Європа під питанням Денис Горбач, журнал «Главред» Парламентські вибори в Сербії мали відповісти на одне чітке питання: серби готові, попри все, рухатись до Європейського Союзу чи втрата Косова спонукала їх переглянути власні геополітичні орієнтири? Відповіді світ поки не дочекався

Косово в обмін на візи

Дострокові вибори у Сербії були оголошені після того, як керівництво держави не змогло зайняти консолідовану позицію щодо самопроголошеної незалежності Косова. І президент Борис Тадич, і прем’єр-міністр Воїслав Коштуніца жорстко засудили дії урядів, які визнали нову державу всупереч міжнародному законодавству. Однак ліберал Тадич, незважаючи на те, що багато західних країн, у тому числі 18 членів ЄС, таким визнанням порушили територіальну цілісність його країни, вважає за необхідне без жодних додаткових застережень продовжувати курс на євроінтеграцію. Консерватор Коштуніца, який очолює Демократичну партію Сербії (Демократска странка Србиjе, ДСС), натомість знайшов однодумців в особі ультраправих націоналістів з Сербської радикальної партії (Српска радикална странка, СРС). На його думку, будь-які переговори з ЄС слід заморозити до тих пір, поки не буде вичерпано конфлікт навколо статусу Косова. Тому продовження проєвропейського курсу президента він назвав зрадою, пішов у відставку, чим спровокував політичну кризу.

Фаворити перегонів були визначені одразу: коаліція Тадича «За європейську Сербію» змагалась насамперед із СРС, лідер якої, Воїслав Шешель, сидить у Гаазькій тюрмі (його судить Міжнародний трибунал за звинуваченнями у військових злочинах і злочинах проти людства). У січні цього року вони вже сходились у боротьбі за уми сербів: під час президентських виборів голоси майже порівну розділились між Тадичем і фактичним керівником СРС Томіславом Ніколічем. Тоді ліберали «відбулись легким переляком»: проігнорувавши проросійську риторику Ніколіча, Владімір Путін фактично підтримав Тадича, підписавши з ним «газову» угоду і врятувавши Сербію від остаточного розколу. Та після косовського демаршу змінилося все.

Цього разу в передвиборних промовах політиків соціально-економічні питання займали дуже мало місця: країну штовхали до вибору насамперед зовнішньополітичної орієнтації. Не один аналітик назвав ці вибори, по суті, референдумом з питання європейського майбутнього Сербії. В одному таборі електорат «накручували» гучними фразами про об’єднану Європу, в якій немає кордонів, у іншому – про сплюндровану національну гідність.

Результат, як кажуть у футболі, на табло: «проєвропейська» коаліція Тадича набрала приблизно стільки ж голосів, скільки «патріотичні» сили Коштуніци й Ніколіча, взяті разом. У штабі «європейців» ще у виборчу ніч було оголошено про перемогу добра над злом, цю оптимістичну ноту одразу підхопили сербські та закордонні ЗМІ. Насправді ця суто арифметична перевага мало що прояснила в майбутньому Сербії. Так, ліберали набрали більше голосів, ніж сподівалися вони самі та їх прибічники; так, не все населення цієї країни відмовилося від європейської перспективи. Більше того, додають місцеві єврооптимісти, жодна з серйозних партій не виступає проти самої ідеї вступу до ЄС, питання полягає лише в тому, чи робити це після врегулювання косовського питання, чи ж незалежно від цього. Добре, але що далі? Країна розколота рівно на дві половини, і жодна з цих половин не хоче замислюватися над побутовими економічними та соціальними проблемами, надаючи перевагу ширянню в геополітичних емпіреях.

Навіть суто економічне питання прокладання російського газопроводу «Південний потік» переформульовано в політичній термінології: Тадич, який сам підписував відповідну угоду з Путіним, тепер через «своїх» міністрів блокує її схвалення в уряді (таке схвалення необхідно для ратифікації документа в парламенті), а Ніколіч і Коштуніца її з боями «проштовхують», намагаючись заробити політичні бали.

До речі, Росія втрутилась і в ці вибори: за кілька днів до голосування Путін несподівано для всіх демонстративно надіслав листа з висловленням підтримки Коштуніці, а не Тадичу.

Не дрімав і Європейський Союз: перед самими виборами Брюссель і Белград підписали Договір про стабілізацію і асоціацію (ДСА), який вважається важливим кроком на шляху до набуття членства в ЄС. Цей документ спричинив чергову політичну бурю: спочатку опоненти взагалі заявили, що «справжній» договір суттєво відрізняється від оприлюдненої версії, і в кожному разі назвали підписантів зрадниками. Дров до багаття підклав голова бельгійського МЗС Карел де Гухт, заявивши, що угода, «наскільки він розуміє», була підписана лише з Сербією, без Косова, яке Бельгія визнала незалежною державою. Ці слова потім дезавуював прес-секретар Хав’єра Солани, але підписання ДСА, яке мало стати піар-акцією Тадича, зробило йому ведмежу послугу. «У Європу разом з Косовим нас не беруть», – зрозуміли серби. Непрямо це підтвердив і сам президент, «заспокоюючи» співвітчизників тим, що в ЄС немає кордонів, тому їх не буде й між Сербією та Косовим, коли обидві країни ввійдуть до Євросоюзу. Це слабкий аргумент, адже Ліберально-демократична партія (ЛДП), єдина, яка відкрито визнає незалежність Косова, набрала на цих виборах всього 5,3% голосів.

Та сербські євроскептики, які обіцяють блокувати ратифікацію документа, «не помітили слона»: ЄС чітко заявив, що ДСА заморожено одразу після його підписання доти, доки в Брюсселі не вважатимуть, що Белград достатньо активно співпрацює з Гаазьким трибуналом. І навіть якщо цей суб’єктивний критерій колись буде задоволено, договір повинні будуть ратифікувати 25 національних парламентів! І знову-таки, бельгійський парламент розглядатиме ДСА, маючи на увазі Сербію без Косова, а, наприклад, іспанський уявлятиме, що підписує угоду з цілісною Сербією. В цілому, ДСА виявився звичайною «морквиною» для того, щоб місцеві виборці рухались у заданому напрямі.

Утім, прагнучи не допустити перемоги націоналістів, ЄС зробив і реальну поступку: перед виборами було оголошено, що 17 європейських країн видаватимуть сербам візи безкоштовно.

Європейський Мілошевич, проросійський Коштуніца

Чи досягнули європейці своєї мети – формування ліберального, проєвропейського уряду в Сербії? Важко сказати. Коштуніца категорично відкинув можливість формування коаліції зі «зрадником» Тадичем, отже, політична криза попереду. Депутати Тадича і ЛДП матимуть у парламенті всього 116 місць, тоді як для утворення коаліції необхідно 126. З іншого боку, Коштуніца разом з Ніколічем також набирають лише 107 місць.

Отже, справжнім переможцем сербських виборів слід вважати Соціалістичну партію (СПС), яку колись очолював Слободан Мілошевич. Соціалісти, маючи 20 парламентських місць, критично важливі для утворення будь-якої коаліції. «У них усіх є мій номер, я чекаю їхніх дзвінків», – заявив лідер СПС Івіца Дачич.

Щоб залучити соціалістів, Тадичу доведеться піти на великі поступки, але це варто того, хоча б з міркувань естетики абсурду. Уявіть: наступники Мілошевича стають полум’яними євроінтеграторами, а Коштуніца, якого в 2000 році проклинали в Росії, перетворюється на запеклого поборника слов’янської дружби! Втім, поки що СПС тяжіє до блоку з ДСС та СРС: принаймні три сили вже підписали меморандум про засади майбутньої коаліції.

Та будь-яка більшість буде «урядом на годину». «Європейська» коаліція матиме всього 126 депутатів, а «патріотична» – в кращому разі 129. Замість надійного союзника ЄС отримав на Балканах чергове вогнище нестабільності.