Блоки в Юлії Тимошенко Святослав Хоменко, журнал «Главред» Називати уряд Юлії Тимошенко «командою» – надто велике перебільшення, і це, безсумнівно, розуміє сама голова Кабміну. Більше того, єдиною командою навряд чи є кожен із блоків новосформованого уряду. «Главред» коротко описав ситуацію в галузевих секторах кабінету Тимошенко для того, аби зрозуміти, чи можна очікувати від нових міністрів злагодженої роботи, спрямованої на реалізацію надзвичайно масштабної, хоч ще і не написаної програми дій Кабміну

Олександр Турчинов, права рука Юлії Тимошенко впродовж багатьох років, виконуватиме ці ж негласні обов’язки і в уряді. У минулому Кабміні Тимошенко не могла повністю покладатися на свого першого заступника – Анатолій Кінах не приховував, що має з нею принципові розбіжності у поглядах. Тепер же, з огляду на свій статус, Турчинов розвантажить Юлію Володимирівну від необхідності вирішувати безліч суто технічних завдань, які стосуватимуться найрізноманітніших сфер діяльності Кабміну. Вже у першому після призначення інтерв’ю Олександр Валентинович заявив, що він опікуватиметься одразу трьома стратегічними напрямами роботи уряду: силовим, енергетичним та економічним. Тож у міністрів, які працюватимуть у цих сферах, неважливо, за чиєю квотою вони були делеговані до Кабміну, буде, по суті, два начальники. Знаючи про присутність за спиною роками перевіреного соратника, Тимошенко матиме на кого залишити оперативне керування урядом, якщо обставини вимагатимуть концентрації зусиль на якійсь іншій ділянці роботи. Наприклад, пов’язаній із підготовкою до виборів – ще одних парламентських або й президентських.

Економісти

Квоти в економічному блоці уряду Тимошенко були заповнені виключно висуванцями блоку її імені. Як наслідок, тепер БЮТівці контролюють ключові фінансові потоки держави. З іншого боку, Юлії Володимирівні буде вкрай важко пояснити виборцям, чому їй не вдалося реалізувати свої завідомо нереальні передвиборні соціальні обіцянки – виправдання на кшталт саботажу недоброзичливців виглядатимуть непереконливо.

Віктор Пинзеник, призначений головою Мінфіну, на першому етапі своєї діяльності сконцентрується на внесенні змін і доповнень до бюджету-2008. У те, що Віктор Михайлович зможе реалізувати свої давні погрози і переписати головний фінансовий документ країни з чистого листа, не вірить уже ніхто. Далі ж – Пинзенику доведеться налагоджувати плідну співпрацю з новим міністром економіки, Богданом Данилишиним.

Чимало експертів уже встигли охарактеризувати Данилишина як відмінного економіста-теоретика, який не має досвіду підкилимних інтриг та апаратних ігор, просто необхідного для будь-якого міністра. Тому, швидше за все, Пинзеник здійснюватиме і негласний патронат над Мінекономіки, ставши, по суті, третьою людиною в уряді. Ще більше зміцнити позиції лідера ПРП в уряді дозволить реалізація його давнього задуму: підпорядкування Міністерству фінансів Фонду державного майна та Державної податкової адміністрації.

Силовики

Незважаючи на те, що у післявиборчий період БЮТівці активно озвучували свої претензії на керівництво Міністерством внутрішніх справ, контроль над ним і, як виявилося, над усім силовим блоком уряду отримали Президент та «його» НУНС.

Утім, за результатами розподілу посад у цих міністерствах БЮТівцям, у принципі, нема на що нарікати. Новий-старий міністр внутрішніх справ Юрій Луценко та його «Народна самооборона» останнім часом не приховують своїх симпатій до Юлії Тимошенко. Однак навряд чи прем’єр-міністр з усіх сил допомагатиме Луценкові в його намаганнях добитися призначення ще одного «самооборонця» Віктора Шемчука на посаду Генпрокурора. Юлія Володимирівна краще за інших знає, наскільки важливо мати на посаді глави ГПУ людину, якій довіряєш особисто. Тому ідеальним Генпрокурором для Тимошенко був би Олександр Турчинов, але він у неї, на жаль, лише один.

Нового главу Міністерства оборони Юрія Єханурова вже зараз лише лінивий не називає головним опонентом Юлії Тимошенко в її ж Кабміні. Проте Єхануров, швидше за все, не особливо перешкоджатиме прем’єрці скасовувати призов на виконання своїх передвиборних обіцянок. Його прихід в Міноборони пояснюється особливою увагою Банкової до іншого аспекту реформування збройних сил – роздержавлення їхнього майна. Для Єханурова як багаторічного керівника Фонду держмайна – ця сфера діяльності не нова, а з іншими, суто «військовими», реформами розбиратимуться його більш досвідчені у цих справах заступники.

Закордонники

Уже найближчим часом ми матимемо змогу спостерігати за цікавим перебігом подій у зовнішньополітичній сфері діяльності уряду. Адже негласним візаві «президентського» міністра закордонних справ Володимира Огризка в Кабміні Тимошенко стане відомий міжнародник, щоправда, без дипломатичного досвіду, БЮТівець Григорій Немиря.

Відсутність будь-яких результатів діяльності Олега Рибачука на посаді віце-прем’єра з питань європейської інтеграції у першому уряді Тимошенко не стримала Юлію Володимирівну від того, аби повторно включити це крісло у штатний розпис Кабміну і призначити на нього одного зі своїх найближчих соратників. Утім, однією євроінтеграцією діяльність Немирі, напевно, не обмежиться, і в уряді Тимошенко утвориться альтернативний центр розробки зовнішньополітичних стратегій. Симптоматично, що у поглядах Огризка та Немирі немає суттєвих ідеологічних розбіжностей. Проте факт залишається фактом: через Григорія Михайловича Юлія Володимирівна отримує власне, незалежне від Президента, «вікно у світ».

А ще однією вкрай важливою (і цікавою з фінансової точки зору) ділянкою роботи Григорія Михайловича стане підготовка України до проведення Євро-2012 – принаймні сам новопризначений віце-прем’єр небезпідставно розраховує на те, що саме його відомство стане відповідальним за грядущий футбольний форум.

Гуманітарії

Гуманітарна сфера діяльності Кабміну Тимошенко була віддана на відкуп пропрезидентській «Нашій Україні», тож особливості заповнення цих кадрових квот були цікавими з огляду на внутрішні процеси, які зараз точаться в блоці НУНС.

Посаду головного гуманітарія – з портфелем віце-прем’єра – отримав тепер уже колишній заступник голови Секретаріату Президента Іван Васюник. З одного боку, експерти називають його призначення логічним з огляду на те, що погляди Васюника на історію та культуру України збігаються з поглядами Президента. З іншого – надто давно ходили чутки про те, що шеф Васюника, Віктор Балога, наполегливо шукає спосіб красиво позбутися підлеглого, стосунки з яким, чесно кажучи, не склалися. Після виборів такий привід знайшовся: Васюника призначили винним за провал блоку НУНС на виборах і відправили в урядове «заслання» – піднімати культуру і опікуватись спортом.

Можна сказати, що «при своїх» залишився давній фаворит Президента – Юрій Павленко. Незважаючи на те, що під час виборчої кампанії Юрій Олексійович розраховував на крісло віце-прем’єра з питань підготовки України до Євро-2012, нарікати йому нічого. Так само фракція не висувала претензій до запропонованих їй Президентом кандидатур міністрів культури та туризму Василя Вовкуна та охорони здоров’я – Василя Князевича.

А от призначення Івана Вакарчука на посаду міністра освіти та науки стало бальзамом на душі для багатьох «младонашоукраїнців», які провадять подекуди відкрите протистояння з Банковою. Секретаріат Президента не приховував свого бажання бачити на цій посаді колишнього чільника Міносвіти, колишнього «есдека» Василя Кременя. Важко сказати, що вплинуло на зміну позиції Банкової більше – вперте небажання сприймати Кременя з боку фракції НУНС чи особисті зусилля сина новопризначеного міністра, проте факт залишається фактом: міністерське крісло дісталося саме ректору Львівського університету.