Политика


19.05.08 // 12:57 Версия для печати

Крим без зброї

Крим без зброї

Олександр Сушко, Науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва

Російська Федерація не змінить своєї політики стосовно України в осяжному майбутньому.


Такою є реальність, суть якої не зміниться внаслідок рокировки на вищих щаблях російської влади. Україна мусить, як мінімум, враховувати цю реальність і, як максимум, спробувати виробити і реалізувати політичну лінію, адекватну даній реальності. Росія чітко знає, чого вона хоче в «українському питанні», що виглядає вигідно на тлі відсутності стратегічного бачення з українського боку. Дійсно, гасла про «рівноправні та взаємовигідні» відносини не є стратегією.

Два роки тому тодішній президент РФ Владімір Путін заявив у своєму щорічному посланні, що «розпад СРСР був найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття». Якщо продов¬жити цю думку, то поява нових незалежних держав (Україна в їх числі) є продуктом розпаду СРСР, а значить – продуктом катастрофи, отже – перебуває в конфлікті з комфортною для РФ картини світу. Виходячи з путінської тези, за якою стоїть не лише приваблива для виборця риторика, але доволі цілісне світовідчуття та світосприйняття, яке не сприймає незворотності та позитивності подій 1991 року, саме існування незалежної України є елементом тієї комплекс¬ної національної ганьби, на подолання якої скерована енергія нової Росії. Значна частина цієї «ганьби» залишилась в минулому – Росія вже не залежить від західних кредитів, вона розплатилась з обтяжливими боргами, вона вже не слідує у фарватері зовнішньої політики США, вона цілком ігнорує колись авторитетні оцінки правозахисних організацій, олігархи вже не можуть безконтрольно грабувати країну, телеканали не сіють сумніви і не вносять сум’яття в суспільну свідомість, регіональний сепаратизм прирівняний до тероризму і загнаний у глибоке підпілля. Відчуття соціального оптимізму сягнуло показників розвиненого соціалізму. У цій прекрасній картині чогось бракує? Так! Політична карта «близького зарубіжжя» невблаганно нагадує про часи «ганьби і приниження». Якщо вдалося переламати ситуацію в усіх інших питаннях, чому б не спробувати знайти гідну компенсацію за «геополітичну катастрофу»? Звісно, подібна компенсація може бути отримана лише за наш з вами рахунок – адже геополітичні ігри завжди є грою з нульовою сумою.

Нещодавній виступ мера Лужкова в Севастополі зовсім не є експромтом. Автор не стверджує, що севастопольські пасажі меру Москви написали в Кремлі – він сам цілком спроможний виробляти подібний продукт. Але травневі тези Лужкова – надзвичайно своєчасний продукт! На тлі нескінченних українських міжусобиць та грузинських потрясінь, не менш нескінченних європейських «переосмислень» і трансформацій, очевидної кризи «ковбойської дипломатії» США, пасіонарні хлопці з нафтогазовим кийком не потребують навіть щоденного використання цього кийка, щоб бути почутими.

Це зовсім не означає, що Росія стала насправді привабливою – ані управлінська, ані економічна, ані соціальна система сучасної Росії навряд чи може слугувати позитивним прикладом для когось у світі, тим більше, порівняно із західними зразками. Більше того, агресивна манера поведінки на міжнародній арені позбавляє Росію багатьох наявних і потенціальних симпатиків на Заході. Але, за великим рахунком, нинішній Росії вони не потрібні. Набагато ефективнішим є формування фінансово-економічного лобі засобами прив’язки частини західних еліт до російського нафтового та газового рубля. Це зараз називається прагматизм – без жодних сентиментів та «спільних цінностей».

Чи може Україна ефективно грати на вибудуваному росіянам полі? Звісно, можна, слідом за Лужковим порушити питання законності приналежності РФ Кубані, колишньої Карело-фінської республіки та південних Курил. Можна (і треба) поставити крапку у братерських візитах Лужкова та подібних до України. Але слід визнати, що цього недостатньо. Недолугість, фатальна слабкість правлячих еліт, що витрачають 90% енергії на взаємне поборювання, є занадто очевидною, щоб з таким багажем протиставити щось дієве напористій та консолідованій енергії з Північного Сходу.

Україні потрібне своє поле, щоб намагатися переграти тих, для кого поява нашої держави є елементом «найбільшої геополітичної катастрофи». Україна могла б запропонувати своїм громадянам привабливіше майбутнє, аніж лужковська модель казарменого братерства.

Наприклад, що ми пропонуємо севастопольцям на період «після 2017 року»? Чому б не вийти із законодавчою ініціативою про проголошення Севастополя з 2017 року і довічно – демілітаризованою зоною, де заборонено не лише базування, але й перебування будь-яких озброєних підрозділів (окрім прикордонників) – як зарубіжних, так і українських? Хіба це не буде потужним ударом по тих, хто залякує народ натівськими військовими базами? Можливо, якраз із цієї ідеї народиться модель майбутнього Севастополя – не «города русской славы», а міста-спадкоємця тисячолітніх традицій античності та середньовіччя, в якого зараз на наших очах, на догоду політичній доцільності, вкрали 90% його історичного часу, цинічно святкуючи «225-ту річницю з дня заснування» (!) міста, якому принаймні 2500 років.

А може запропонувати демілітаризацію усього Криму? Доведеться закрити кілька полігонів, відмовитись від проведення міжнародних військових навчань, насамперед легендарного «Сі-Бриз», змінити місце дислокації кількох десятків військових частин. Це недешево, але вигода може бути колосальною – деактуалізація відчуття військової загрози, демілітаризація свідомості значної маси радянсько-ментальних громадян України, що проживають в Криму.

Якщо в Севастополі виросте бодай одне покоління молоді, яке не чуло брязкоту зброї під час ідеологізованих проімперських парадів, – це вже буде інший Севастополь. І Крим в цілому прий¬ме і перетравить членство України в Північноатлантичному альянсі – в обмін на тверді гарантії того, що ані натівські, ані не натівські вояки не ступатимуть на землю Тавриди, хіба що в якості туристів-гостей майбутньої севастопольської рив’єри.

Мнения наших читателей

Версия для печати
Ваше имя:  
Текст сообщения:  
 
Медиа-центр
По теме

Политика

Ракета раздора

Олесь Каменский, для «Главреда»
Украинское внешнеполитическое ведомство вручило ноту протеста МИД РФ в связи с испытаниями российскими военными на территории Украины нового противолодочного оружия.

Политика

Севастопольский «головняк» для украинского МИДа

Алексей Бессарабов, Севастополь, для «Главреда»
Рейдерские захваты земель государственной собственности в Севастополе, в числе которых оказались и участки, арендуемые ЧФ РФ, могут осложнить и без того непростые отношения между Киевом и Москвой.

Политика

Как делился Черноморский флот

Дмитрий Тымчук, для «Главреда»
Киев передал Москве Меморандум относительно этапов и порядка вывода до 28 мая 2017 года Черноморского флота Российской Федерации с мест его временной дислокации на территории Украины.

Новини УНIАН
загрузка...
Загрузка...
Новости от redtram
Загрузка ...
Наши проекты
Год конституции

Спецпроект

Год конституции
Дневник евроатлантиста

Спецпроект Альони Гетьманчук

Щоденник євроатлантиста
Судьба России

Специальный проект Олеси Яхно

Судьба России
НАТО ВПРИТУЛ

Спiльний проект журналу «Главред» та української служби ВВС

НАТО ВПРИТУЛ
Картинка

Спецпроект журналу «Главред»

Коалiцiя - опозицiя
Картинка

Авторський проект Свiтлани Пиркало

Кухня егоїста

Читайте также:
Нафти не буде

Коли на зустрічі міністрів закордонних справ країн Європейського Союзу керівник литовського зовнішньополітичного відомства Пятрас Вайтекунас оголосив про додаткові вимоги Вільнюса …

Юрій Луценко: Завжди прагну спільної перемоги

Під час виборчого туру Юрій Луценко постійно возив із собою фігурку Дон Кіхота. …

Закон один для Юлі

Ухвалення Верховною Радою Закону про Кабінет Міністрів України стало головною сенсацією минулого політичного тижня на рівні зі зривом президентського послання …

Танцы вокруг Закона о Кабмине

Новый закон о Кабинете Министров, принятый накануне, наверняка просуществует недолго. Как минимум, до следующих парламентских выборов. И не факт, что …

Бой за Фонд

Война вокруг Фонда государственного имущества набирает новые обороты. Дело дошло до Совета нацбезопасности. Очередной знак препинания поставил Президент Украины Виктор …