Довга дорога до Маямі. Американська одіссея. Частина 3 Світлана Пиркало, письменниця, Лондон Господи, якщо у тебе є вільна хвилька, відверни свої очі від шокованого споглядання людського ідіотизму і жорстокості та послухай сюди.

Багато людських проблем не можна просто вирішити: віддаси землю палестинцям – то не має куди подітися євреям. Віддаси євреям – повстають палестинці. І так до безкінечності. Але молю тебе, Господи, благослови кожного далекого подорожнього гарним вагоном-рестораном.

Ми, українці, часто не цінуємо того благословення, яке нам випало. Адже їдеш, скажімо, нічним поїздом з Києва до Львова – тобі подадуть і гарячу курячу ніжку, і борщик, і соляночку, і салатик, і бутербродик із шинкою, і навіть з ікоркою, і «чай-кофє-капучіно», і смачне українське пиво, і сухарики, і кальмарчики до того пива, і «вадічку мінєральную», та ще й покурити можна в тамбурі, хоча куріння й призводить до раку легенів. Навіть коли їдеш автобусом до Полтави – тобі належить бутербродик із сиром, що включено у вартість квитка, і ще щось на халяву (уже навіть і не пригадаю), а ще автобус зупиниться на двадцять хвилин у Пирятині, де ти запхнешся пирі-жечками з капустою-картошкою-сиром і «бєляшами», «бєляшами гарячими», які точно вчора ще гавкали, однак то було вчора, а зараз вони пропікають тебе до самого серця своїм щирим жаром, і ти це все в нірвані перетравлюєш аж до самої Полтави.

Є громадський транспорт і в США. Якщо ви еко-воїн і проти зайвих викидів в атмосферу, до того ж у вас минув термін водійських прав, і якщо ваші міста сполучені залізницею, – їдете нею. Надивившись старих фільмів, потираєте спітнілі від ціни квитка долоньки в передсмаку обіду, який вам подадуть у вагоні-ресторані. Тому як серпом по носу ріже вас запах пересмаженого бекону і плавленого сиру. Ви у зневірі дивитеся, як інші споживають гамбургери з картонних коробочок, жують глевку білу булку, виколупують блідий помідор, витирають пальці об штани. Ви розводите руками: не судилося. Пити подають дешеве каліфорнійське «Шардоне», яке за рівнем витонченості трохи не досягає вина «Левада». Ви сидите голодні шість годин з Орландо аж до Маямі. Ваш відчай досягає такого хворобливого рівня, що вилікувати його може виключно свіжий краб. І ви таки знаходите елегантний ресторан на південному Маямі-Біч, і вам подають там свіжого «камінного» краба з арахісовим соусом, а вашого чоловіка годують грильованим омаром, ви платите свої шістдесят баксів плюс чайові та щасливі йдете спати.

Ми знайшли готель приблизно двісті метрів від пляжу і району арт-деко на Маямі-Біч – майже вісімдесят доларів за ніч. За місцевими мірками – це задарма. Щоправда, не можна ходити липким килимом у шкарпетках, бо вже три пари після цього довелося викинути. На щастя, ми привезли все старе, бо тут чудовий шопінг. Наш рекорд – джинси «Левайс» за двадцять баксів. Коли зберетеся їхати –

зробіть так само: накупіть усього і по одному разу вдягніть, а чеки й старі речі викиньте. Самі зрозуміли навіщо.

Коли поїдете у Флориду на відпочинок з дітьми чи на шопінг, не забудьте три речі: бабло, бабло і бабло. Без бабла тут нічого робити. Якщо чашка кави в меню коштує три долари, додайте ще 18 відсотків «чайових» і сім відсотків місцевого подат-ку. Бац – і вона вже майже п’ять баксів. Сніданок – десятка плюс кава й «на чай», бац – двадцять «зелених». Паркування – 25 за день. Ліфтер натиснув кнопку кабіни – п’ятірка. А дасте менше, то ще й подивиться, мов та совкова продавщиця, і спитає: мовляв, ви з якогось жлобського штату? Прибиральниці в готелі лишіть на ліжку три долари, якщо ви злидень; п’ятірку – коли маєте нормальну роботу. І принаймні десятку, якщо ви – Третьяков. Дайте вже грошей хоч кому-небудь, я вас благаю. Проте якщо небо благословило вас баблом, то вам тут рай, – що й збагнула неймовірна кількість «нових русскіх». Про що – наступного разу.