Пакистанський Майдан Віталій Портников, журнал «Главред» Один із лідерів пакистанської опозиції, колишній прем’єр-міністр країни Беназір Бхутто заявила, що у випадку фальсифікації результатів майбутніх парламентських виборів у країні, пакистанці поведуться, «як народ України».

Простіше кажучи, опозиція починає готуватися до довготривалих масових акцій, метою яких стане обнародування справжніх результатів голосування. Імовірно, такі акції можуть призвести і до відставки Первеза Мушаррафа, який тільки-но підтвердив свої президентські повноваження.

Порівняння, вибране Беназір Бхутто, може видатися комусь некоректним. Українці брали участь у протистоянні з цивільною владою, яка виключно теоретично могла звернутися по допомогу до силових структур. Причому структури ці були зосереджені здебільшого у МВС України. А пакистанцям доводиться мати справу з армією. Армія, як відомо, масових акцій не боїться, що не раз було доведено історією «кольорових революцій» останніх років. І тому Беназір Бхутто доведеться виводити прихильників на вулиці, ризикуючи тисячами життів.

Але, можливо, Бхутто – сама для себе – проводить абсолютно інші аналогії. Досвідчений політик, вона повернулася до Пакистану після серії кулуарних консультацій з президентом Мушаррафом. Темою цих консультацій було не просто повернення Беназір на батьківщину, але й повернення її до влади. Вважалося – принаймні, до введення Мушаррафом надзвичайного стану в країні, – що ці домовленості допоможуть легітимізувати владу генерала і вгамують запал його давнього супротивника, колишнього прем’єр-міністра Наваза Шаріфа. Як відомо, перед Помаранчевою революцією в середовищі української еліти теж проводилися інтенсивні консультації. І якщо Первезу Мушаррафу потрібна легітимна влада, то Леонідові Кучмі потрібна була легітимна відставка. Саме цією обставиною і скористалися прихильники Віктора Ющенка – вірогідність того, що Президент, який йде у відставку, захоче псувати репутацію і застосовувати силу, була не дуже великою. Зате масові акції давали Леонідові Кучмі чудову можливість пояснити, чому він не передає владу своєму офіційному наступникові – прем’єр-міністрові країни Віктору Януковичу.

Для Мушаррафа опозиційні акції можуть також дати змогу продемонструвати свій демократизм і розділити владу з Беназір Бхутто. У такому разі новий прем’єр виглядатиме національною героїнею, яка повернула Пакистан до демократії, – і спробуйте тепер звинуватити її в корупції! А президент вважатиметься мудрим державним діячем, який міг застосувати силу, але натомість погодився з волею опозиціонерів і перерахунком голосів – і спробуйте нагадати йому про надзвичайний стан! Хто в цій ситуації програє?

По-перше, Наваз Шаріф – він планує вибори бойкотувати і, ймовірно, до парламенту не потрапить. А Бхутто доведе, що на вибори можна було йти і своє право на голос довести.

Ну, і по-друге, пакистанський народ. Країною правитимуть два зовсім не закохані один в одного клани – військова еліта, інтереси якої представляє генерал Мушарраф, і майже вже «дворянський» клан Бхутто: як відомо, Беназір – дочка страченого генералом Зіяя-Уль-Хаком колишнього президента і прем’єр-міністра країни. І її Народна партія – майже сімейне підприємство... При цьому правління вважатиметься демократичним, Захід почне закривати очі й на диктаторські замашки президента, і на фінансові апетити оточення прем’єра – головне, що з тероризмом борються і демократію будують. Якщо я скажу, що нові кризи і військові перевороти Пакистану забезпечені, ви здивуєтеся?

Тож чарівна Беназір знає, що говорить, коли обіцяє Майдан. Вона вже бачила, до яких результатів можуть призвести неузгоджені масові акції – коли в день її тріумфального повернення додому рвалися бомби і гинули сотні людей. І тепер Беназір виведе прихильників на вулиці лише тоді, коли буде упевнена в успіху своїх намірів і в тому, що на неї не зможуть покласти відповідальність нові жертви. Пакистанський Майдан, як і український, має бути тільки мирним...