Йосип Вінський: «За Конституцією Президент не має ніякого стосунку ні до коаліції, ні до прем’єра» Оксана Козак, журнал «Главред» Колишній соціаліст із чималим партійним стажем Йосип Вінський під час політичної кризи 2006-го досить легко влився у БЮТ і зайняв там чільне місце, потіснивши деяких фаворитів Юлії Тимошенко.

Очевидно, що на посаді міністра в нинішньому уряді Тимошенко Вінський займається не лише транспортом та зв’язком. Сьогоднішню ситуацію в парламенті він пояснює свідомою політичною диверсією проти уряду. При цьому досвідчений політик категорично відмітає тези щодо наростаючого конфлікту між Президентом і прем’єром, а газові питання вважає виключно прерогативою уряду...

Йосипе Вікентійовичу, парламент розблоковано, але це ще не гарантія, що він дійсно працюватиме й прийматиме закони. Як у таких умовах працюватиме ваше міністерство й уряд в цілому? На указах Президента?

Головний зміст політичної реформи 2004-го полягав у тому, щоб об’єднати діяльність парламенту й уряду, аби це була одна команда. Форма правління, коли уряд і коаліція співпрацюють, якраз і була ключовою позицією, яка дозволяла оперативно, законодавчо забезпечувати діяльність виконавчої влади.

Наприклад, у галузі транспорту є десяток нагальних законопроектів: «Про морські порти», «Про повітряний кодекс», «Про відведення земель для суспільних потреб», «Про державні закупівлі»... Я сходу назвав чотири закони, без яких нормальна робота просто неможлива.

Тому бездіяльність парламенту, безумовно, надзвичайно негативно впливає на роботу уряду. Я думаю, що робиться це абсолютно свідомо. І проблема не в НАТО чи ще в чомусь, а в тому, що була концепція: блокуючи роботу парламенту, стримувати діяльність уряду, щоб потім сказати, – мовляв, бачите, вони нічого не зробили!.. Тобто відбувається абсолютно свідома політична диверсія проти уряду.

Хто, на вашу думку, є суб’єктом деструкції? Адже, у принципі, очевидно, що кожен із ключових гравців – і ПР, і Президент, і прем’єр – мають певний інтерес у такій ситуації. Окрім іншого, вже було сказано, що метою цих процесів є переформатування коаліції...

Знаєте, я не хочу навіть розглядати всі ці припущення. Я говорю про конкретний факт: хто блокував роботу парламенту? Партія регіонів! Все інше не має значення. Бо коли починають вибудовувати всякі поверхові концепції, це завжди виглядає як політиканство.

Треба, щоб парламент працював, щоб обрали першого заступника голови, і щоб голова ВР ставив на голосування законопроекти. І коли відбудеться голосування щодо конкретних законопроектів, одразу стане видно, хто й чого хоче насправді. І тому коли робляться спроби використати диверсії у ВР, щоб паралельно вбити клин у коаліцію, я цього не сприймаю. Так, є проблеми в коаліції – вони для мене очевидні, я їх бачу. Але це питання часу, ми ці проблеми розв’яжемо – ми приречені на це, іншого варіанту немає!

Які проблеми ви маєте на увазі?

Певні «нестиковки», які є на сьогодні в стосунках Секретаріату Президента й Кабінету Міністрів. Вони очевидні, але коли ВР нарешті дійсно запрацює, стане зрозуміло, які реальні проблеми є в коаліції, і які – в опозиції. На сьогодні зрозуміти це неможливо...

Але чи не стане робота ВР каталізатором процесів на розрив коаліції? Адже коли почнеться голосування, ці суперечності миттю «вилізуть» на табло із його результатами...

Ще раз кажу: коаліція створена двома політичними силами, які мали різні програми й різні погляди на певні питання. І це наші проблеми, як ми знаходитимемо порозуміння.

Коаліція повинна прийняти пакет політичних документів, вписаних до коаліційної угоди, до яких, окрім іншого, входять закони «Про Кабмін», про імперативний мандат, про скасування недоторканності для депутатів і т.д. Коаліція спроможна ухвалити ці закони 226 голосами, зважаючи на не зовсім синхронне бачення цього питання у НУНС і БЮТ?

Безумовно!

Ви погоджуєтеся з тим, що для такого голосування потрібна політична воля, зокрема Президента та прем’єра?

Та не має жодного значення, від кого саме залежатиме це голосування. Я говорю про те, щоб дали можливість працювати. Адже пам’ятаєте, як казали? Мовляв, коаліції НУНС і БЮТ не буде...  А її створили! Що Тимошенко не стане прем’єром... А вона стала! Що у нас не буде голосів... Але 227 голосів у нас є! Я допускаю, що якісь законопроекти не пройдуть – нічого страшного, інші пройдуть. Повернемось до них за регламентом ще раз. Не бачу тут ніякої проблеми. У будь-якому разі коаліція – це набагато ефективніше, ніж її відсутність – це ж очевидні речі.

Головне, щоб ця коаліція була робоча, а не номінальна, фасадна...

Ще раз кажу: це питання коаліції. Нехай люди оцінять, робоча вона чи ні. Яке кому діло до того, як приймаються рішення всередині коаліції? Це наші проблеми! У нас є коаліційна угода, під якою стоять підписи всіх депутатів. Якщо ми будемо нездатні працювати, тоді дійсно наша коаліція може розпастися, і будуть нові вибори – бо я не бачу можливості створити коаліцію іншого формату в цій Верховній Раді. Але сьогодні питання стоїть по-іншому: є регламент, тож дайте можливість працювати – без усяких цих здогадок. Бо ці здогадки просто «розводняк» чистої води!

Чи знята загроза дострокових парламентських виборів, зважаючи на те, що криза у владі триває?  

З політичної точки зору, наскільки я розумію українську політику, на сьогоднішній день жодна з політичних сил у дострокових виборах не зацікавлена. І БЮТ зокрема. У нас є уряд, є коаліція і немає жодного інтересу до нових парламентських виборів. Ми просто готові до них і знаємо – якщо б вони були, ми б набрали ще більше голосів, ніж у 2007-му. Але ми дійсно не хочемо дострокових виборів! Ми створили коаліцію і хочемо, щоб вона та цей уряд працювали – все.

Коли сформувався уряд, квота БЮТ була оцінена дуже ревниво – мовляв, це каркас виборчого штабу Юлії Тимошенко на президентських виборах...

Я не пов’язую нашу урядову команду з якимось виборчим штабом: наш штаб був у дещо іншому форматі й, думаю, таким він і залишиться. Наша квота, яка увійшла в Кабмін, – це професійно підготовані люди, частина з них навіть не є членами партії «Батьківщина» чи БЮТ...

Коли керівництво партії прийняло рішення, що я повинен очолити Мінтранс, я не міг його оскаржувати. Вважаю, що Мінтранс – це така сфера діяльності, яка дасть мені можливість показати, що я не тільки політик, але й управлінець.

Як ви пояснюєте суперечності між Президентом і прем’єром стосовно газових питань? Зокрема, слова Президента, сказані в Таджикистані, про те, що йому починає набридати політика авантюр та інтриг, яку веде Юлія Тимошенко...

Взагалі за Конституцією Президент не має жодного стосунку ні до коаліції, ні до прем’єра: функції Президента та прем’єра в чинному Основному Законі чітко розведені. І питання газових проблем – це не проблема Президента, це проблема уряду.

Просто ми, вибудовуючи стосунки всередині коаліції, розуміємо, що важливо не тільки, аби працював парламент і Кабінет Міністрів, а й щоб Президент був у цьому трикутнику, щоб робота була більш ефективною. І тому, безумовно, і прем’єр-міністр, і члени уряду від БЮТ все роблять для того, щоб вибудувати систему конструктивного діалогу й співпраці з Президентом. Якщо ж із якихось питань є розбіжності, їх слід обговорювати й знаходити спільне рішення.

Ще раз кажу: є певні непорозуміння щодо лінії Секретаріату, але конфлікту між Президентом і прем’єром я поки що не бачу... Дуже сподіваюся, що і Юлія Володимирівна, і Віктор Андрійович абсолютно адекватно й чітко розуміють важливість і необхідність збереження єдності демократичних сил для України. Принаймні я твердо переконаний, що прем’єр-міністр робить все, аби єднати демократичні сили.

Ви хочете сказати, що конфлікт між Президентом і прем’єром провокує Віктор Балога?

Я не хотів би таким чином ставити питання. Функція Секретаріату Президента чітко визначена Конституцією та законодавством: Секретаріат забезпечує виконання рішень Президента. Але всі ці рішення має приймати сам Президент. Тому я взагалі не розглядав би в цій дискусії якусь особливу роль Секретаріату... Повинна бути чітка позиція Президента, уряду, Верховної Ради, більшості, тобто інституцій, визначених у чинній Конституції. І тоді буде порядок!

Я за те, щоб усі відносини в системі влади будувалися виключно за чинною Конституцією. Якщо ми підемо на інші варіанти, це до добра не доведе. Є Конституція, є закони, які регулюють ці відносини... Якщо їх треба міняти, давайте міняти! Але поки вони не змінені, треба діяти виключно в межах Конституції й чинного законодавства. Тоді буде нормальна прозора система відносин у владі.

Темою №1, з подання Президента, стала конституційна реформа, а саме написання нової редакції Конституції. Як БЮТ і зокрема ви – людина, яка свого часу займалася політреформою, бачите розвиток цього процесу? Чи все це просто симулякр, зважаючи на НКР, створену при Президенті, на заданий темп і напрямки роботи?

Для мене абсолютно очевидно, що стара Конституція, прийнята при Кучмі у 1996 році, була недосконалою. Очевидно й те, що чинна, зі змінами 2004-го, також недосконала. Тому, безумовно, конституційний процес має бути продовжений...

Як саме? Внесенням змін до чинної Конституції, новою редакцією Основного Закону чи ще якось?    

Я вважаю, що це має бути внесення змін. Чому? Тому що, наприклад, преамбула, розділи стосовно прав людини – нормальні, я не бачу потреби їх коригувати. А зміни слід вносити у розділи, які стосуються організації влади в державі – як центральної, так і місцевої. Коли проводили конституційну реформу 2004-го, припустилися величезної помилки, на якій я не раз акцентував увагу: тоді була випущена позиція реформи місцевої  влади. І зараз ми поїдаємо плоди тієї помилки.

Звичайно, сьогодні помінялися диспозиції та оцінки конкретного змісту законопроекту 3207-1, отже знову треба сідати й домовлятися, аби вийти на 300 голосів, необхідних для внесення змін до Конституції. Але ж всі парламентські політичні сили декларують необхідність розвитку місцевого самоврядування. І мені видається, що саме в цьому питанні можна досягти політичної єдності.

Тобто, по суті, ви виступаєте за поглиблення політреформи 2004-го?

Не зовсім. Безумовно, слід уточнити певні процедурні моменти щодо відносин у трикутнику Президент–уряд–Верховна Рада. Якщо після прийняття змін до Конституції виникають певні конфліктні моменти між різними гілками влади, значить, слід врегулювати їх у конституційний спосіб: можливо, ці формули повинні бути більш прості й однозначні.

Яка, на вашу думку, форма правління потрібна Україні? Парламентсько-президентська з більш чітко виписаними повноваженнями інститутів влади чи, як твердять деякі юристи й політики, зокрема Юлія Тимошенко, має бути або парламентська, або президентська республіка?

Я абсолютно поділяю позицію Юлії Володимирівни! Думаю, всім уже зрозуміло, що в перехідний період, у суспільстві, де є масові спроби порушення конституційних і законодавчих норм, будь-які спроби поєднання двох гілок влади є неефективними. Історія показала: що парламентсько-президентська, що президентсько-парламентська форма є проблемною. Перетягування каната між гілками влади очевидне, тому, безумовно, повинна бути однозначність.

Особисто я був і залишаюся прибічником парламентської форми правління: я би наближав нашу модель до моделі Німеччини, тобто до парламентської республіки з номінальним президентом. Він повинен обиратися всенародно й мати функції верховного арбітра – людини, яка в екстреній ситуації бере відповідальність на себе.

Як ви ставитеся до ідеї прийняти нову Конституцію чи її редакцію на всенародному референдумі – можливо, й без участі Верховної Ради?

Наскільки я розумію, чинна Конституція такої можливості не дає.

А от, скажімо, Володимир Шаповал твердить, що у чинній Конституції немає норм, які дозволяли б прийняти нову Конституцію у ВР. Тому її цілком можна ухвалити референдумом.

В нинішній Конституції чітко написано, що зміни до неї приймаються у Верховній Раді.

І саме тому ви наполягатимете, що повинні бути зміни, а не нова редакція?

Безумовно! Я вважаю, що обійти парламент у цій ситуації неможливо. Є технологія змін до Конституції, і її треба дотримуватися.

Чи можливо прийняти що-небудь у нашому парламенті 300 голосами?

Я абсолютно переконаний, що можливо.

Де ви бачите точку компромісу?    

Я не ясновидець, але ж у 1996 році прийняли? У 2004-му прийняли?

Ну, самі знаєте, з якими потугами це відбувалося...

Знаю! Я був учасником цього процесу і в 1996-му, й у 2004-му. Значить, треба знайти такий варіант, такий формат, який забезпечив би нашу роботу. Я розумію, що прийняття Конституції в жодній країні не відбувалося гладко – ніде! Це серйозна політична боротьба і серйозний політичний компроміс. Але заради держави варто б його знайти.