діючій коаліції для Компартії «жирного» ніякого місця не світило.

Але є й позитивний факт. Непомітність (не плутати зі скромністю) – це добра можливість, щоб вичекати свого свята. І воно прийшло. Поведінка комуністів інколи буває такою ж несподіваною, як нещодавні заклики Ганни Герман відчепитися від доньки Юлії Тимошенко.

Петро Симоненко тонко відчуває, коли можна зіграти «по крупному». Так само, як колись у 2000-му під час голосування за законопроект про особливості приватизації Маріупольського комбінату імені Ілліча. Чи вже свіжі історії – коли фракція Компартії голосувала за бюджет діючого прем’єра Тимошенко, коли натискала кнопки «за» дострокові вибори київського мера, чи як-от у минулу п’ятницю – коли вирішувалась доля діючого Кабміну і коли комуністи «зістрибнули» від участі в голосуванні.

Отже, де-факто комуністи провалили «фук» Тимошенко, тим самим визначивши, що в української опозиції, яку до цього представляли вони самі, Партія регіонів і ситуативно – блок Литвина, є своя опозиція. Чи позиція, як кому подобається.

Сили регіоналів, які вони потратили, щоб продемонструвати політичне «фе» Юлії Тимошенко, пішли на вітер. І найцікавіше те, що їх «обломила» не Тимошенко (хоча саме вона проводила «роботу» з комуністами), а колишні партнери по коаліції часів прем’єрства Януковича.

Зрештою, у політиці немає спільних друзів чи спільних ворогів, коли є спільні інтереси. Очевидно, що Тимошенко змогла зацікавити комуністів більше, ніж Партія регіонів. Як очевидно і те, що Петро Симоненко підсунув свиню не тільки ПР, але й тим, хто поза стінами парламенту прогнозував, що «загребти жар» (тобто підвісити уряд) можна буде чужими руками.

А вігвам вам! Такий само вігвам КПУ показало Партії регіонів, яка так прагнула продовжити парламентську сесію ще на тиждень, щоб уже на цей вівторок дозбирати необхідних голосів і підпиляти ніжки прем’єрського крісла. Регіони схопились надто пізно акумулювати засоби. Останній штрих закритої сесії: восени «регіональна опозиція» обіцяє почати все спочатку. Добра порада: спитайте спочатку у Петра…