Путін після Ющенка Віталій Портников, журнал «Главред» Після анонсованого візиту до Києва, який розглядався спостерігачами як знак підтримки України напередодні Бухарестського саміту НАТО, президент Сполучених Штатів відвідає Росію. Це вже більш неочікувана і – можна сказати – сенсаційна подорож. Джордж Буш, який востаннє зустрічається з російським колегою – у травні Владімір Путін передасть президентські повноваження Дмитру Медвєдєву, – сподівається все ж таки досягти домовленостей щодо ПРО.

Як відомо, розміщення американських радарів у Польщі і Чехії досі є найбільш складним питанням російсько-американського діалогу. Всі інші питання насправді вирішуються без особливої напруги. Москва була проти американської операції в Іраку, однак сприйняла факт її проведення без серйозної протидії. У Росії не сприймають незалежності Косова, але й нічого не роблять для «адекватної» відповіді Заходу – хіба можна вважати пропозиції російської Державної Думи розглянути доцільність визнання незалежності Абхазії і Південної Осетії адекватною реакцією? Навіть розширення НАТО за рахунок трьох колишніх радянських республік Балтії не спричинило гострої реакції Кремля.

З радарами все інакше. Російське керівництво в особі президента Владіміра Путіна і першого віце-прем’єра Сергія Іванова неодноразово давало зрозуміти, що сприймає їхні постанови як дії проти Москви. У Вашингтоні настирливо переконували, що це не так. Після останнього приїзду до російської столиці державного секретаря США Кондолізи Райс та міністра оборони Роберта Гейтса склалося враження, що сторони почали чути одна одну. І якраз під впливом цього враження Джордж Буш їде до Сочі розмовляти з Владіміром Путіним.

Американського главу держави можна зрозуміти – він бажає наприкінці свого президентства врегулювати одну з найскладніших зовнішньополітичних проблем. Для Буша важливо, щоб і радари були, і росіяни цьому не перечили. Президент США впевнений, що такий варіант дасть нові можливості для американської зовнішньої політики на європейському континенті. Однак виникає питання – якими мають бути поступки, на які погодяться Сполучені Штати, щоб вирішити проблеми з росіянами?

Є поступки, про які оголошують на прес-конференціях, – спільні інспекції, присутність російських офіцерів, спільне патрулювання тощо. Однак все це – рішення технічного характеру. Значно важливішими є поступки в поведінці. Тобто можна передбачити, що Джордж Буш буде в Києві дуже обережним.

Це легко пояснити. Президент Сполучених Штатів прибуде до України в період інтенсивної роботи над порядком денним Сочінського саміту. Він прекрасно знає, як боляче його російський колега сприймає можливість приєднання України до НАТО. Ні, він не поступатиметься своїм баченням євроатлантичної перспективи України. Він просто поводитиметься так, щоб це бачення не заважало майбутнім домовленостям.

Батько діючого президента США також відвідував Київ у історичний час. Він також з повагою ставився до України. Однак тоді головним зовнішньополітичним завданням Сполучених Штатів була підтримка Михайла Горбачова. Саме тому в залі засідань Верховної Ради УРСР Джордж Буш-старший закликав українців взяти участь у побудові оновленої демократичної союзної держави. Буквально через кілька тижнів після цієї промови Української РСР не стало, втім, як і Радянського Союзу. Однак чи варто дивуватися тому, що президент Сполучених Штатів керувався нагальними політичними інтересами своєї країни, а не перспективою української незалежності?

Зараз ситуація все ж краща. Навіть термінові політичні інтереси Сполучених Штатів не змусять Джорджа Буша-молодшого відступитися від ідеї євроатлантичної інтеграції України. Ми просто маємо розуміти, що ця ідея може висловлюватися президентом – і втілюватися в життя в Бухаресті – саме з точки зору поїздки в Сочі. У Вашингтоні вважають, що будь-яка євроатлантична перспектива залежить ще й від європейської стабільності. І в цьому Джордж Буш та його співробітники не помиляються.