Рейдерство по-кремлівськи Денис Горбач, журнал «Главред» Власник «Русснефти» Михайло Гуцерієв міг би повторити сумну долю Михайла Ходорковського, якби не встиг залишити Росію. Кремль неоднозначно дає зрозуміти: непокірливим бізнесменам не місце в нафтовому бізнесі, суперечити волі чиновників – що плювати проти вітру

Маленький, але дуже гордий бізнесмен

Михайло Гуцерієв створив «Русснефть» у 2002 році. На відміну від більшості «колег», він не скуповував державну власність задешево в середині 1990-х, а об’єднав безліч дрібних нафтових компаній Західного Сибіру й Удмуртії. Протягом 2004 року «Русснефть» уп’ятеро збільшила обсяги видобутку й увійшла до першої десятки російських нафтових компаній. У 2004 році корпорація, що розвивається, купила шість компаній, які раніше належали ЮКОСу, а в 2006-му – ще 50% нафтового родовища з виставлених на продаж активів ЮКОСа, що спричинило невдоволення «нагорі». Уже восени 2006 року було порушено справи проти двох дочірніх підприємств «Русснефти», а сам Гуцерієв фігурував поки що як свідок.

Крім того, етнічний інгуш Гуцерієв ще на початку 1990-х став впливовою людиною на Північному Кавказі. Впливовим настільки, що коли в 2002 році Кремль постановив «зняти» президента Інгушетії Руслана Аушева, він наважився взяти участь у грі. Гуцерієв умовив свого брата Хамзата (голову МВС республіки) і друга Аліхана Амірханова (депутата Держдуми) висунути свої кандидатури. Але в Москві було вирішено підтримати генерала ФСБ Мурата Зязікова, який не мав жодного впливу в Інгушетії. Коли Гуцерієв відмовився згорнути передвиборну кампанію своїх кандидатів, у його брата в аеропорту «знайшли» мішки з $4 млн, нібито для підкупу виборців. Пізніше звинувачення зняли, але Зязіков уже став президентом, а у відносинах між Гуцерієвим і Кремлем «залишився осад». У 2005 році президент «Русснефти» ще раз зіткнувся із Зязіковим, а потім зіпсував відносини ще й із президентом Чечні Рамзаном Кадировим. Такого не прощають.

Гуцерієву не допомогло навіть підкреслене дистанціювання від «великої політики» – на відміну від сумнозвісного Ходорковського, він не мав загальноросійського впливу й за президентства Путіна політики цурався.

Річ у тім, що «Русснефть» – одна з небагатьох незалежних компаній, цікавих для гігантів російського нафтового бізнесу. За прогнозами експертів, на російському ринку незабаром не залишиться незалежних нафтових компаній. Державні «Газпром» і «Роснефть» мають плани не лише щодо «Сургутнефтегаза», а й щодо російської частини ТНК-BP. Єдина велика компанія, якій поки що нічого не загрожує, – це «ЛУКОЙЛ». Але масштаби «Русснефти» значно скромніші, тому успішна історія компанії стала її вироком.

Чорна мітка

Гуцерієву неодноразово пропонували продати компанію «по-хорошому», але він відмовлявся – не хотів розставатися з бізнесом. Тоді почалося «по-поганому»: під тиском правоохоронних і фіскальних органів Гуцерієв 30 липня подав у відставку з посади президента «Русснефти» та оголосив про намір продати всі свої активи, а підприємництво змінити на наукову діяльність. В офіційній заяві він висловив упевненість, що всі проблеми компанії вирішаться самі по собі, щойно вона перейде в інші руки.

До цього часу вже визначилося, чиїми будуть ці руки: основним претендентом на придбання став холдинг Олега Дерипаски «Базовый элемент». Невизначеною залишалася лише ціна. І почався торг: 31 липня суд заарештував 100% акцій «Русснефти». Гуцерієва звинуватили в незаконному підприємництві й ухилянні від сплати податків.

Подібні претензії можна пред’явити будь-якій нафтовій компанії в Росії: кількість свердловин, що належать активній компанії, змінюється, і багато хто мимоволі видобуває більше нафти, ніж дозволяє встановлений ліміт. Тому звинувачення у викачуванні з неврахованих свердловин – найпростіший спосіб настрахати будь-яку компанію. Якщо бізнесмен піде на поступки, претензії завжди можна зняти. Несплата податків – теж сумнівне звинувачення: все належне державі сплатили трейдери «Русснефти».

Зате за допомогою арешту акцій можна вдвічі знизити вартість компанії, і алюмінієвий магнат Дерипаска зможе заплатити $3–4,5 млрд замість 6–9. Крім того, можна й довести компанію до банкрутства, скориставшись багатим досвідом поглинання ЮКОСа.

Переляканий Гуцерієв 1 серпня навіть взяв назад слова про «безпрецедентне цькування» і заявив, що вирішив продати своє дітище «без будь-якого тиску», але це не допомогло: торгуватися довелося на умовах покупця. За чутками, президент «Русснефти» неформально домовився про продаж компанії Олегу Дерипасці й, отримавши «на руки» $3,5 млрд, дуже вчасно виїхав за кордон: 28 серпня суд видав ордер на арешт Гуцерієва.

Такий хід здивував багатьох: після того, як Гуцерієв розпрощався з усім своїм бізнесом, його мали б залишити у спокої. Власне, силовики й не стали заарештовувати бізнесмена: йому дали змогу поховати сина, який розбився в автокатастрофі за дивних обставин, і залишити країну.

Стежте за руками

А як же, власне кажучи, компанія? Аналітики стверджують, що Дерипасці «Русснефть» так і не дістанеться – тим більше, що від його компанії «Базел» поки що не надійшло відповідне клопотання. За чутками, «Базел» – лише посередник, а останнім покупцем буде більша і впливова російська структура. Тим паче, що при арештованих акціях і нев’їзному Гуцерієві «Русснефть» може зовсім дешево дістатися покупцеві, який володіє потужним адмінресурсом.

Є дані, що всю цю кашу заварила державна «Роснефть», яка стала лідером на російському ринку за рахунок «дерибану» ЮКОСа. Поглинувши «Русснефть» і «Сургутнефтегаз», ця корпорація за допомогою держави візьметься до другої страви – ринків країн СНД, зокрема й України. До 2010 року вона може стати нафтовим «Газпромом», компанією світового рівня.

Підтримує цю версію і те, що атаку на «Русснефть» почав слідчий комітет МВС, який часто стає інструментом «Роснефти».

Інші експерти стверджують, що арешт акцій і дії проти Гуцерієва свідчать про те, що на «Русснефть» накинув оком хтось третій. У російських умовах конкурувати з державною «Роснефтью» може лише теж державний «Газпром». Тим більше, що свого часу майже всі нафтові активи ЮКОСа дісталися «Роснефти», а не «Газ¬прому».

Так чи інакше, йдеться про комбінацію на багато ходів, мета якої – повне захоплення енергетичного ринку Росії й СНД російськими державними монополіями. І вслід за «справою Гуцерієва» через деякий час може з’явитися «справа Алекперова», «справа Фірташа»...

Лиходій покараний, або ж тиранія тріумфує

Після того, як Гуцерієв залишив Росію, його бачили в Баку, де його супроводжували високопоставлені «нафтові» чиновники з оточення президента Азербайджану. Відтіля він, подейкують, вилетів через Туреччину до Великобританії. Борис Березовський заявив, що його «колега» вже в Лондоні.

49-річний вигнанець посідав 31 місце в «золотій сотні» журналу «Форбс», що приписував йому статки у $3 млрд. Російське видання «Финанс» оцінювало його капітал у $5,2 млрд і ставило його на 23 місце серед товстосумів Росії. Але в Москву на оскарження рішень суду 5 вересня він уже не приїхав.

Радше за все, Гуцерієв продовжить працювати в нафтовій сфері в країнах Близького Сходу, де в нього збереглися непогані зв’язки. Тим паче, що в Лондоні російським біженцям бізнес-класу стає все незатишніше.

Нині Гуцерієв – товариш по нещастю політичного біженця Бориса Березовсь¬кого, російсько-ізраїльсько-іспанського громадянина Володимира Гусинського, ізраїльтянина Леоніда Невзліна й ще цілого сонму російських «бізнесменів у вигнанні». Їм пощастило більше, ніж Михайлу Ходорковському та Платону Лебедєву, які «мотають строк», але менше, ніж тому ж Олегу Дерипасці чи Романові Абрамовичу, яких у Кремлі «призначили улюбленими бізнесменами».

Чи означає це, що російські органи правосуддя добре працюють, а Дерипаска й Абрамович – законослухняні громадяни? Навряд чи новітня історія Росії могла дати кому-небудь привід так думати.

Можливо, навпаки – усі російські вигнанці й «сидільці» від великого бізнесу просто безневинні жертви Кривавого Режиму? Та ні, розсудливій людині й на думку не спаде назвати хоч когось із пост¬радянських нуворишів кристально чистою людиною, Честю, Совістю або хоча б Розумом нашої епохи. Що можна сказати про того, хто в 1990-х керував Зоною економічного сприяння «Інгушетія»? Про звичаї, що панують у пострадянських ВЕЗ, українці й самі знають не з чуток.

Нарешті, невже історії, подібні до подій навколо «Русснефти», характерні лише для російського великого бізнесу? Нічого подібного: корпоративні скандали, корупційні розслідування, злиття й поглинання – звичайна справа для будь-якої західної країни. І закони виживання у великому бізнесі непрості в будь-якій капіталістичній країні.

У чому ж тоді цинізм? Де ж тут «зневага до норм суспільної моралі, нахабність, безсоромність»?

Проблема, мабуть, у самій «суспільній моралі». Цинічною є не лише «російська влада», а й усе суспільство, яке сприймає те, що відбувається, як належне. Здається, для всіх уже очевидно: якщо російського бізнесмена звинувачують у розкраданні й несплаті податків, то варто придивитися, кому вигідне його «усунення». (Радше за все, обвинувачі мають рацію, але чомусь справу порушують проти конкретної людини в конкретний момент, а не проти всіх розкрадачів і неплатників, лояльних до влади.) Вочевидь, що радше за все морально неправі обвинувачі, і закон на боці того, кого «усувають». Проте обиватель – на боці «закону джунглів» і дивиться на те, що відбувається, як на нуднувате шоу.

«Я настійливо раджу всім, хто працює в нафтовому бізнесі, у газовому, і взагалі всім, хто пов’язаний з енергетикою, будь ласка, здайте свої компанії державі!», – заявляє віце-спікер Держдуми Володимир Жириновський, коментуючи «справу Гуцерієва». І така «пред’ява» не викликала резонансу, ніхто особливо й не обурився.

Неправильно, коли симпатії глядача на боці скривджених олігархів, але таку ситуацію ще можна було б пояснити прихованим прагненням відновити справедливість і захистити переможених. Можна зрозуміти й тих, хто дякує «вертикалі влади» за жорстоку розправу з негідниками: адже спеціально для них по телевізору розігрується шоу, в якому добрий цар чинить строгий, але справедливий суд.

Але якщо людина виросла із шаблонів «гарний герой – жертва лиходіїв» і «справедливий цар править залізною рукою», якщо вона розуміє, що жодна сторона не заслуговує співчуття, це не привід байдуже стежити за «боротьбою виродків». Така цинічна позиція прирівнює премудрого «аналітика» до персонажів цієї боротьби.

Інша справа – стати, хоч як це смішно, на бік Закону. Не Кримінального кодексу чи Конституції РФ, а морального закону, який, незважаючи ні на що, є в кожного з нас. І з погляду власних уявлень про мораль оцінювати все, що відбувається. Шукати правих і шукати винуватих – але без підказки з телевізора.