Косово: шаг к новому мировому порядку или глобальному хаосу? Юрий Романенко, «Главред» Не зря Балканы называют «пороховой бочкой Европы». Этот неспокойный регион в который раз поднял на дыбы весь мир. Речь, конечно же, идет о Косово. Многие аналитики уже называли косовский прецедент событием, которое по своим последствиям серьезнее террористических актов 11 сентября. 21 февраля на «Главреде» состоялся круглый стол, где рассматривались риски, которые принесла миру независимость Косово.

Ю.Романенко: Добрый день, уважаемые журналисты, эксперты, мы рады приветствовать вас на «Главреде», в нашем «Политклубе». Наша сегодняшняя тема «Независимость Косово: шаг к новому мировому порядку или глобальному хаосу?».

Произошедшее в Косово является знаковым, это прекрасно понимают даже люди, которые не разбираются в этом вопросе. По сути, на наших глазах разрушаются основополагающие элементы международной системы, которые сложились еще триста лет назад в виде так называемой Вестфальской системы. Сейчас они демонтируются, и на наших глазах возникает что-то новое. Ни в академическом сообществе, ни среди тех людей кто вовлечен в realpolitik, нет сложившиеся точки зрения относительно того, к какому порядку мы идем. Например,  израильский исследователь Мартин ван Кревельд в своей ставшей уже классической работе «Трансформация войны» говорит, что начинается новая эпоха редакция феодализма, так называемое время кондотьеров, когда сетевые организации, в виде транснациональных корпораций,  глобальных секьюретарных сообществ, правозащитных и прочих транснациональных структур  начинают доминировать, определяя в значительной степени повестку дня.

В тоже время, такие исследователи как Фукуяма или Ульрих Бек указывают, что государства рано списывать со счетов. Они по-прежнему будут важны в качестве остаются ключевых, системообразующих структур глобальной системы.

Итак, давайте попытаемся разобраться какие риски несет косовская проблема для Украины. Ведь совершенно очевидно, что создан прецедент, который может быть реализован, в том числе и в отношении Украины. Для этого мы пригласили экспертов. У нас  в гостях сегодня Виктор Шиманский, Владимир Корнилов, Сергей Дацюк, Кость Матвиенко, Владимир Лупаций, Андрей Ганжа, Сергей Веретенников.

К. Матвиенко: Юрій, а скажіть будь ласка яким чином косовська проблема може бути реалізована щодо України?

Ю. Романенко: Давайте мы смоделируем такую ситуацию, когда турецкая община где-то в пригородах Берлина и Гессена завтра заявит о создании собственного турецкого государства на данной территории, на том основании, что она численно превосходит местное население.  Какой будет реакция т.н. мирового сообщества? Ведь формально, они имеют такое же право на самоопределение, как и косовары.  

Аналогичная ситуация применима и в отношении Украины. Вспомним тот же Крым,  проблему русинов Закарпатья, которую у нас еще недооценивают, что не мешает ее все более активно продвигать в украинском информационном пространстве.  Поэтому я бы даже не исключил такого фантастического сценария, как, например, создание какого-нибудь еврейского мини-государства где-то в районе Умани, в конечном итоге, как показывает пример Косово, что мешает его реализации? Впрочем, не нужно думать, что эта проблема касается слабых государств,  вроде Украины.  Она не в меньшей степени актуальна даже для таких могущественных государств как Россия и США.  В некоторых южных штатах США, например, в Калифорнии,  более 50% населения составляют латиноамериканцы, которые также могут разыграть карту отделения от США. Во всяком случае, известный американский  политолог Самюэль Хантингтон в работе «Кто мы есть?» серьезно относится к кризису идентичности американцев и связанными с этим рисками.

В тоже время,  мы прекрасно понимаем, что, в общем-то, что ситуации, подобные Косово,  возникают тогда, когда есть акторы, которые стоят за этими общинами (этнонациональными, конфессиональными и так далее), способные обеспечить их достаточным ресурсом для того вывести эту проблему на глобальный уровень.

Итак, чем обусловлены такие гигантские подвижки в сфере изменения понятий суверенитета?  Какие акторы формируют такой запрос и обеспечивают провайдинг «косовизации» глобального миропорядка.

Сергей Дацюк: Перш за все я хотів би зосередитися на основних тезах, які вже були озвучені Юрою, на тому, що всі ми переживаємо зараз ту ситуацію і той час, коли руйнується стара система. Хтось називає її Вестфальсьскою системою, хтось називає її системою старого світового порядку, хтось називає її Ялтинською системою. І те і інше є правдою і тому що ми переживаємо злам, ми переживаємо точку переходу. Що відбувається як таке? Стара система, якби ви її не називали, грунтувалася на двох основоположних принципах.

Перший принцип: суверенітет є неподільним, вся повнота суверенітету належить державі, яка є носієм суверенітету.

Другий принцип: суб’єкт суверенітету є носій суверенітету. Це не такий простий принцип для розуміння, тому я його поясню. Тобто, якщо якась община, якийсь колектив, спільнота хоче отримати суверенітет, тобто незалежність і всю повноту влади на своїй території - вона має приймати рішення щодо цього і відстоювати її, в тому числі кров’ю, своїм життям, війною, як завгодно. Щодо неї інші гравці мають приймати рішення. Зараз ми бачимо, що, фактично, ця система зруйнувалася. Що відбувається? Сьогодні ми з моєю колегою в галузі міжнародних відносин Світланою Грановською обговорювали цю ситуацію і дійшли висновку про те, що ми маємо сьогодні також руйнування системи міжнародного права. В цьому контексті міжнародна система права означає також, що оці два головних принципа змінюють повністю наше ставлення до міжнародного права. Що відбувається при цьому?

Перше - суверенітет стає розподіленим, це означає, що його частина, якщо ми говоримо про Україну, передається в наддержавні структури (СОТ, ЄС, НАТО і так далі). Частина суверенітету розподіляється між частинами економічної спільноти як, наприклад, Єдиний економічний простір (якщо би ми в нього увійшли), частина суверенітету, скажімо, в військовій галузі передається зовнішнім безпековим системам і так далі. Тобто, суверенітет стає розподіленим.

Другий принцип, що суб’єктом суверенітету більш не є його носій. Наприклад, якщо ззовні можуть прийняти рішення про надання вам суверенітету. От завтра, скажімо, вирішить міжнародна спільнота, що Сергій Дацюк є окрема держава і давайте надамо йому геополітичний суверенітет і все - я буду являти собою країну і мати всю повноту суверенітету. Я можу прийняти свою конституцію, приймати делегації...це звучить дещо награно, але принцип такий, -  що більше не є суб’єктом суверенітету його носій. Він може бути нав’язаний, прийнятий, сконструйований ззовні, як завгодно. І в цьому сенсі ті побоювання, які сьогодні висловлював Юрій, є не безпідставні. Небезпеки полягають в тому, що дуже вже багато активності ми маємо щодо прагнення суверенітету. Наслідком цього може бути те, що якщо тим чи іншим міжнародним спільнотам, які мають певну повноту влади, буде вигідно щоб якась частина якоїсь країни мала свій окремий суверенітет, то це може бути здійснено, незалежно від волі інших.

Наприклад, Росія починае з Україною конфлікт щодо Криму, позиції Росії виглядають не дуже переконливо, а Україна не вміє представити свої позиції. Отже міжнародна спільнота доходить рішення, що коли так,  тоді нехай Крим буде окремою державою незалежною ні від України,  ні від Росії, та надає Криму повний суверенітет під захистом міжнародних безпекових структур. Ви скажете що цей сценарій є неймовірним, а я вам скажу що ні.

З точки зору тих нових принципів, які  запропоновані по відношенню до Косово, він абсолютно точно вписується в них. В той же час руйнування принципів ще не означає що на заміну їм ви запропонуєте якісь інші принципи. Якщо міжнародні суб’єкти пропонують інші принципи,  ніж цілісний суверенітет, розподілений суверенітет має бути виписаний в системі міжнародного права.  Якщо ж ми це робимо просто по прецеденту, то така дія не знаходиться  у правовій площині, тому що не кожна країна має безпосередньо впроваджене прецедентне право. Крім того,  прецедентне право не є частиною міжнародного права.  Воно може обстоюватися в середині кожної держави але не на міжнародному рівні.

Міжнародна спільнота не діє за принципами прецедентного права. Отже я окреслив вам всю ту змістовну проблематику яка виникає в даному контексті перш за все правовому її аспекті а також і політичному аспекті, про що я сподіваюсь мої колеги скажуть більш докладніше.

Ю. Романенко: Я хотел бы развить тезисы Дацюка, обратив внимание на такой аспект.  Готовясь к круглому столу, я  нашел интересное выражение небезызвестного вам Тимоти Энтони Эша, который сказал, что случай с Косово уникален тем,  что у него есть возможность встроиться в Европу.  То есть можно говорить о том, что за прецедентом Косово просматривается определенный механизм втягивания тех или иных «территорий» в большие транснациональные структуры (НАТО, Европейский Союз и т.д.). Проще говоря, таким транснациональным акторам проще и дешевле абсорбировать какие то части тех или иных крупных  национальных образований, чем пытаться интегрировать их как единое целое. В этом плане пример Югославии уже является классическим. Отсюда вытекает еще один тезис, который обосновал такой исследователь глобализации как Ульрих Бек.  Он сказал, что в современном мире все могут и даже должны вмешиваться в дела друг друга, но реально вмешиваться могут только те, у кого есть соответственный экономический и военный потенциал.

С. Дацюк: Інакше кажучи тільки сильні країни можуть робити міжнародну дію?

Ю.Романенко: Даже не  страны, речь идет о сильных транснациональных акторах способных разворачивать этот процесс. Как мне кажется, даже США  не являются провайдером этого процесса, поскольку за ними тоже есть более мощные элементы, которые направляют и подчиняют тот их ресурс. Как национальный проект США сейчас сами оказались в проблемной зоне, на этот счет достаточно много литературы существует.     Слово передаю Виктору Шиманскому.

В. Шиманский: Так справді ця проблема дуже серйозна и я хотів би тут звернути увагу на те що сильні країни, про яких тут говорять,  теж мають свої проблеми. Ми бачимо, що Європа, НАТО і США  прагнуть ввести Косово в НАТО, то щоб вирішити проблеми можна ЄС. Відомо, що конфлікт у Косово  носить ісламський відтінок, і  у мене є такі припущення що можливо Європа бажала а) цей конфлікт припинити, б) не дозволити туди проникнути негативним ісламським тенденціям,  які ми знаємо зараз існують у світі. Так відносно Косово потрібно зрозуміти - це є руйнування чи це зміни? Потрібно це розділити, тому що руйнування це є негативний процес він некерований, а зміни це усвідомлений процес в кінці якого є мета.

Сергей Дацюк: А він усвідомлений на ваш погляд?

В. Шиманский: Так,  думаю що він продуманий, є якась мета яка ставиться, виділяється якийсь ресурс. Ми бачимо, Єврокомісія повідомила, що протягом чотирьох років буде виділено мільярд євро.  Для чого вона це робить? Тобто існує якийсь план . Хотів би ще сказати щодо України, відразу коли ми говоримо про те що є проблема Косово ми чомусь відразу думаємо про те що це може загрожувати тільки тим що від України відокремиться якась її частина, а давайте подивимось в іншому руслі, як це може вплинути на європейську інтеграцію України.  Ми бачимо що Європа буде зайнята інтеграцією Косово в Європу. Ця процедура не відпрацьована і ми не знаємо,  як вона піде далі. Кажуть що Європа хоче ввести туди юристів, митників та правоохоронців, як їх робота там побудується невідомо.  Тому питань тут багато і я думаю що це може відволікти Європу від тих прагнень які має зараз Україна і від тих сподівань які вона покладає на співпрацю з Європою в найближчий час.

В. Лупаций: У меня вопрос к Сергею Дацюку, скажите, вы говорили о системе международного права как о какой-то системе, так система международного права существует как таковая или это не более чем право доброй воли, доброй воли тех кто определяет производство каких-то трансакций в мировом плане?

С. Дацюк: Під системою міжнародного права можна розуміти як де-факто існуючу систему, яка описана на рівні правових документів.  От наприклад "права человека", це не просто розхожа фраза, під них підведена правова база у вигляді певних документів, які були прийняті у другій половині двадцятого століття. Зараз ми можемо плюватися і казати що це  моветон, але ця штука яка існувала впродовж багатьох десятиліть і визначала історію в тому числі і нашу. Як відомо  Радянський Союз розвалився  в тому числі і під тиском правового руху, який був в СРСР.  Тому вважати що це абстракції неможна, по-перше, це є чітко фіксовані речі у принципах. По-друге, ці принципи мають зараз більшу вагу, ніж внутрішні принципи кожної країни. По-третє, не можна робити вигляд, що коли ми порушуємо ці принципи, то не завжди ми це робимо усвідомлено. Тому це не є абстракція - це є чіткі речі які мають бути переглянуті.

Ю. Романенко: Спасибо, за реплику, передаю слово Владимиру Корнилову.

Владимир Корнилов: Я хотел бы не абсолютизировать Вестфальское право от которого отходили неоднократно в конце двадцатого века,  я уже не говорю о более ранних периодах.  Давайте вспомним, например, как создавались арабские государства в зоне Ближнего Востока в пятидесятые-семидесятые годы. Тогда из одного народа штамповались всевозможные государства под протекторатом той или иной великой державы.  То есть от этих принципов периодически отходили. Другое дело, что все это происходило с молчаливого согласия соседей или же  их согласие формально спрашивали.

Другой пример,  как формировали Бангладеш - вообще без разрешения и вопреки воле Дели. Я хотел бы заметить, а здесь уже несколько раз прозвучало, что Европа будет занята введением Косово в Европу.  О том,  что это, якобы, одна из основополагающих целей.  На самом деле я хотел бы выразить глубокие сомнения в том,  что Евросоюз собирается кого-то куда-то вводить.  Скорее она вводит себя в Косово, формируя карательные органы края.

Сергей Дацюк: Извините, кто "она"?

Владимир Корнилов: Европа. Я бы хотел привести в пример попытки, попытки в кавычках,  потому как никто там никаких серьезных попыток не делал, введения в Европу Боснии и Герцеговины. В этих квазигосударствах вроде Боснии и Герцоговины, создавалась, точнее говоря, отрабатывалась теория ограниченного суверенитета, которая сейчас активно разрабатывается и в Соединенных штатах, и в Евросоюзе о ней все чаще говорят.

То есть Косово - это очередной эксперимент, никак не связанный с европейскими демократическими принципами. Что, кстати, лишний раз подтверждает неоднократные предупреждения некоторых одиозных политологов относительно того, что европейские принципы существуют в первую очередь для Европы. Не видит Европа  эти демократические принципы для государств, которые она Европой не считает. В частности Босния и Герцеговина. Мало кто знает в нашей стране, что, например, в Боснии и Герцеговине, которую уже несколько лет «как бы вводят» в Европу, целый ряд национальных меньшинств не имеют права голоса, права быть избранными. Там существуют закрепленные национальные квоты за сербами, за боснийцами, за хорватами, а, скажем, евреи, цыгане и целый ряд других национальных меньшинств не имеют вообще никаких прав. И это Европу вполне устраивает.

Таким образом, что было бы неприемлемым для внутреннего устройства государства Франции, Испании, Швеции, в принципе Европу устраивают на своих окраинах, своих новых протекторатах. Я имею ввиду здесь не только Европу, и Соединенные Штаты Америки тоже, поскольку здесь этот суверенитет управляем, по сути, из двух центров. Причем больше даже из Соединенных штатов. Мы видим как Дейтонскую конституцию, принятую, по сути, за Боснию и Герцеговину, запросто переписывает Кондолиза Райс,  даже не спрашивая мнения той же Европы. З право управлять этим новым протекторатом образца ХХІ века большая конкуренция. И в этой связи, когда мы говорим об угрозах евроинтеграции, то дело не  в том, что Европа займет Косово, Боснией или другими новыми квазигосударствами, а в том, что как бы Европа не сделала такую же постановку в отношении Украины. А в более широком плане и на Россию, ей тоже нужно обратить на это внимание. Ведь там тоже до сих пор есть мнение, что Европа, европейские люди и европейские ценности  - это одно и то же. Многие свято в это верят и продолжают тиражировать подобные заблуждения, которые сейчас опровергают примеры тех же балканских стран, на граждан своей страны - России, Украины...

Мы же прекрасно видим, что те ценности, которые давно уже признаны как демократические на Западе, которые пусть даже трансформируются, но имеют свои основополагающие принципы, совершенно не обязательны, а иногда даже и нежелательны в этих самых управляемых протекторатах. Поэтому, я думаю, что подобные примеры должны стать холодным душем для тех людей, которые здесь на Украине пытаются по-прежнему рисовать будущее с Европой, с НАТО. Наше будущее, как демократического суверенного государства.

Романенко Юрий: спасибо, Владимир. Теперь наступила слово  Константину Матвиенко.

Кость Матвиенко: Шановні колеги, я почну з того, що буду говорити про те, а що, власне, робити Україні в цій ситуації? Наша дипломатія, а ширше говорити зовнішня політика, послідовно ігнорувала всі виклики, які так чи інакше виникали протягом існування суверенітету України з 1991 року. Очевидно, що можна проігнорувати і косовський виклик.  В принципі вищі державні чиновники активно це роблять, коли вони кажуть: "а ми подумаємо, ми не знаємо, ми не маємо позиції". Чесно кажучи, після такої заяви вищі державні чиновники, ким би вони не були, мають подавати  у відставку, тому що демонстрація інтелектуальної імпотенції на камери є надзвичайно негативним явищем.

Точно таку ж позицію по відношенню до Косово зайняли  й політичні партії. Нібито їх це не стосується.

Отже, що робити України в цій ситуації? На мою думку, визнавати незалежності Косово не можна за формальними ознаками міжнародного права. Косово проголосило незалежність в односторонньому порядку. Косово проголосило незалежність без врахування позицій Сербії, отже,  ми маємо формальні підстави його не визнавати.

З іншого боку ми розуміємо що рано чи пізно в силу етнічного складу ця територія буде безумовно незалежною, ми розуміємо що для Сербії ця проблема є в першу чергу гуманітарно-історична.  Хоча,  звичайно і соціальна,  тому що там є велика кількість більше сотні тисяч етнічних сербів, життя яких теоретично може опинитися під загрозою.

Отже що я би пропонував робити зараз Україні. В першу чергу через наше посольство в Белграді, створити робочу групу яка б зайнялася інвентаризацією близько тисячі об’єктів православних святинь на території Косово. Треба провести інвентаризацію і вимагати від влад цих територій збереження цих святинь. Сюди мають бути включені і наші спеціалісти архітектори, археологи, мистецтвознавці та інші.

Друге,  що потрібно робити це нав’язати міжнародний діалог, про що говорив Сергій, якщо у нас також змінюється принципами міжнародного права і провідні держави не соромляться це право пинати ногами то нам слід поставити питання про те щоб ми почали теоретичний діалог на рівні вчених-правознавців, а яким чином набувається суверенітет в сучасному світі.  Київ можна було б запропонувати як такий майданчик для такого діалогу. От ці дві позиції необхідно було б зараз зробити Україні.

Я чесно кажучи не поділяю думку тих експертів які кажуть що Косовський прецедент прямо може стосуватися України, Україна є цілісною інфраструктурною країною. Скільки б нам не розповідали про Сєвєродонєцк  и Кріворожскую республіку, але якщо ви подивитесь на карту газотранспортної системи, то труби ідуть зі сходу на захід переважно по центральних і західних областях України. І ніякий Донецьк не відокремиться від України, бо інакше газ їм потрібно буде отримувати від іншої суверенної держави.

Їй не загрожують сепаратистські рухи до того часу, як і у випадку Косова, не інспіруються ззовні.

От Крим так, це проблема. І ця проблема може створюватись Росією. Замість того, що Україні створювати кримські проблеми, можливо було б доцільно в перший раз Росії спільно з Україною поставити ці питання, про які я зараз тут сказав. Між іншим Росія в цьому зацікавлена не менше ніж Україна, а то і більше. На превеликий жаль навряд чи мій голос з цього підвалу хто почує, тому думаю що ми підемо за найгіршим сценарієм. Просто піддамося натиску Сполучених штатів і визнаємо незалежностість Косова. І те що зараз політичні партії не здійснюють тиску на владу для того, щоб визначити позицію і влади і партій, говорить про те, що цей український політикум в даному конкретному завданні отримує двійку з мінусом.

Романенко Юрий: Это был Константин Матвиенко. Я хотел бы несколько радикализировать дискуссию. Вы в вашем спиче сказали,  что мы можем что-то кому-то навязать. У меня большие сомнения, относительно способности украинского государства, «что-то кому-то» навязать. Однако, давайте немного пофантазируем, если представить, что Украина способна проводить сколь-нибудь системную внешнюю политику, (вполне возможно, даже мы доживем до такого времени). И может быть,  косовская проблема открывает для нас огоромные перспективы. Потому что на нашей периферии есть территории, которые могут претендовать на роль украинских протекторатов. Конечно, я достаточно смело фантазирую. Это может быть Преднестровье, Кубань и т.д. Я озвучиваю те вещи, которые интенсивно обсуждаются в  сетевых комъюнити.  Например, на Украинский правде есть огромное количество комментариев на эту тему. Почему, если Косово может провозгласить свою независимость, этого не может сделать Кубань? И Украина, если в ее интересах это,  должна налаживать в этом отношении сетевую работу, продвигать там идеи незавимости Кубани, то есть действовать  такими же инструментами, как, скажем, Турция или Россия в Крыму. То есть, все ли так плохо, и действительно ли Косово только негативным фактором , который угрожает целостности Украины, или же мы можем его использовать его в каком-то позитивном ключе?

Кость Матвиенко: У нас буде виїздне засідання в місті Луганськ і там ми вам представимо інформацію про те, яким чином в сусідній з Луганською областю Росії розглядають перспективи колонізації України. В даному конкретному випадку конкретно луганської області. Причому ця доктрина написана дуже відомим російським теоретиком паном Перєслєгіним. Я думаю нам буде цікаво буде про це поговорити, але це буде на засіданні Українського клубу в Луганську. Давайте не ховатися від того, що існує перспектива дезінтеграції Росії. У випадку дезінтеграції Росії в зону відповідальності України потрапляє не лише Кубань і Ростов, а і Бєлгород, Воронеж, Курськ, Смоленськ.  

Журналіст: А що таке "дезінтеграція"?

Кость Матвиенко: Дезінтеграція - це коректна форма розпаду. І тоді улюблене питання Партії регіонів двомовності вирішується автоматично, бо тоді буде справді дві державні мови, нікуди ми від цього не подінемось.

В. Лупаций: Я продовжу цю тему тільки в іншому ключі.

Косово стало тестом на політичну придатність української еліти, де ми побачили неготовність і неадекватність реакції. Як мінімум ця подія очікувалась. В якій сфері Україна не адекватна і не готова?

Перш за все в інформаційно-психологічний. Я не підтримав би тих політиків і експертів, які намагаються увігнати в цейтнот Міністерство закордонних справ України і підштовхувати його до термінового визначення і так далі. Не треба бігти поперед батька в пекло. Дуже багато країн займають виважену позицію. З іншого боку я не думаю, що нам не слід зациклюватись на стереотипах юристів міжнародників і шукати легку відповідь на складні питання злому міжнародної системи безпеки і світового порядку. Я думаю, що Україна повинна в питанні Косово максимально виходити з національних інтересів і в будь-якому разі на будь-який сценарій розвитку ситуації в Косово ми не впливаємо напряму. Будь-який сценарій повинен бути використаний в національних інтересах. Як це може бути? Перш за все, коли ми кажемо про оцінку з боку України, в тому числі офіційну оцінку, громадянську (те, що називається народна дипломатія), то Україна має просувати певний міжнародний імідж і реноме. Тобто, йдеться про те, що Україна має зайняти позицію морального лідера. Що це означає? Україна має предісторію того, що вона так чи інакше виступає частковим донором в системі регіональної безпеки. Принаймні 15 років політичної історії в Україні продемонстрували, що дуже багато конфліктів, які реалізовувались на пострадянському просторі, можуть мати інший характер вирішення. Україна не допустила кровопролиття - це є наш міжнародний актив, який повинен культивуватися і просуватися. Відповідно в питанні Косова позиція України одна - вона буде підтримувати будь-які дії, які здатні покласти край етнічній несправедливості на цій території.

С. Дацюк:  Тобто слабка позиція?

В. Лупаций: Вона не буде підтримувати жодну зі сторін, яка буде займати етнічно несправедливу позицію. Ми повинні підкреслювати миротворчий імідж України. Який конкретний інструментарій використовувати - це завдання МІДу, нехай шукають форми.

Другий тест був на те, наскільки українська політика і в тому числі експертне товариство адекватне цій ситуації і ситуації внутрішньополітичній. Наскільки воно здатне виходити з позиції національних інтересів. Будь-яка країна намагається Косово, як фактор дестабілізації, кудись експортувати, залишити десь за межами своєї країни. Натомість ми бачимо, що маса політиків, політичних партій, експертів починають натягувати проблеми, яких тут, на щастя, немає. Натягувати косовські проблеми на Україну. При цьому це навіть дисонує з позицією Росії, тому що Росія відмовилась від своїх попередніх позицій. Вже зрозуміло що дзеркальних дій по відношенню до Косова з боку Росії вже не буде. Для Росії ця проблема є дуже серйозною і неоднозначною. Оскільки вона є неоднорідною з точки зору релігії (ісламська Росія, слов’янська Росія і т.д.) відповідно для неї будь-які прямі оцінки і жорсткі дії в цьому питанні можуть спровокувати внутрішній конфлікт. Тому Росія зайняла м’яку позицію. Вона висловлюється за збереження міжнародних стандартів та міжнародної системи, але ніяких дзеркальних варіантів нема і не  буде. Відповідно всі лідери самопроголошених республік переживають певну ілюзію. Це не означає, що Росія не буде корегувати свою позицію по всьому спектру самопроголошених республік, але принаймні Україна не повинна бути святіше Папи Римського.

Нарешті, третя ситуація. Це  тема Косово і Криму. Треба бути недалекоглядним, щоб не розглядати Крим в іншому ключі. Не як аналогію Косово, а як гуманітарний актив України. Який більшість українських політиків, кримських в першу чергу, не здатні капіталізувати (цей гуманітарний актив).Тобто забезпечення міжнаціональної комунікації і стабільності, не дивлячись на всі тертя, які там були, позиціонувати це як експортний товар, тому що сьогодні зростає попит на гуманітрні ініціативи, на стабільність.

Романенко Юрий: Владимир, вы в свое время сказали такую фразу, по-моему, две недели назад, разжижение как форма активной внешней политики и разжижение своих возможных конкурентов. Речь идет о том, что для России косовская проблема не является проигрышной, потому что в отношении с Сербией она занимает одну позицию,  а в отношении с Грузией другую позицию используя Абхазию и Северную Осетию, в отношении Украины, через Приднестровье,  она занимает третью позицию.  То есть , Россия обыгрывает включает косовскую матрицу, сценарных планов, которые применяются на различных геполитческих площадках.

Владимир Лупаций: Для Украины это означает, что наступила инвентаризация проблем безопасности и вывод один - суверенитет в новом мировом порядке не гарантируется формальныно-юридичесиким признанием независимости. Государства,  которые в состоянии обеспечивать свою международную легитимность, будут в состоянии обеспечивать и свой суверенитет.  

Продолжение следует...