Демони вкладів Юрій Романенко, журнал «Главред» Ініціатива Юлії Тимошенко щодо виплати вкладів Ощадбанку СРСР із політичного слогану перетворилася на реальну подію, яка вмить стала топовою. І незалежно від того, яким чином розвиватиметься далі, в народі запам'ятають, що вклади «дала Юля».

Сам по собі процес видачі грошей організовано препогано. Через нестачу інформації, люди годинами стоять на морозі в чергах біля відділень Ощадбанку, де досить часто немає грошей. Ажіотаж, якому піддалися переважно пенсіонери, породжує конфлікти, бійки і вже маємо навіть летальні наслідки. Усього цього можна було б уникнути, якби до такого відповідального кроку уряд готувався заздалегідь. Але Юлія Тимошенко і поняття «заздалегідь» – речі майже несумісні. Уся її політична гра – постійна імпровізація, каскад запаморочливих маневрів, що збивають з пантелику конкурентів своєю авантюрністю і ризикованістю.

Однак, будучи природженим комунікатором, Юля знає, що її ризикована гра з вкладами залишиться в серці простого виборця. Бо люди запам'ятовують передусім те, що стосується безпосередньо їх. Тому Тимошенко легко відмітає застереження економістів про загрозу інфляції, яку може спровокувати видача кількох мільярдів гривень. За великим рахунком, їй усе одно – чи буде інфляція, чи ні. Інфляція та інші неприємності – це проблема Мінфіну і особисто Віктора Пинзеника.

Чому ж Віктора Пинзеника ми вибрали як людину тижня? Саме йому доведеться віддуватися за «ощадні» ініціативи Юлії Володимирівни. Будучи ревним монетаристом, Віктор Михайлович не допоможе без болю допускати вкидання в українську економіку стільки незабезпеченої готівки. Проте доводиться підкорятися урядовій дисципліні.

Сам міністр фінансів відмовився реєструватися в Ощадбанку для отримання компенсації, але особистий приклад Пинзеника навряд чи надихне мільйони пенсіонерів, які втомилися жити впроголодь. Тому даремно Віктор Михайлович закликає громадян не створювати черг і не хвилюватися щодо своїх заощаджень. Жодні запевнення в тому, що реєстрація вкладників не обмежена в часі, не здатні зупинити людей, які квапляться схопити 1000-гривневу синицю. Вона зробить їхнє життя кращим. На місяць, можливо – і два. Яку ціну доведеться заплатити за це потім?.. Прості люди найчастіше не переймаються таким питанням.

Саме тому Україна приречена ще довго жити від кризи до кризи. Правляча верхівка використовує прості рішення, аби досягти своїх цілей, нехтуючи при цьому довгостроковими інтересами країни. І кожен наступний уряд в гонитві за рейтингом підвищуватиме градус соціальних очікувань, які зрештою стануть непідйомними.