|
Вірус
Ромко Малко, журнал «Главред»
Будь-яка професія, якщо вона приносить користь людям, варта поваги. Найтяжча, кажуть, професія шахтаря і косаря. Але схоже на те, що це твердження суттєво застаріло. Важких професій стає все більше. Наприклад, вчитель. Дуже нервова робота і дуже малі гроші. Витримати здатні лише справжні фанати своєї справи. А продавець у вуличному лотку? Хіба не жахливо простояти на морозі чи під дощем цілий день. І не один. А повії на Окружній? Та що там говорити...
|
Колись, за «совка», для працівників небезпечних професій було передбачено цілу низку пільг. Іноді навіть за рахунок держави видавали кефір для підтримання організму під час роботи в особливо важких умовах. Нині ця практика призабута. Шкода. Адже організм має здатність зношуватись, а кваліфікованих працівників знайти не так вже й легко. От, скажімо, народні депутати. Начебто неважка робота. А як виснажує! Попрацює дехто з них кілька днів у парламенті – і вже й на людину стає не схожий. І думки не в той бік, і погляд змінений, і апетит псується. А що найжахливіше – вірус вселяється в організм. Не то грип, не то щось венеричне. Починаються мутації в мозку, провали у пам’яті, роздвоєння особистості, манія величі, потім маніакальна потреба бути в центрі уваги. Словом, деградація гомо сапієнс із непередбачуваними наслідками, яку країна спостерігала на минулому тижні, коли опозиція блокувала трибуну й штурмувала кабінет спікера. Добре, коли організм стійкий від природи чи підсилений вакцинами. Тоді він здатний протистояти вірусу, іноді навіть упродовж досить тривалого періоду. Але, на жаль, після Чорнобильської катастрофи це рідкісне явище. Дуже часто у депутатський Космос запускають абсолютно не тренованих пацієнтів. Попервах вони, звичайно, ще тримають фасон, але під впливом своїх досвідченіших колег дуже швидко стають піддатливими для будь-яких болячок і згодом зовсім втрачають людську подобу, перетворюючись назавжди на дивну істоту. Цю істоту не можна примусити лікуватись і не можна посадити до в’язниці. Її не можна заставити працювати, їй не можна вірити, на неї не можна ображатися. Зате її можна скільки влізе ображати словесно – вона на це майже не реагує. Головне – не вдаватися до рукоприкладства. Ця істота недоторканна, тому за вибитий зуб народного депутата можна сісти до буцегарні. Із кожними виборами, та що там з виборами – з кожним роком процес мутацій (чи правильніше – мудацій) у стінах парламенту жахливо пришвидшується, набираючи вражаючих форм та розмірів. Нині ми маємо справу вже з такими зразками, яких не потрафив описати у своїх безсмертних творіннях навіть покійний Фройд. Ви тільки про- аналізуйте поведінку деяких наших обранців за останні кілька тижнів. Навіть не будучи практикуючим психіатром можна констатувати, що маємо справу з неймовірним загостренням болячок парламентарів. Нині парламент все більше нагадує будинок вар’ята, який здорові люди зазвичай звикли обходити десятою дорогою. Кількість здорових там катастрофічно зменшується. Не виключено, що вже найближчим часом вірус може поширитися за мури парламенту і викликати епідемію божевілля в цілій країні. Перефразовуючи слова про те, що ми відповідальні за тих, кого приручили, варто нагадати, що ми ще й відповідальні за тих, кого обрали. Було б не чесно залишити їх один на один з їхніми проблемами. Бо, по-перше, це не по-християнськи, а по-друге, їхні проблеми, як не крути, – наші проблеми. Є кілька способів боротьби зі смертоносними вірусами. Найрадикальніший нині застосовують до птахів, хворих на пташиний грип. Гарний варіант і головне – найбільш результативний. Колись у такий спосіб вирішили ряд проблем у вірменському парламенті. Більш гуманний – чисто медичний. Гамівні сорочки і примусове лікування. Але хто візьме на себе ініціативу? Міністр охорони здоров’я? Сумніваюся. Є ще один варіант, випробуваний часом. Нічого не робити і не звертати на вар’ятів жодної уваги. Не знаю, чи перебісяться. Але що перегризуть собі рано чи пізно горлянки – це точно. А що буде потім? Потім будуть інші вар’яти...
|