Доларова паніка Олександр Жолудь, для журналу «Главред» У середині березня досить різко (і для багатьох цілком несподівано) відбулося укріплення гривні щодо доллара.

В Україні вперше за деякий час спостерігаються черги біля обмінників валюти. Люди несуть здавати долари, побоюючись, що невдовзі вони не зможуть отримати за них навіть ті 4,80 гривні, що зараз пропонують міняйли.

Що ж стало причиною паніки і чи варто поспішати з продажем доларів, чи, навпаки, слід їх купувати?

Основна причина – дефіцит гривні в економіці. Нацбанк вже третій місяць поспіль проводить доволі жорстку монетарну політику, тобто обмежує пропозицію грошей. Мета – зупинити пришвидшення інфляції, яке ми спостерігаємо з середини минулого року. Методи для цього він використовує різноманітні – від змін норм резервування (банки змушені збільшувати обсяг резервів – коштів, що могли б піти на кредити) до продажу депозитних сертифікатів (банки здають кошти в НБУ на термін до двох тижнів під незначний відсоток).

Така доволі послідовна політика призвела до того, що вільних коштів у банків залишилось зовсім небагато. Попит на гривню впродовж місяця нерівномірний – значна частина виплат населенню (зарплати, пенсії) відбувається на початку місяця, а виплати до бюджету або перевірка дотримання банками нормативів – у кінці. Тому, коли в другій половині березня підприємства захотіли взяти в банків короткотермінові кредити для виплати податків та зарплати, виник дефіцит гривні. Нагадаю, в бюджет фірми мають сплачувати винятково у гривні, розрахунок багатьох інших витрат теж має проводитись у національній валюті. У банків та підприємств дуже часто є валютні рахунки – але використати їх для платежів не можна. Тому вони почали активно продавати валюту на міжбанківському ринку.

Хоча в Нацбанку не існує жодного юридичного зобов’язання утримувати курс гривня–долар незмінним, це лишається його єдиною чітко вираженою позицією. Зазвичай, коли пропозиція валюти значно перевищує попит на неї і безготівковий курс опускається до 5,00 гривень, Нацбанк купує надлишок валюти за цією ціною, а якщо трапляється зворотна ситуація – продає валюту по 5,06. Так відбувалося з середини 2005 року, на це розраховували і зараз.

Вперше цього року банки відчули дефіцит гривні в лютому. Тоді ставки на міжбанківському кредитному ринку за «нічними» (тобто взятих на

1 добу) кредитами підстрибнули з середнього значення 3% річних до 11%, а 20 лютого – до 19,4%, тобто зросли у кілька разів. І якщо в січні НБУ продавав валюту, і курс на безготівковому ринку тримався на верхній межі умовного коридору 5,00 – 5,06, то під час зростання ставок курс знизився до 5,00, а Нацбанк спромігся пов¬ністю відновити втрачені в січні валютні резерви. Проте на той момент усіх більше хвилювала ціна газу, тож цей інцидент минув поза увагою широкого загалу.

У березні ситуація повторилася, з тією лише різницею, що на початку місяця валютний курс, «збитий» високими відсотковими ставками, був не 5,06, як у лютому, а приблизно 5,03. Тому опуститись до нижньої межі валютного коридору йому було набагато ближче. Через це більшість дилерів очікувало, що НБУ вже найближчим часом купуватиме долари. Проте коли 18 березня на міжбанку курс досягнув 5,00 і ринок очікував на інтервенції НБУ – їх не відбулося. Не виходив Нацбанк із купівлею валюти і в наступні дні.

Що ж змусило відомство Стельмаха відмовитись від практики, якої воно дотримувалось два з половиною роки?

Річ у тім, що якщо НБУ дає в економіку гривню (бо саме нею він розплатиться за куплену валюту), то це практично зведе нанівець попереднє скорочення пропозиції грошей. Тому Нацбанк очікує саморегуляції ринку. А ринок, не дочекавшись приходу НБУ, «пробив» рівень у 5 грн, опустившись спочатку до 4,99, а за кілька днів – 24 березня – до 4,88. Водночас з падінням долара відбувалося зростання гривневих відсоткових ставок – «нічні» зросли з 7,1% 3–11 березня до 15–20%. За таких умов НБУ таки почав видавати гривню в економіку, але не за рахунок купівлі валюти, а короткими, на 1–14 днів, кредитами. З 11 березня він видавав від 300 млн до понад 1 млрд грн щодня. Чому центральний банк, з одного боку, не купував валюту, а з іншого – видавав кредити? Річ у тім, що за валюту НБУ віддає гривню «назавжди», тобто пропозиція націо¬нальної валюти залишиться високою навіть тоді, коли попит спаде. Водночас кредити видаються на певний термін, і гроші автоматично повернуться до НБУ, коли в них не буде потреби.

Проте не лише внутрішні чинники впливали на падіння готівкового курсу долара. Як відомо, останніми роками долар дешевшає щодо реш¬ти світових валют – євро, ієни, швейцарського франка. Особливо його падіння прискорилось з серпня 2007 року, коли у США почалася іпотечна криза і виявилося, що дуже багато великих гравців постраждало від неї. Ситуація в Штатах продовжує погіршуватись і цього року – більшість аналітиків вважають, що в країні почалася рецесія, тобто відносно невисокий, некритичний спад виробництва, зупинення зростання.

Проблеми в США мали вплив на курс долар–євро. Так, до кризи в липні 2007 року він становив 1,37 долара за євро, наприкінці року опустився до 1,47, а нещодавно – 18 березня – до 1,58. Звісно ж, гривня, що прив’язана до долара за курсом 5,05 вже майже три роки, падала разом із «зеленим». Українці ж, аби за старою звичкою захиститись від інфляції, купують валюту. Раніше це був переважно долар, а зараз дедалі більше євро. До того ж, більшість наших туристів їздить у Європу, отже теж купує євро. А долар, навпаки – здає, бо бачить, як він проти єдиної європейської валюти падає. Тож коли медіа повідомили, що долар падає щодо євро, а люди побачили його падіння в обмінниках, то найбільш панічно налаштована частина суспільства ринулася продавати долар і купувати євро, тим самим додатково тиснучи на курс долара. Це можна чітко відстежити, порахувавши курс купівлі долара і євро в обмінниках і порівнявши його з офіційним курсом.

Вже декілька місяців поспіль курс продажу готівкового євро приблизно на 0,7% (тобто близько 7 коп.) вищий від офіційного курсу НБУ. Під час «дивного» падіння долара цей розрив становив 1,7%, або збільшився більш ніж удвічі. Курс купівлі євро теж не падав так сильно, як курс долара. Наприклад, 24 березня банки купували долар по 4,76 грн, а євро – по 7,5 грн. Якщо поділити ці курси один на інший, то вийдемо на те, що 1 євро коштував 1,58 долара у той час, як офіційний курс Нацбанку був, у перерахунку на долар–євро, 1,54, тобто на 4 центи (або 20 коп.) нижчим.

Варто зауважити, що самі обмінники не вірили в тривале падіння долара. Бо хоча й купували його за 4,76 грн, продавали того ж дня по 4,94. А вже з 25 березня курс продажу знов перевалив за 5 грн.

Але це все історія. Мабуть, читача більше цікавить не те, що було, а те, чого очікувати в майбутньому. На мою думку, НБУ продовжить утримувати офіційний курс на рівні 5,05 грн за долар. Через те що з початку нового місяця гривня, що надійшла у вигляді бюджетних зборів, піде на зарплати бюджетникам та інші виплати, її пропозиція знову зросте. Відповідно і курс гривня–долар повернеться до попереднього рівня вже в першій декаді квітня.

Якщо ж дивитися на більш тривалий проміжок часу, то тут варто трішки заглибитись у детальніший огляд макроекономічної ситуації, в якій перебуває Україна. Нещодавно Національний банк оприлюднив дані щодо платіжного балансу зовнішнього боргу України. Хоча ці дані не виявили нічого принципово нового, вони яскраво свідчать про суттєву зміну в зовнішньоекономічному становищі держави за останні роки.

Згідно з даними, дефіцит поточного рахунку в 2007 році становив $5,9 млрд або 4,2% ВВП. Це означає, що українці спожили продукції з реш¬ти світу більше, ніж продали назовні. Зазвичай дефіцит понад 5% ВВП вважають небезпечним. Поки що цей дефіцит більш ніж покривається надходженням інвестицій в Україну. НБУ навіть був змушений у 2007 році викуповувати надлишкову пропозицію валюти у свої резерви.

Суттєво зріс за 2007 рік і зовнішній борг – на $30 млрд – до $84,5 млрд або 60% ВВП. Змінилася також його структура. Якщо ще чотири роки тому вага суто державного боргу становила понад 46% від загалу, то на початку цього року – лише 18%. Таке скорочення відбулося не через зменшення державного боргу – він за цей період зріс на $4,3 млрд, – а через прискорене зростання приватного боргу. Найшвидше зростає борг комерційних банків – якщо на початку 2004 року він становив $1,7 млрд, то на початку минулого року вже $14 млрд, а на початку поточного – $25,8 млрд.

Отримані за кордоном кошти банки пускали на видачу валютних кредитів – передусім на житло та автомобілі. Але це було минулого року, коли діловий світ не очікував серйозних перешкод на шляху економічного розвитку і жваво інвестував, зокрема в Україну. Проте постійні струси на фондових ринках світу зробили інвесторів значно обережнішими. Тому «золотий дощ», що лився на голови наших банкірів, цього року може не повторитися. А нестача дешевих закордонних коштів разом із високою інфляцією може призвести до того, що ставки по кредитах поповзуть догори.

Аби спрогнозувати курс, слід пам’ятати, що переважна кількість коштів, залучених банками у 2006–2007 роках, мають бути повернуті впродовж одного–трьох років. Це означає, що нам треба буде шукати валюту не лише для того, аби покрити дефіцит поточного рахунку, а й для повернення кредитів. Коли їх позичали, то очікували, що зможуть для виплати старих боргів створити нові. Але зараз вже немає впевненості, що гроші знову видадуть. А це означає, що за несприятливих обставин на зовнішньому ринку, на який ми не маємо впливу, в нас може виникнути дефіцит валюти вже в 2009 році. Це розуміють і в НБУ, тому дуже малоймовірно, що вони зважаться на зміцнення долара щодо гривні цього року.  

Автор - експерт Міжнародного центру перспективних досліджень