|
«DVD-революція»
Денис Горбач, журнал «Главред»
За президентське крісло у Вірменії змагаються наступник Кочаряна і перший президент
|
У багатьох країнах СНД навіть президентські вибори – головна політична подія – не викликають особливого ажіотажу ані у вітчизняних, ані в закордонних оглядачів. Так, майже непоміченими залишилися вибори президента Узбекистану Іслама Карімова наприкінці минулого року. Приблизно так само тихо минулого тижня офіційно розпочалась і триває нині президентська кампанія у Вірменії. Проте цього разу в Єревані все може бути інакше. Передусім інтрига в тому, що у велику політику повернувся перший президент країни – Левон Тер-Петросян. Тер-Петросян має намір об’єднати опозиційні сили в боротьбі проти офіційного наступника нинішнього президента, прем’єр-міністра країни Сержа Саркісяна. Окрім цих двох кандидатів, ЦВК зареєструвала ще сімох. Майстер мегафона проти сорока родин Своїм виходом на політичну арену перший президент змішав владі всі карти й уможливив проведення в лютому справжніх виборів. «Нескінченна реклама, яка робиться Саркісяну в електронних ЗМІ, працює проти нього. Невдовзі розпочнеться офіційна агітаційна кампанія, і тоді Тер-Петросян матиме можливість виступити в телеефірі. Багато хто не уявляє, як це підвищить його рейтинг», – переконаний представник партії «Спадщина» Степан Сафарян. Він не єдиний, хто визнає надзвичайні ораторські здібності та харизму засновника вірменської держави. Наприклад, джерела, близькі до провладної Республіканської партії, повідомили газеті «Айк», що, поклавши президентові на стіл дані незалежного соцопитування, Саркісян запропонував йому знайти який-небудь привід, аби не реєструвати кандидатуру Тер-Петросяна: провладний кандидат заявив, що ситуація вийде з-під контролю, коли його опонентові нададуть ефір. Згадавши буремні роки занепаду СРСР та участь у них Тер-Петросяна, мерія Єревана навіть звернулася до нього з проханням не проводити велелюдні мітинги й марші столицею – вони, мовляв, створять ще більші затори. Мітинги дійсно повернулися після тривалої перерви у вірменську політику: на останньому з них, 22 січня, було від 20 до 30 тисяч єреванців. Його учасники мали про що поговорити: опозиція висуває серйозні звинувачення проти представників влади, однак ті й не думають їх спростовувати. Зависли в повітрі питання про долю $148 мільйонів, отриманих від продажу ГТС Росії, про участь дружини президента в приватизації об’єктів готельної, медичної та фармацевтичної сфер, про оборудки сина президента з імпорту мобільних телефонів... Тер-Петросян закликає припинити владу «сорока багатих родин». Більшість заможних бізнесменів побувала в депутатах, а підприємець Сурен Хачатурян на прізвисько «Ліска» четвертий рік обіймає посаду губернатора. Впливові капіталісти серед співвітчизників навіть отримали народні прізвиська: власник ТОВ «Евростан-Уют» Манвел Бадеян відомий як «Уют Манвел», Геворг Акопян із Єреванського заводу комбікормів – «Комбікері Влад», підприємець Владімір Бадалян – «Сват президента», а глава єреванського району Шенгавіт – просто «Каділлак Серож». Без цих людей складно вирішити більш-менш вагоме питання. Понад те, вірменська преса розтиражувала тост, який нібито виголосив брат прем’єр-міністра Александр Саркісян під час похорону вбитого в Санкт-Петербурзі племінника кримінального авторитета Тевосіка: «Ми стількох людей поклали в парламенті не для того, щоб сьогодні так просто віддати владу. Треба буде – стількох же покладемо». (Очевидно, йдеться про теракт 1999 року, коли озброєні люди вдерлися до парламенту і розстріляли лідерів опозиції.) Незважаючи на галас, прокуратура не виявила до заяви інтересу, а реакція влади зводиться до заяви депутата Шармазанова про те, що він, розчарований першим президентом, вважає неприйнятними різкі заяви на адресу «своїх бойових товаришів» і закликає не обмовляти дійсність. Натомість провладні ЗМІ намагаються «розкручувати» тематику «холодних і голодних 1990-х років», коли країною керував Тер-Петросян. Йому справедливо закидають проведення найдраматичнішої на пострадянському просторі неоліберальної «шокової терапії», яка збіглася в часі з небувалою енергетичною кризою та страхіттям бойових дій і етнічних чисток. Пригадують також і фальсифікації, що нібито мали місце під час президентських виборів 1996 року. А останнім козирем слугує згадка про те, що саме перший президент привів у владу як Кочаряна, так і Саркісяна. Щоправда, на це Тер-Петросян має відповідь – традиційну в таких випадках: мовляв, він визнав, що Кочарян і Саркісян «були його найбільшою помилкою», за яку він просить вибачення у вірменського народу. Якщо останній у своїй програмі закликає до «атмосфери загальної поваги, любові та всепрощення» й продовження нинішнього державного курсу, то Тер-Петросян презентував популістську програму під дивною назвою «Спокійні думи». Зокрема, за народження першої дитини він планує виплачувати матерям по 500 тисяч драмів, за третю – мільйон, а за п’яту – півтора мільйона (1000 драмів дорівнює приблизно $3). До сильних сторін Тер-Петросяна належить і потужна політична команда. Наприклад, Степан Демірчян – син Карена Демірчяна, вбитого в 1999 році, – вийшов у другий тур президентських виборів 2003 року і мав усі підстави висувати свою кандидатуру цього разу. Однак він підтримав першого президента, об’єднавши з ним свої зусилля. Інший впливовий опозиціонер, представник партії «Республика» Арам Саркісян, чий брат загинув у тому ж теракті 1999 року, також приєднався до команди Тер-Петросяна. «DVD-революція» чи «стабільність»? Продвинуті штабісти Тер-Петросяна, схоже, знайшли вихід із інформаційної блокади, яку їм влаштували нинішні чільники держви: вони активно використовують у політичній боротьбі інформаційні технології – створюють і активно поширюють агітаційні мелодії для мобільних телефонів, роздають сотні тисяч DVD із записами виступів Тер-Петросяна, агітують у Всесвітній комп’ютерній мережі (зокрема, розміщують численні ролики на порталі YouTube.com). Тер-Петросян же називає свою кампанію «DVD-революція». Не маючи такої спритності в інформаційній сфері, команда провладного кандидата бере своє на інших фронтах. За повідомленням члена ЦВК від опозиції Сони Саркісян, у списках виборців уже зареєстровані неіснуючі імена, адреси й цілі вулиці – там фігурують громадяни, які давно померли, але відсутні особи, що досягли повноліття. Водночас секретар ЦВК Абрам Бахчагулян вважає нинішні списки виборців найкращими серед країн СНД. «Кому – война, а кому – мать родна» Чи слід, за аналогією з Грузією та Україною, очікувати від перемоги вірменської опозиції переорієнтації зовнішньополітичного курсу цієї країни? Дотепер Вірменія була найвірнішим союзником Росії, де проживає понад 1,1 мільйона етнічних вірмен. Саме у вірменському Гюмрі розташовано відому 102-гу російську військову базу, а вірмено-турецький і вірмено-іранський кордони, згідно з договором, укладеним ще в 1992 році, охороняють хлопці з російського ФСБ. «Газпром» володіє 82% місцевого монополіста «Армросгазпрома» й ірансько-вірменським газопроводом, а за борги росіянам віддали Разданську ТЕС, що постачає електрику не лише Вірменії, а й Ірану та Грузії. Ця ситуація збережеться незалежно від результатів виборів. Тер-Петросян неодноразово підкреслював, що він – «цілком проросійський кандидат», нагадуючи при цьому про свої заслуги в розбудові саме таких відносин із Москвою. Власні тісні зв’язки з Кремлем рекламує, звісно ж, і провладний кандидат. Доходить до курйозів: на один із публічних заходів Саркісян завітав у такій самій куртці, яку одягає на неформальні зустрічі Владімір Путін. Отже, ані Росія (як у Грузії), ані США (як, приміром, у Туреччині) не підходять на роль передвиборної «страшилки» для вірмен. Ця роль надійно закріплена за іншим «ворогом» – Азербайджаном. Оперативні зведення з карабаських «фронтів» і досі щодня фігурують у стрічках інформагентств, про цю війну тут не забувають ні на мить. Саме карабаська тематика стала причиною відставки Тер-Петросяна – вона ж може вирішити долю й нинішніх виборів. Перший президент критикує свого опонента за максималістський підхід і надлишок радикалізму: він навіть готовий оголосити амністію для 20-ти тисяч юнаків, які відмовляються служити в армії, яка проводить бойові дії. Водночас, прем’єр-міністр педалює тематику «остаточного визволення Арцаху» (так називають Карабах вірмени). Нині у будь-якому разі можна сказати напевне: лютневі вибори у Вірменії будуть цікавими для всіх. Головні кандидати Серж Саркісян, прем’єр-міністр 53 роки 
Родом із Степанакерта – столиці Нагірного Карабаху. Отримавши філологічну освіту, певний час працював токарем, проте стрімко зробив номенклатурну кар’єру в комсомолі, а згодом – і в обкомі партії. Став висуванцем військових структур у великій політиці, упродовж 1990-х років як представник «силових» еліт обіймав відповідні посади у вірменському уряді. За часів президента Кочаряна став фактично другою людиною у державі: очолював апарат президента, був секретарем ради національної безпеки вісім років поспіль. З квітня минулого року – прем’єр-міністр Вірменії. Левон Тер-Петросян, перший президент Вірменії 63 роки 
Народився в сирійському Алеппо, за освітою – філолог-арабіст. Політичну діяльність розпочав у 1960-х роках, а з лютого 1988-го брав участь у карабаському визвольному русі, за що відсидів півроку в «Матроській тишині». У 1989 році став депутатом Верховної Ради ВРСР, у 1991-му – першим лідером радянської республіки – не членом Комуністичної партії. За нього проголосували 83,4% виборців. Був обраний на другий термін у 1996-му. Через два роки подав у відставку через суперечки щодо плану карабаського врегулювання з тодішнім прем’єром Кочаряном і міністром оборони Саркісяном. Восени 2007-го повернувся в політику, висунувши свою кандидатуру на президентських виборах.
|
