Перемога князя Ярослава — перемога українського державницього світогляду Денис Шевчук, лідер громадського руху «Україна-Русь» Результати голосування у проекті «Великі українці» на телеканалі «Інтер» свідчать про досить цікаву й важливу тенденцію в нашому суспільстві — про актуальність державної ідеї й державницької ідеології, а також про актуальність для нас — людей XXI століття — давньоруської спадщини.

Колишній шеф-редактор цього шоу й «адвокат» Степана Бандери Вахтанг Кіпіані намагається довести, що Ярославу Мудрому «накрутили» голоси. Хоча інші коментатори доводять, що основними об’єктами «накрутки» були Степан Бандера та доктор Микола Амосов, і що за них голосували приблизно як за футбольну команду: за першого за принципом «А натє вам!», за другого — опоненти Бандери, тому що він не був українцем за походженням.

Важливі не результати фотофінішу, а глибинні тенденції, що відбуваються в нашому суспільстві. І якщо хтось надіслав за свого фаворита не одне SMS-повідомлення, а, скажемо, тисячу, виходить, він у тисячу разів сильніше бажає йому удачі й готовий вкласти в його перемогу в тисячу разів більше грошей із свого гаманця або із свого телефонного рахунку (особисто я вболівав за Ярослава Мудрого і відправив за нього кілька сотень повідомлень). Тому питання про те, чия група підтримки зробила більший внесок у добробут телеканалу «Інтер», давайте залишимо їхнім бухгалтерам і піар-менеджерам.

Думаю, що актуальність фігури святого благовірного князя Ярослава Мудрого для українських телеглядачів свідчить насамперед про те, що в українському суспільстві нарешті з’явився запит на державну ідею і на справжню державність, причому державність сильну, системну, конкурентоздатну і успішну. І що роль будь то недо-Росії, будь то недо-Європи, яку Україні нав’язують різні «доброзичливці», нашим співвітчизникам відверто набридла.

Наша історія багата на талановитих і навіть геніальних людей у різноманітних сферах людської діяльності — письменників, вчених, мислителів, авіаконструкторів, інженерів, діячів культури, святих: Гоголь, Довженко, Сковорода, Корольов, Сікорський, Кондратюк (Шаргей), Челомей, Тарас Шевченко, Леся Українка, св. Димитрій Ростовський (Туптало) — за кожним з них стоїть свій унікальний космос. Кожним з них можна по-справжньому пишатися. Але в українській історії спостерігається гострий дефіцит державних будівничих. І Богдан Хмельницький, і Іван Мазепа — видатні історичні діячі, однак їх ніяк не назвеш особливо успішними державними будівельниками — з тих чи інших причин результати їх великотрудної діяльності зникали незабаром після смерті. Щось подібне можна сказати й про діячів епохи громадянських воєн — Грушевського, Винниченка, Петлюру, гетьмана Скоропадського, і про борців з ОУН-УПА, і про українських дисидентів 1970–1980-х років. Про сучасних політиків годі й згадувати!

Святі князі Володимир Хреститель і Ярослав Мудрий мали якості, яких не вистачає нашим українським політикам протягом усієї наступної історії — державну мудрість, стратегичність мислення, бачення місця своєї країни в історії людства, а також везінням і успішністю.

Тому вибір телеглядачами Ярослава Мудрого — це, як мені здається, вибір, по-перше, видатного державного будівельника, по-друге, державного будівельника вкрай успішного. Ну й у третіх, — це вибір православного святого, що усім своїм життям і діяльністю стверджував на землі ідеали Христова вчення. Як відомо, саме святому благовірному Ярославу ми зобов’язані розширенням кордонів нашої держави та її перетворенням на одного з провідних суб’єктів загальноєвропейської геополітики, саме він став головним будівельником Софійського собору — сакрального центру православної цивілізації, саме при ньому з’являється «Слово про Закон і Благодаті» митрополита Іларіона — маніфест нашого історичного шляху, саме він стає родоначальником оригінальної правової культури («Руська Правда»), саме при ньому Київ став мислитися як земний образ Граду Небесного Єрусалима. Ну й саме його іменем названа ціла епоха — епоха загальноєвропейського торжества нашої прадавньої держави. Так що успіх Ярослава Мудрого в телешоу «Великі українці» — це позитивний симптом — симптом світоглядного видужання нашого суспільства. Адже саме такі люди з нашого минулого можуть бути нам дороговказом у майбутнє. І країна повинна орієнтуватись на те місце і ту роль в міжнародній політиці, яку грала Русь часів Ярослава Мудрого в середньовічній Європі. Саме подібне переосмислення державних пріоритетів як елітою, так і народом і може стати фундаментом для побудови країни майбутнього.