Вільям Тейлор: На стать політика в США дивляться дедалі менше Віктор Шлінчак, Альона Гетьманчук, журнал «Главред» Про військове минуле Вільяма Тейлора нагадує хіба що перстень випускника військової академії на безіменному пальці лівої руки – Вест-Поінт, 1969 рік. У всьому іншому нинішній посол США нічим не відрізняється від своїх попередників – так само демонстративно уникає будь-яких оцінок внутрішньополітичної ситуації в Україні, так само говорить про «переможну ходу демократії», так само не зраджує офіційної позиції Держдепартаменту щодо НАТО – відчинені двері в обмін на готовність самої України

Хто міг би подумати, що менше року тому саме він, за оцінками різних експертів, мав прискореними темпами «вступати» Україну в Північноатлантичний альянс. Чому цього не відбувається і в якій системі зовнішньополітичних координат для США перебуває сьогодні Україна – Вільям Тейлор розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Главреду».

Пане посол, ви якось обмовились, що політичне життя в Україні є надто активним. Чи не складно давати собі раду в таких умовах?

Дуже активна політична діяльність якраз робить роботу посла значно цікавішою. Дуже багато помітних акторів на українській внутрішньополітичній сцені, які є вельми цікавими людьми. Деякі з них мають велике Его, і це тільки додає цікавості моїй роботі.

Звісно, велике Его напряму не пов’язане з масою тіла того чи іншого політика?..

Так, це речі незалежні (сміється).

За останній час кілька провідних українських політиків відвідали Сполучені Штати. Чий візит, на ваш погляд, приніс Україні найбільші дивіденди?

Звичайно, всі ці візити мають велике значення. Усі пам’ятають візит Президента Ющенка. Візит Віктора Януковича в грудні минулого року дав змогу американським посадовцям також познайомитись і з прем’єр-міністром. І, нарешті, під час відвідин Вашингтона Юлією Тимошенко представники американської влади мали можливість зустрітися з лідером української опозиції. Тепер можна сказати, що керівництво США поспілкувалося з трьома ключовими акторами української демократичної сцени. Це дуже важливо для Сполучених Штатів у тому сенсі, що наявність цих трьох політиків підтверджує справжню демократичність і різнобарвність політичного життя в Україні.

Спробуємо сформулювати наступне питання дуже дипломатично…

А я намагатимусь відповідно дипломатично на нього відповісти (сміється).

Чи є для американської влади більш переконливими жіночі аргументи, аніж чоловічі, коли йдеться про українську політику?

Як ви знаєте, у Сполучених Штатах звертають дедалі меншу увагу на те, якої статі політик. У самих США на виборах 2008 року цілком може виникнути ситуація, коли жінки претендуватимуть на посаду президента чи віце-президента – причому як з республіканської, так і з демократичної сторони. В Україні є також помітною жінка-особистість.

Сполучені Штати працювали з усіма українськими політиками протягом 16 років незалежності України, і пані Тимошенко відігравала неабияку роль у цьому діалозі. Насправді, я вважаю, що зараз у політиці стать немає значення.

Ну, це більш ніж дипломатична відповідь...

(сміється)

Пане посол, у вас не з’явилося відчуття, що Україна виявилась дещо невдячним партнером Сполучених Штатів. Після Помаранчевої революції США надали Україні статус країни з ринковою економікою, підписали двосторонній протокол, необхідний для вступу до СОТ, скасували поправку Джексона-Веніка. Україна мала зробити лише одне – проводити відповідні реформи та не зраджувати заявлених на Майдані цінностей, які, до того ж, є надзвичайно важливими для концепції Сполучених Штатів з поширення свободи та демократії по всьому світу?

По-перше, поширення демократії та свободи у світі – не лише американська концепція, а загальнолюдська. Її підтримують, зокрема, ОБСЄ й Організація Об’єднаних Націй.

Проте я погоджуюсь з вами в тому, що у Сполучених Штатах ми особливо зацікавлені в переможній ході демократії в різних куточках світу. Також правда, що після вибуху демократії, який стався в Україні після президентських виборів 2004 року, ми відчували справжнє піднесення.

Багато кроків, зроблених США назустріч Україні, справді були відповіддю на здійснений тоді нею поступ. Ми вважаємо, що цей демократичний процес триває. Демократія – дещо хаотичний процес. Вона буває хаотичною і у нас. Головне, що в Україні все відбувається в конституційному полі.

Уряд Сполучених Штатів вважає Україну дуже важливою країною для цієї частини світу. І якщо поступ вашої держави буде продовжуватись у напрямі демократичної форми правління та розвитку ринкової економіки, якщо вона досягне успіху на цьому шляху, це матиме великий позитивний вплив на інші країни світу.

Тобто ви не погоджуєтеся зі своїми колегами, зокрема, з деякими акредитованими в Києві послами, які говорять про певний відкат у демократичних реформах в Україні після створення так званої антикризової коаліції?

Насправді мені було б корисно послухати, що ви вважаєте відкатом чи відходом від попередніх прогресивних позицій. Ми уважно стежимо за тим, чи наявні певні негативні тенденції, випадки або ж сигнали. І я не можу сказати, що пригадую якісь конкретні речі такого характеру. Отож, варто ділитися інформацією.

Ми знаємо, що був прогрес. Ми його вітаємо і дуже раді з цього. Водночас ми насторожі: стежимо, чи не відбуваються якісь негативні процеси.

Можна випитати у вас державну таємницю?..

(здивовано) Звісно, випитуйте!

Як аргументували особисто ви і співробітники вашого посольства у своїх аналітичних записках фактичний програш «помаранчевої» команди?

Тут немає ніякої таємниці. По-перше, наша місія тут – спостерігати, обговорювати, можливо, виступати з деякими міркуваннями, але не втручатись у внутрішньополітичні процеси. Ми намагаємось зрозуміти процеси, зокрема, описані у вашому виданні. Люди, які є кращими експертами в цих питаннях, ніж я, казали, що конституційні зміни 2004 року виявились не такими добре продуманими, як вважалось на момент їх прийняття. І, як з’ясувалося, вони залишили чимало прогалин у справі практичного застосування цих конституційних новацій.

Як і в нашій країні, якщо конституція залишає деякі питання відкритими, то певні закони можуть заповнити цей вакуум. Саме так сталося із законом про Кабінет Міністрів. Документ було прийнято, потім заветовано, але потім вето було подолане, і це призвело до певної зміни в балансі повноважень.

Пропонуємо зачепити тему, через що під вікнами посольства зараз влаштовано мітинг – це НАТО (інтерв’ю записувалось 7 березня. – Ред.). Як відомо, вступ України до НАТО був одним з основних зовнішньополітичних завдань другої каденції Джорджа Буша – тобто до 2008 року включно. Чи можемо ми говорити про те, що Сполучені Штати змирилися з таким відставанням від графіку і готові зарахувати це як невиконане завдання?

(пауза) Президент враховує два критерії, коли йдеться про приєднання тієї чи іншої країни до НАТО. Перше питання – чи готова сама країна, в цьому випадку – Україна. Це означає, чи її демократичні й економічні стандарти відповідають рівню країни-члена НАТО. Звісно, є й оборонні стандарти, яким країна повинна відповідати, щоб перше питання було закрито позитивно. До пункту військових стандартів належить зокрема те, чи здатні українські військові діяти спільно з силами країн-членів НАТО. Тобто є ціла низка специфічних конкретних питань, на які треба знайти відповідь, перш ніж стане зрозуміло, чи готова країна до вступу в Альянс.

Другий критерій – чи хоче народ цієї країни приєднатись до НАТО. І Президент, і прем’єр-міністр України вказували на те, що українське населення ще не готове розглядати питання про вступ країни до НАТО. У українців ще є запитання, на які треба дати відповіді. Ці запитання цілком логічні і закономірні. Відповіді на них мають дати і українська влада, і країни-члени НАТО, а також нові члени Альянсу, наприклад, Польща, Словаччина й Естонія, перед населенням яких зовсім недавно стояла аналогічна дилема. У результаті ці країни дали позитивну відповідь. Протягом наступних кількох років українці можуть ставити ці запитання й отримувати відповіді на них.

А що стосується позиції Сполучених Штатів Америки, то наша відповідь така – двері в НАТО відчинені.

Чи означають ваші слова, що політика уряду Януковича, зокрема інтенсивні контакти з категорично налаштованою проти членства в НАТО Росією, сприяють антинатівським настроям у суспільстві?

Стосовно ролі інших країн: ми вважаємо, що вступ до НАТО – це рішення, яке має знаходитись виключно в руках України. Його не можуть приймати ні Сполучені Штати, ні Росія.

Звісна річ, інтеграція в НАТО є предметом внутрішньополітичної діяльності – інакше просто не буває.

Держдепартамент США нещодавно назвав Україну в списку 15 країн, з якими Сполучені Штати взаємодіють у питаннях ПРО. Причому, серед країн Центрально-Східної Європи в оприлюдненому заступником держсекретаря Джоном Рудом списку фігурувало лише три – Польща, Чехія та Україна. Ви не могли б розшифрувати, що означає ця взаємодія?

Це дуже важливе питання, і я радий, що ви його поставили. Тут є два окремі аспекти щодо протиракетної оборони. Один стосується справи довготривалих обговорень, які Сполучені Штати проводять з усіма згаданими Джоном Рудом країнами, у тому числі з Україною. З усіма 15-ма державами протягом трьох останніх років ми обговорювали можливість спільних наукових розробок і досліджень, співпраці відповідних галузей промисловості, концептуальний обмін ідеями й інформацією. Отже, це один аспект.

Інша сфера – це конкретні перемовини, що починаються між Сполученими Штатами з одного боку, Польщею та Чехією – з іншого. Це обговорення стосується конкретно розташування радару та ракет-перехоплювачів на території двох вищезазначених країн. Ці питання слід розглядати окремо одне від одного.

Щодо загальних дискусій з п’ятнадцятьма країнами, то вони, певна річ, містять і дуже конкретні питання, які обговорювались упродовж кількох років. І Україна має пропозиції щодо наукових розробок, стеження за цілями, отримання інформації.

ДОСЬЄ «ГЛАВРЕДА»

Вільям ТЕЙЛОР, Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні

Освіта

Військова академія США у Вест-Поінті, Гарвардський університет.

Військова служба

Шість років в аеромобільних військах. У ранзі офіцера піхоти служив у В’єтнамі та Німеччині.

Кар’єра

У 1992 –2002 роках був координатором урядової допомоги США країнам колишнього Радянського Союзу та Східної Європи.

У 2002–2003 роках – координатор урядової американської та міжнародної допомоги Афганістану.

У 2004–2005 роках – директор Офісу з управління відновлення Іраку.

До лютого 2006 року – представник уряду США в Міжнародному Квартеті, що сприяє виходу Ізраїлю з сектора Газа та Західного берега річки Йордан.

Сімейний стан

Одружений, має двох дітей.