Нафтова пастка Юрій Романенко, журнал «Главред» Різке й стійке зростання цін на нафтопродукти в Україні, крім численних внутрішніх факторів, напряму пов’язане з тими драматичними тенденціями, які спостерігаються останні п’ять років у світі

Нагадаємо, що за цей час ціни на нафту зросли більш ніж у п’ять разів і зберігають стійкий тренд до підвищення. Іще рік тому заява президента Венесуели Уго Чавеса про те, що ціна – $200 за барель буде справедливою, здавалася дещо фантастичною. Проте після того ціни перевищили позначку $135, і стало очевидно, що $200-й рубіж буде подолано протягом найближчих півроку-року.

Чи скінчилась ера дешевої нафти остаточно і наскільки високо можуть піднятися ціни на цей стратегічно важливий продукт?

Для розуміння ситуації, необхідно враховувати кілька факторів.

По-перше, наявність реальних запасів нафти.

У 1956 році американський геолог Кінг Хабберт придумав теорію піків, яка доводить, що видобуток нафти має дзвоноподібний характер – він збільшується до того моменту, доки не вибрано половину нафтового родовища, досягає піка, а потім починає різко падати. Хабберт на практиці довів свою правоту, коли пророкував падіння видобутку нафти в США на початку 1970-х років у далекому 1956 році. Колеги по цеху сміялися над таким прогнозом, проте, на початку 1970-х США дійсно стали видобувати менше власної нафти і постійно збільшували залежність від зовнішніх джерел вуглеводнів. У результаті його «теорія піків» стала загальнопоширеною.

Тож відповідно до цієї теорії, людство вже використало половину нафти, й надалі умови її видобутку будуть тільки погіршуватися. Іще в 2004 році на один розвіданий барель нафти припадало шість споживаних. За останні 20–30 років не було відкрито жодного нафтового родовища, який би відповідав за своїми масштабами родовищам-гігантам у Перській затоці чи у Західному Сибіру. Більш того, інформація про реальні запаси родовищ приховується урядом багатьох країн, що видобувають нафту, – Росії, Саудівської Аравії, Ірану.

Пік нафти – час, коли світ досягне максимальних обсягів видобутку нафти, після чого ці обсяги зменшуватимуться, доки світові родовища не будуть остаточно вичерпані. У 1956 році американський геофізик Кінг Хабберт передбачив, що для США пік нафти настане приблизно в 1970 році. Він мав рацію: саме тоді видобуток нафти в США сягнув свого максимуму, і відтоді він зменшується. За даними Хабберта світовий пік нафти мав настати в 2000 році, та нафтові ембарго ОПЕК на якийсь час його затримали. Ніхто не має точних даних щодо світових запасів нафти, але більшість експертів сходиться на тому, що пік видобутку нафти в світі або вже настав у 2004-му, або настане в 2010 році. Точно це буде відомо через кілька років після самого піка. Після цього виробництво нафти ставатиме дедалі дорожчим і менш вигідним.

Проте інформація, яка час від часу просочується у пресу, показує, що реальні запаси нафти набагато менші, ніж припускалося раніше. Наприклад, в одному зі звітів Сибірського відділення Російської академії наук зазначено, що нафтові родовища Західного Сибіру вичерпані на 60%.

Не набагато оптимістичніша ситуація в Саудівській Аравії – постачальника нафти номер один. Метью Р. Сімпсон у 500-сторінковій монографії «Захід арабської нафти» переконливо доводить, що в саудитів спостерігаються такі ж ознаки вичерпаності родовищ, як і в СРСР наприкінці 1980-х років. Незважаючи на райдужні прогнози про збільшення видобутку до 15, а то й до 19 млн барелів на день, Саудівська Аравія не часто перевищувала планку більше, ніж 9 млн барелів. Усе більш імовірним здається, що ні Саудівська Аравія, ні Росія, ні будь-яка інша нафтовидобувна країна не здатні задовольнити високий попит на вуглеводні. Кілька авторитетних геологів, об’єднаних в «Асоціацію з вивчення нафтового піка», стверджують, що 46% ресурсів ОПЕК є дутими, якщо не фальшивими. З цього питання рекомендую шикарне дослідження французького дослідника Еріка Лорана «Нафта: брехня, таємниці та махінації».

Тут ми підходимо до другого фактора, який впливає на зростання цін на нафту, – попиту.

Попит на нафту формується країнами, що розвиваються, передусім – Китаєм та Індією, у той час, коли в США споживання нафти навіть знизилось за останні 20 років.

За останні 15 років споживання нафти Китаєм зросло більш ніж у 10 разів й наблизилося до 10% від загальносвітового. Зараз КНР імпортує більше, ніж 60% нафти, наблизившись за цим показником до США. При цьому середньостатистичний китаєць споживає майже в 20 разів менше вуглеводнів, ніж житель США, й у 10 разів менше, ніж житель Європи. Враховуючи, якими темпами Китай будує модель споживчого суспільства в «окремо взятій країні», немає жодних ознак того, що китайці мають намір обмежити себе в споживанні цього ресурсу. Ненабагато відстає мільярдна Індія, у якій нараховується близько 250 млн представників середнього класу, який складає споживчий кістяк, що прагне жити за Західними стандартами. Таким чином, спроба країн, що розвиваються, жити на таку широку ногу, як країни «золотого мільярда», незмінно стикається з обмеженням ресурсної бази. Світова нафтова промисловість може виробити 85 млн барелів нафти на день, а попит уже досягнув 87 млн барелів. Така ситуація посилює алармістські настрої серед західних аналітиків. Наприклад, один з експертів Merrill Lynch впевнений, що для суттєвого зниження цін на вуглеводні необхідно, аби в країни, що розвиваються, прийшла… Рецесія, яка зменшить споживання.

Нарешті, третій суттєвий фактор, який впливає на стрибок цін на нафту, – спекулянти.

Після того, як в США стався обвал іпотеки, який потягнув за собою фінансовий сектор, спекулятивні кошти почали кочувати по ринках в пошуках більш стійких активів для вкладання. Об’єктивно їх увагу привернула сировина, на яку є стійкий попит, – продовольство і нафта.

Обсяг капіталу, що інвестується в сировину, за останні п’ять років збільшився в десятки разів – з $13 млрд у 2003 році до $260 млрд у березні нинішнього року. У результаті на сировинному ринку на наших очах виростає велетенська куля, яка лопнувши матиме більш серйозні наслідки для глобальної економіки, ніж обвал іпотеки в США.

Ситуація стала набувати настільки небезпечного характеру, що відомий бізнесмен і філантроп Джордж Сорос минулого вівторка виступив перед сенатським комітетом США з торгівлі, де чітко окреслив загрозу, яку може потягти подальше роздування сировинної кулі.

Зокрема, Сорос заявив, що можливості інституційних інвесторів інвестувати на ринку ф’ючерсів через індексні фонди значно пришвидшують зростання цін на нафту. На його думку, гонитва за товарними індексами нагадує нездорове прагнення до портфелів у сфері страхування, яке призвело до руйнування фондового ринку в 1987 році. «В обох випадках організації припадають на один бік ринку, і їхня вага призводить до дисбалансу. Якщо тенденція різко зміниться й інституційні інвестори як група вирішать вийти з ринку, як зробили в 1987-му, ринок розвалиться», – сказано в тексті виступу, який опублікувала Financial Times.

Таким чином, тиск високої ціни на нафту і, як наслідок, на продовольство створює дуже небезпечну ситуацію для світового порядку. Уже зараз близько 1 млн осіб опинилися перед загрозою голоду, що призвело до різного роду соціальних потрясінь у таких великих країнах, як Пакистан, Бангладеш, Єгипет тощо. Очевидно, що така соціальна турбулентність, яка поширюється на цілі регіони планети, буде дестабілізувати ринки, створюючи коливання на фондових біржах дедалі більше непередбачуваними.

Однак найголовніше, що висока ціна на нафту напряму впливає на розвиток глобальної рецесії, яка поступово починає переходити в депресію. Збільшення цін на нафту розкручує інфляційний моховик в усьому світі, що призводить до зниження споживання передусім у розвинених країнах світу. Американці та європейці затягують паски тугіше і це, як не парадоксально, у результаті призведе до падіння цін на вуглеводні.

Як стверджує Ден Єрґін із Кембриджської асоціації енергетичних досліджень, неминуче настане переломний момент, коли зміни в способі життя й виникнення альтернативних джерел енергії знову сприятимуть зниженню нафтових цін.

Очевидно, обвал цін на нафту почнеться через 12–15 місяців як реакція на падіння купівельного попиту в усьому світі. Однак радіти цьому навряд чи варто, оскільки різке падіння цін на сировину буде свідоцтвом того, що глобальна економіка входить у другий етап Депресії, яку за наслідками можна буде порівнювати з Великою депресією 1930-х років минулого століття.

З цієї точки зору, для України майбутні кілька років не обіцяють нічого хорошого. Об’єктивно, незбалансована соціальна політика уряду і тиск високих цін на вуглеводні сприяє тому, що віт-

чизняна економіка опинилася на межі стагфляції – високої інфляції при сповільненні, а то й падінні темпів росту економіки. Після того, як глобальна депресія перейде в фазу зниження цін на нафту, неминуче почне падати ціна на основні статті українського експорту – метал і продукцію хімпромисловості. Тому вже зараз очевидно, що протягом майбутніх 2–3 років порядок денний для України буде мати кризовий характер, але правлячий клас нагадує персонажів картини Пітера Брейгеля-молодшого «Сліпі» – не демонструючи ні розуміння, ні бажання проводити політику, яка адекватна тим суворим викликам, перед лицем яких ми всі опинилися.

США, Гондурас, Чилі, Ісландія, Великобританія, Нідерланди, Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Німеччина, Чехія, Болгарія, Камерун, Ємен, Індія, Непал, Бірма, Індонезія, Росія