Їжак на пісному маслі Світлана Пиркало, письменниця, Лондон Людина любить скаржитися. І завжди знаходить причину. Але ще з часів Хамурапі та єгипетських пірамід люди скаржилися: життя все гіршає й гіршає

До незалежності нарікали на те, що порожнющі полиці в магазинах, за жодні гроші не купити ані мила, ані сала, а якщо й знайдеш якесь м’ясо в гастрономі, то в ньому скалки, бо рубали разом із будкою. Тепер нарікають на те, що в магазинах усього стало забагато, а немає грошей.

Я хронічно не вірю в те, що за часів Брєжнєва жилося краще. Нещодавно ми з сестрою переглядали старі родинні фотографії, і мене розривало два відчуття: ностальгія за дитинством і шок від того, в якій бідності ми жили, – а тоді про це й не думалося. Кофтинки із залатаними ліктями й обідрані паркани були повсюдно. Отож давайте рахувати, взявши за точку відліку варену ковбасу, бо ковбасою в Україні вимірюється все: і добробут, і ностальгія, і ступінь продажності – від Тараса Шевченка до Олександра Мороза (як поета, в чиїх словах нуртує правда, а не те, про що ви подумали).

Зарплата інженера за совка була 120 рублів, гарної якості варена ковбаса коштувала 2.90. Це трохи більше, ніж сорок один кілограм варьонки.

Тим часом минулого місяця Держкомстат оприлюднив дані, згідно з якими середня зарплата по Україні – 1421 гривня. Ціни на варьонку зараз дуже різні, починаючи від 18 гривень, але моя колега в Києві – Марта – твердить, що така, яку можна їсти, коштує від 30 гривень. Це дає нам понад 47 кілограмів варьонки на місяць. Отже, зараз об’єктивно краще, ніж у 1982 році. Просто кількість багатих стрімко зросла, і народ почуває себе нещасним не через те, що менше стало тюльки, а через те, що сусід тепер може купатися в чорній ікрі.

Проте мудрість і полягає в тому, аби відсіяти зерна від полови іще в процесі, так би мовити, а не на смертному одрі. Давайте ж зазирнемо у свій холодильник і чесно визнаємо: зараз у ньому більше, ніж будь-коли раніше. (Хоча, якщо підійти до питання буквально, то мій холодильник зараз абсолютно порожній, бо через вибори ніколи сходити в супермаркет).

Якщо ж вам «пощастило» жити в регіоні, де містоутворюючу «поштову скриньку» закрили, а нової не відкрили, і вам справді жерти нічого, то ось почитайте про старі британські рецепти, після чого ще раз зазирніть у холодильник. Можливо, на цей раз він вам видасться куди повнішим.

Валлійські (вони ж уельські) дослідники відкопали десять найдавніших рецептів Туманного Альбіону. «Патріархом» виявився вісімтисярічний пудинг із кропиви. Для українців це не є чимось диким: борщ із кропиви варять і зараз. Далі йде печеня із сала та копченої риби, м’ясний пудинг, хліб із ячменю, а потім – увага! – печеня з їжака. Після цього йдуть якісь більш-менш конвенційні оладки і мідії, але їжак – це зірка списку.

Отже, після того, як ви наїхали своїм «Запорожцем» на їжака, спершу не забудьте розказати дітям, що їжачок потрапив у Рай, і йому там тепер добре. Після цього зішкребіть тварину з дороги і чим скоріш привезіть додому. Випотрошіть його, посипте спеціями (якими – невідомо), висушіть рушником, а затим або обмажте глиною, або обгорніть травою. Спечіть на вогні та подайте з камеліновим соусом (як підказує Інтернет, це середньовічний соус із оцту й кориці з дещицею імбиру).

Одна із британських газет навіть запропонувала сучасний варіант їжака зі спагеті карбонара, де його смажать в оливковій олії. Я все-таки притримуюся думки, що їжака краще лишити живим у природі – хай собі створює шумові спецефекти. (Ви чули, як хропе і пускає гази їжак? Як жирний дядько!)

До чого ця розповідь про їжака? До того, що всі ці нарікання на погіршення життя – фігня на пісному маслі, як кажуть північні брати. Усе буде добре.